Михайло Гаврилко.

05.09.2020 Sribnovit герої, історія, Україна

ОТАМАН-ЯЗИЧНИК МИХАЙЛО ГАВРИЛКО

Греко-візантійські, римські, польські, московські, німецькі й бозна-які впливи викривили й покалічили українську душу, роздвоїли її, а то й розтроїли, а з обличчя української землі стерли ледве не все, що свідчило про її українськість. А не маючи власної, національної культури, позбавлені власної душі й характеру, ми мусимо коритися чужинцям: їх культурна питоменність мусить покривати собою нашу культурну безхарактерність. Тому — геть зі сміттям чужинецьких впливів, назад до позицій, з яких ми вийшли, отже — до культури наших Прапредків, що мали своїх Богів, свій погляд на світ і своє відношення до Природи, свою етику й свою мораль.

Чи не стукає в твоє серце попіл Гаврилка? 38-річного Михайла Гаврилка – поета, скульптора, воїна, чия «смерть у печі локомотива на полтавському вокзалі й була одним із жахливих наслідків антигетьманського повстання, вогонь якого спопелив Українську Державу та її синів», – писав Роман Коваль.
Народився 5 вересня 1882 р. на Козацьких хуторах поблизу с. Рунівщини (тепер с. Гаврилки Полтавського району).
Михайло Гаврилко пройшов життєві університети у Опанаса Сластьона у Миргородській художньо-промисловій школі ім. Миколи Гоголя. Учитель читав лекції про походження орнаменту на основі місцевості та народності, сам грав на бандурі, ввів свого учня в чарівне кобзарське коло та пристрастив Гаврилка до творчості Шевченка, адже О. Сластьон – перший ілюстратор Шевченкових «Гайдамаків». Навчався потім півроку в Центральній школі технічного малювання ім. барона О.Штіґліца в Санкт-Петербурзі, звідки його звільнили з «вовчим білетом» – потрапив у тюрму за організацію студентського страйку. 1907 року емігрував до Австро-Угорщини у Львів, щоб уникнути Сибіру, і згодом завершив навчання на кафедрі скульптури Краківської академії мистецтв (майстерня професора Костянтина Лящки), де навчався за кошти Наукового товариства ім. Т.Шевченка, родини доктора Личаківського та стипендію письменниці Наталії Кобринської.
1910 року у Кракові видав єдину збірку поезій «На румовищах», де визначив кредо: «Я йшов тернистими шляхами, Як кожний справжній син народу».
Удосконалював майстерність у Парижі у Антуана Бурделя.
Під час навчання у Кракові Михайло Гаврилко познайомився з Оленою Гордієвською з козацького роду полковника Гордієнка, який оселився в Галичині після знищення Січі, а також із роду Крушельницьких. Вони одружилися, а 25 грудня 1919 року в Станіславові народилася єдина донька Надія-Оксана, яка вийшла заміж за Остапа Абрагамовича під час навчання у Львівському медінституті, і продовжила рід трьома синами, один із яких, Орест Абрагамович, доктор медичних наук у Львові. Пані Олена померла 1967 р. у Львові.
Михайло Гаврилко першим створив шевченкіану: це проект пам’ятника Т. Шевченку в Києві (1912 p.): грізний велет у киреї, який згуртував козаків і селян. У 1914 р. на Буковині, він спорудив погруддя Тараса Шевченка в Чернівцях і Кіцмані, а також погруддя Юрія Федьковича.
Виявилося, що головним для поета, художника була війна на фронті проти російських окупантів за створення Української держави, тому він відклав у бік стек художника і взяв до рук зброю січового стрільця. Роман Коваль зазначав: «Він прагнув війни з Росією, щоб відвоювати свою Батьківщину. 1915 року Михайло взяв участь у всіх визначних битвах УСС проти Росії – у Карпатах, під Болеховим та Семиківцями. 1916 року він відкривав перші українські школи на Волині, самовіддано захищаючи українських селян Волині від насильства австро-угорської влади, рішуче боровся проти полонізації Волині, яку здійснювали польські чинники австро-угорської військової влади. Гаврилко не ставився до гречкосіїв із погордою як Донцов, він добрим словом і добрими ділами спонукав їх ставати оборонцями рідної землі».
У 1916-18 рр. Михайло Гаврилко разом із Дмитром Вітовським організовував українське шкільництво на Волині, формував 1-шу стрілецько-козацьку дивізію у Володимир-Волинському.

З 1918 р. перебував у складі Сірої дивізії, командир саперної чоти, а згодом хорунжий Армії УНР (начальник штабу «сірожупанників»). Михайло Гаврилко мріяв повернутися до Шевченкіани при першій можливості і у жовтні 1918 р. мав дозвіл на посаду вчителя скульптури в Миргородському мистецькому Інституті, де він колись навчався. Але 14 листопада взяв участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського. Гетьманську державу зруйнували, а нової не побудували. Михайло Гаврилко продовжив власну боротьбу за Україну повстанським отаманом 1920 року на рідній Полтавщині, куди вивезли його друзі по боротьбі проти Добровольчої армії білих москалів після визволення з тюрми в Чернігові.
Восени 1920-го керівник антибільшовицького повстання на Диканщині, був страчений.
Юрій Липа планував написати про Михайла Гаврилка повість, бо «Гаврилко завжди буде цікавий для українців, як довго буде українська земля, бо він виріс з цієї землі». Юрію Липі не судилося, написав книгу Роман Коваль…