Переглянуло:

Іван Богун. Автор: Гання Черкаська.

 

 

“Не святкуватиме ніхто над нами перемогу!” – кинув слівце полковник – і 25 березня 1651 р. військо Івана Богуна розгромило поляків Калиновського під Вінницею. Полковник Богун, вроджений шляхтич, син – Федора Богуна, державця Бубнова на Київщині. Є свідчення, що одержав козак гарну освіту за кордоном. Знаємо, що дружина Івана Богуна померла, породивши сина Григорія, нащадка полковник виховував сам.

Багато дум і пісень оспівують Івана Богуна – талановитого стратега, майстра польових боїв та захисника міст. Найчастіше згадується облога Вінниці у лютому 1651 року. Полковник Богун тільки-но довідався, що Калиновський спалив Красне і полковнику Нечаю (другу Богуна) вічну славу проспівали. Тож, коли непрохані гості на овиді забовваніли, розчинилася міська брама – і півтори тисячі козаків кинулись назустріч тридцятитисячному польському війську. Козаки прорвали ліве крило ворога й почали поспішно відходити, щоби перейти Буг кригою й вийти до монастиря. Польська кіннота кинулася переймати козаків і собі вийшла на лід.

Але сталася несподіванка: відступ Богуна був військовою хитрістю. Він заманив нападників на ту частину річки, де козаки вночі зробили ополонки та притрусили їх сіном. Значна частина ворожої кінноти згинула. Такою була перша зустріч поляків із оборонцями Вінниці. Калиновський обложив місто, але 12 днів козаки не тільки мужньо відбивали атаки, а й шарпали ворога вдалими нападами.

Однієї ночі Богун із загоном у 300 козаків виїхав на розвідку та вступив у бій. Мов Божа кара, воював полковник. Пізнавши Богуна, цілий натовп поляків кинувся на нього. Один ударив полковника древком прапора по голові, інші схопили козака за руки й ноги. І, як описує польська хроніка, Богун одним рухом скинув ворогів, вирвався і, відбиваючись шаблею, погнав коня до річки. Вороний потрапив до ополонки, але швидко вискочив із води й домчав друга до монастиря.

Нарешті надійшла підмога. Поляки спочатку бій приймали, потім усе награбоване покидали й тікали, життя рятували… Три полки Йосипа Глуха, Мартина Пушкаря та Івана Богуна гнали польське військо аж до Кам’янця-Подільського. Тут у бою козаки відбили дівчину-сиротину. Кажуть, 15-літню козачку Оксану пан Чарнецький у Підгайцях для утіх вподобав і своїх слуг її викрасти послав. І стала Оксана прекрасним трофеєм Богуна: відвіз полковник сироту до замку, щоб дівча разом із Григорієм підростало. Та доля чар-зіллям пригостила Богуна й Оксану: вона зайнялася першим коханням, а він – останнім. Заслав полковник сватів до дівчини, і рушники від неї одержав. Тільки з весіллям мусив зачекати, не на часі-бо.

У червні 1651 року під час битви під Берестечком, коли зелений кінь помчав Хмельницького, Богуна було обрано наказним гетьманом. Зайнявся він порятунком війська: уночі 47 тисяч козаків вивів Іван Богун через нашвидкуруч споруджену греблю. Зосталися полковник Нечипайло і 300 тих, що “як скло, товариства лягло”. З ними навіки лишився митрополит Іосаф Коринтський, який привіз Хмельницькому меч, освячений в Єрусалимі на гробі Господнім.

У 1652 році козацьке військо здобуло перемогу під Батогом. Ця битва – вершина воєнного таланту і майстерності полководця Івана Богуна. Сучасники її порівнювали з перемогою Ганнібала над римлянами у Каннах /216 року до н.е.

Виявилося, що не забув Стефан Чарнецький Оксани. У березні 1653 року він повів відбірне військо на Брацлавщину. Нелюдською була поведінка поляків: убивали всіх, палили все. Винахідливий Богун заманив великі сили ворога під Монастирище /на Вінниччині/ і 21 березня дав вирішальний бій. Поляки розгорнутим фронтом пішли на козацькі укріплення. Сам же Богун вивів із фортеці найкращі сили кінноти і вдарив у тил ворога. Не витримали поляки подвійного удару, кинулися врозтіч, Чарнецький був тяжко поранений.

У травні Іван Богун очолив 20-тисячний загін, який разом із Тимошем Хмельницьким здійснив Молдавський похід. У листопаді – переможний бій під Жванцем, де від повного розгрому поляків урятували татари. За це людолови одержали королівський дозвіл на ясир, тому Іван Богун став грозою степових піратів.

Нарешті можна було вкласти меча до піхов. Послав полковник гінця, щоб весільний коровай вчиняли, сам поспішив до Оксани. Та знову зустрілася чамбула татар, розбили людоловів козаки, визволили бранців – і заклякли… На татарській гарбі лежала Оксана: червоною калиною горіла на грудях Богунової нареченої смертельна рана..

Ні до Москви, ні до Польщі Богун не пристав. Він до Переяслава не прибув і рішуче відмовився присягати царю.

У жовтні 1657 року полковник підписав Корсунську Умову зі Швецією, котра “Військо Запорозьке за нарід вільний і нікому не підлеглий проголошувала”. Згодом Івана Богуна було арештовано польською шляхтою і рік він пробув ув’язненим у Мальборгзькій твердині. Та авторитет козак мав такий, що король мусив звільнити Богуна й призначити його помічником Тетері, наказним гетьманом. Приймаючи цю посаду, мав на меті українець силами козаків та росіян завдати нищівного удару Польщі й визволити Україну. Та як завжди, знайшовся “добродій”, який польському королю передав лист Богуна до російського командувача Ромодановського.

17 лютого 1664 року Івана Богуна було схоплено поляками під Новгород-Сіверським і розстріляно.

Славу Богуна пронесли син Григорій та онук Леонтій. Першим козаком Каліфорнії був нащадок Богуна, приятель Тараса Шевченка – непокірний Андрій (Агапій) Гумницький (Гончаренко).

Джерело:  https://www.ridivira.com/uk/istoriya/ivan-bohun-2

Література по темі.

Замовити можна тут:

Дітям про козаків.     http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=184

 

    • Автор:

      Каляндрук Тарас

    • ISBN:

      978-617-629-346-0

    • Палітурка:

      тверда

    • Кількість сторінок:88

Рік видання: 2016

Тарас Каляндрук розповів про те, чому нову книгу він вирішив писати для дітей: саме їм особливо потрібно знати нашу справжню історію, її захоплюючі й героїчні сторінки. Молодь у наш час дуже потребує хороших прикладів, їй потрібні герої для наслідування. В той же час телебачення, кіно та й віртуальний світ комп’ютерів заповнюють японські ніндзя й самураї, американські ковбої, російські спецназівці. Козаки в цьому морі якось відійшли на задній план. А в них сучасному воїнові є чому повчитися. Адже козаки були чудовими розвідниками-пластунами, блискуче володіли різноманітними бойовими прийомами, мали багатющі традиції і звичаї, втілювали в собі кращі риси нашого народу.

Видання розраховане на дітей шкільного віку, батьків та всіх хто цікавиться історією та особливо історією козаків. Найважливішим для козаків в бою було вміння блискавично вирішувати, виходячи з найнесподіваніших ситуацій. А якою ж була культура українського козацтва? Шанувалися військові традиції та звичаї? Та чи існувала спеціальна психофізична підготовка козаків? Книга пропонує відповіді на ці питання та доповнює її цікавою історією про характерників та пластунів..

Характерник.      http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=215

 

Увага!
Приймаються замовлення на книгу Василя Шкляра “Характерник”
Битви і Магія, Кохання і Мужність, вірність обов’язку Воїна і незламна любов до України-все є у цій чудовій книзі, яка, безумовно стане знаковою. На прикладі героїв цього шедевру буде виховуватись наша молодь, щоб стати вірними синами і доньками Вітчизни!
У другій половині ХVІІ століття в Запорозькій Січі сталася неймовірна подія, яку зафіксовано в архівах тодішньої Московії і яку не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?

Про автора:
Василь Шкляр — один з найвідоміших письменників сучасної України. Кожна його книжка стає бестселером. Успіх його романів приголомшливий: відзнаки, премії, гран-прі, постійні перевидання, переклади іноземними мовами. Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, але найдорожча з них — народна Шевченківська, яку автор отримав після того, як 2011 року відмовився прийняти з рук антиукраїнської влади присуджену йому Національну премію імені Тараса Шевченка. З культового «Чорного Ворона» («Залишенця») розпочалася давно очікувана екранізація романів «батька українського бестселера». «Характерник» — найдивовижніший роман Василя Шкляра.

Меч Арея.    http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=128

Подарункове видання.

Складна й драматична доля судилася книжці, яку Ви тримаєте в своїх руках.

Роман Івана Білика «Меч Арея» вперше побачив світ 1972 року й припав до смаку широкому читацькому загалові, який свою оцінку висловив виразно й однозначно. Книжка блискавично зникла з полиць книгарень. Вона стала бестселером. Про неї багато й голосно говорили, сперечались, але всіх зачарував далекий світ наших пращурів з V століття, загадковий, невідомий, майже міфічний світ, у який доти не зважувався заглянути ніхто з письменників.

Роман кликав до роздумів. Така незбагненна півторатисячолітня часова відстань, — а герої книжки здаються живими, близькими й зрозумілими. Свого головного героя, якого звично називають «гунським царем Аттілою», автор ототожнює з великим київським князем Богданом Гатилом, а літописних «гунів» зображує слов’янами — безпосередніми предками українців. Ця оригінальна, на перший погляд нібито фантастична, гіпотеза романіста — плід ретельного вивчення величезного історичного матеріалу, накопиченого наукою. Останнім часом гіпотеза набуває дедалі більше підтверджень і в знахідках археологів.

Отже, в романі історія нашого йароду продовжується на півтисячоліття в глиб віків, хоча нас ще змалечку переконували, що нібито предки українців з’явились на світ Божий тільки в X сторіччі, та й то в ролі «молодшого брата». До того ж в історичних працях та художніх творах так розміщували на карті Європи стародавні народи й племена, що нам не лишалось місця. Були всі — кельти, готи, фракійці, балти, скіфи, сармати, греки, навіть римляни, — всі, хто завгодно, крім нас. Іван Білик «знайшов місце» на карті пізньої античності й для наших предків. Ось у чому полягає високий патріотичний пафос його роману.

Саме така ідейно-художня тональність викликала лють у функціонерів од культури та ідеології лихих тоталітарних часів. Книжку заборонили, вилучили з бібліотек, частину тиражу, яку не встигли продати, було знищено. Автора піддали злісному цькуванню в пресі, позбавили роботи й права друкуватись.

Проте й такими жандармськими санкціями не можна було навіть за часів стагнації вбити в людях інтерес до свого минулого. Книжка Івана Білика жила й діяла, її читали, вона переходила з рук у руки. Кілька разів книжку було перевидано за кордоном — у Канаді, США, Англії та інших країнах.

І ось настало її нове життя. Книжка знову побачила світ на Батьківщині. Перевидання роману чекали ті, хто вперше познайомився з ним 1972 року. Тим часом виросло нове покоління українців. Відроджується національна свідомість. Безмежно зростає інтерес до історичного минулого рідного народу. Все частіше молоді люди запитують себе й нас: «Хто ми? Звідки ми? Чиї ми діти?..»

Дорогий читачу! Всі ми — діти своїх батьків. У цьому Ви пересвідчитеся, прочитавши роман Івана Білика «Меч Арея», головне значення якого полягає і в тому, що він розбуджує в людині людину, вільну, незалежну, горду й розкуту, людину з почуттям власної гідності в душі й серці.

Олена АПАНОВИЧ.

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *