Переглянуло: 86

Чотири кулі Анджею Потоцькому. Автор: Сергій Чаплигін.

 

Панове українські націоналісти!

Це звернення до Вас.  Очевидно, що  Ви задумувались над питаннями, чому дожив до пенсії кат України Каганович, спокійно живуть і не бідують бувші комуністичні номенклатурщики,кгбісти,як може бути так, що не покарані злочинці, які винні у розстрілі мирних людей на Майдані, і чому, і надалі відкрито, нахабно, безцеремонно зі сторінок газет, з  ефірів радіо, з екранів телебачення  мають можливість скавчати вороги України? Десь тиняється по світах Янукович, обікравши Українців на колосальні суми,гавкає недовчений Царьов, а в Криму спокійно керують і безкарно жирують аксьонови та іже з ними. Єдиний позитивний випадок-це те, що  вже кілька років ненависник Шевченка і України Бузина дивиться знизу, як росте українська картопля. В московії взагалі ніхто не покараний, а кримські татари, яким вперше в світовій історії були повернені території, на яких вони жили , навіть не думають чинити  достойний спротив окупантам. Не згоріла жодна військова база московитів, не затонув жоден корабель, не вибухають у повітрі літаки, то хто буде поважати націю, яка підставляє ліву щоку, коли б’ють по правій? Україну врятували добровольчі батальони, які  напівозброені, без амуніції, інших необхідних для воїна речей, героїчно стали на захист рідної землі. А в регіонах  позалишалося сміття, нелюди , які репетували, щоб ліліпутів ввів війська і мордували патріотів.

Всі ми колись помремо, і наші душі колись повернуться в світ Яви. Хтось повернеться слимаком, чи плазуном, бо існував, а не жив на святій Українській землі, а чиясь світла Душа борця, Героя,захисника Вітчизни повернеться в тілах своїх нащадків, давши новий імпульс Славі і незнищенності нашої Вітчизни.Краще віддати своє життя за святу справу, ніж тремтіти, чекаючи смерті  і помираючи від старечих болячок. Кара ворогам України має бути невідворотньою!!! Об’єднуймось, формуймо структури, сподіватись за інфільтроване ворожими агентами СБУ, чи поліцію нема чого. Без реєстрових, продажних очільників лженаціоналістичних партій, які не здатні на пряму дію і лише дискредитовують український націоналізм. Україна має достатньо прикладів священного героїзму, коли народу було важко, то з’являлися Довбуш і Кармелюк, Гонта і Залізняк, повставали герої Холодного Яру, створювалась ОУН і УПА.Всеперемагаюча любов до своєї нації, до своїх рідних творила великий подвиг патріотів. Ще сотні років московіти будуть здригатися від жаху, чуючи імена Шухевича і Бандери. Наші діти мають рости сильними, розумними,підготовленими, незламними патріотами!  Всяка ворожа, узкоязична шваль має негайно тікати з нашої землі, яка має горіти під їхніми ногами!  Попа і християнського проповідника гоніть геть від своїх родин і від навчальних закладів, бо ті чучела будуть проповідувати, що потрібно ворогів любити, терпіти знущання і бути рабом.

Ми живемо в часи перемін, минуло тисяча років з того часу, коли було пророцтво Волхвів, які попереджали, що втрата рідної духовності , культури, звичаю приведе до втрати національної ідентичності і до страшних бід. Грушевський писав, що нашу історію неможливо читати без брому, навряд чи  якась інша нація витримала б скільки воєн, заборон, окупантів, голодоморів. Дякуючи нашим Предкам, Україна була і є. А від нас залежить, чи будуть наші нащадки жити у вільній, незалежній, могутній, багатій і щасливій державі!

Прочитайте і обміркуйте цю статтю, про Мирослава Січинського, одного з сотень тисяч Героїв,чиє ім’я золотими літерами, навічно вписане в історію України!

 

 

Атентат Мирослава Січинського у відповідь на виборчі фальсифікації

У неділю, 12 квітня 1908 року, цісарський намісник Галичини 46-річний граф Анджей Потоцький приймав прохачів у будинку намісництва на Гетьманських валах у Львові.

Близько першої дня до його кабінету зайшов студент права Мирослав Січинський, 20 років. Розгорнув папери і дістав револьвер. — “Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!”— вигукнув. Пролунали чотири постріли. Потоцький упав. Перша куля потрапила в ліве вухо й зачепила мозок. Наступні пробили лоб, палець лівої руки і ліве плече. До кабінету вбіг секретар. Почалася паніка. Січинський поклав револьвер на підлогу. Вийшов до передпокою і сів. За півгодини прийшов поліцейський комісар, українець Бігун. Січинський пішов до нього із зізнанням. Бігун замовив фіакр, аби відвезти його до поліції.

Мирослав Січинський народився в селі Чернихівці неподалік Збаража (нині Тернопільщина) в родині священика. Після навчання в Коломийській і Перемишльській гімназіях вступив на правничий факультет Віденського університету. Згодом продовжує навчання у Львівському університеті. 1907 року він був серед майже сотні студентів-українців, які захопили університетський будинок. Вимагали, щоб посвяту студентів здійснювали не тільки польською, а й українською. У вікні вивісили синьо-жовтий прапор. Заколотників арештували. Але ті пригрозили голодуванням, і за чотири дні їх відпустили.

Того ж року відбувалися вибори до Віденського парламенту. У селі Горуцьк Дрогобицького повіту було вбито п’ятьох селян-українців, які протестували проти масових фальсифікацій на користь поляків. У лютому наступного року знову фальсифікації — тепер на виборах до Галицького крайового сейму. У селі Коропець на очах матері й сестри, офіцери багнетами закололи кандидата до сейму селянина 27-річного Марка Каганця.

Більшу частину населення Галичини становили українці. Проте влада у провінції була зосереджена переважно в руках поляків. Галицьке намісництво 1903 року очолив граф Анджей Потоцький. Казали, що він почувається у краї, як король.

Січинський агітує по селах не голосувати на виборах за поляків. Доходить висновку, що легальною боротьбою перемоги домогтися годі, й наважується на вбивство Потоцького. Пістолет придбав у крамниці. Вербної неділі пішов до будинку намісництва —теперішньої будівлі Львівської облдержадміністрації. Записався на аудієнцію, аби подати ”просьбу про місце”. Чекав у черзі. Нарешті секретар покликав його. Січинський увійшов до кабінету. Потоцький сидів за робочим столом. — “Коли б забачив людину симпатичного обличчя, таке собі батьківське лице, то ще могло б бути інакше,”— згадував потім. —”Він глипнув — обличчя зле, червоне. Тип польського шляхтича, міцно збудований і самовпевнений”.

У дорозі поліцейські намовляли Січинського удати неврівноваженого. Мовляв, так вдасться уникнути смертної кари. Той лишень відмахувався. О четвертій дня над будинками магістрату й намісництва підняли чорні стяги. Біля пам’ятника Адамові Міцкевичу зібралася велика демонстрація польського населення Львова. Після виступів натовп узявся бити шибки в українських установах і помешканнях. Погроми тривали кілька днів. Розмовляти українською на вулицях було небезпечно.

Перший суд над Січинським розпочався 30 червня. До числа присяжних увійшло 12 поляків. Увечері того ж дня вони одноголосно засудили вбивцю до смертної кари через повішення. Згодом вирок скасовано: засудженого мали оглянути психіатри. Лікарі відзначили ”високий інтелект обвинуваченого, його доброту, лагідність і глибоке відчування людської недолі та кривди, його гармонію і лад в думках і вчинках”. 15 квітня 1909 року відбувся другий суд. Присяжні знову вимагали повішення. Ще за три місяці цісарським наказом цей вирок було замінено на 20 років ув’язнення.

В українських селах Галичини найпоширенішим іменем для новонароджених стало Мирослав, а улюбленою приказкою: ”Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє”.

Мирослава Січинського перевезли до тюрми міста Станіславова (нині Івано-Франківськ).

— Якийсь старий чоловік розкричався на мене, чому я стою в коридорі, а не під стіною, — згадував він. — З канцелярії залунав голос: ”Пане, дайте йому спокій, нікуди він від нас не втече”. Так собі спокійно, без злоби, впевнено. Як він то сказав, мені блискавкою через голову пролетіло: ”А я таки втечу!

Уже на третій день перебування в тюрмі один із наглядачів-українців переказує Січинському:

— Ніхто відціль ще не втік, але вам ми допоможемо. Лише будьте терпеливі. Може, доведеться чекати рік-два-п’ять.

У в’язниці Мирослав щодня прокидається о п’ятій ранку, лягає о дев’ятій вечора. Дев’ять годин на день працює у столярні. У вільний час вивчає англійську. По неділях читає Достоєвського, Франка, Бжозовського, Ратцеля. Часто спілкується з начальником в’язниці — чехом.

— Тюрму згадую приємніше, ніж перебування у Віденському університеті, — запевняв після звільнення.

Тим часом офіцер австрійської армії Дмитро Вітовський і журналіст Микола Цеглинський планують його втечу. Листопадового вечора 1911 року до камери увійшов наглядач і наказав швидко збиратися. Постіль в’язня склав так, ніби там хтось лежить. Біля ліжка поставив черевики.

Січинський вийшов із камери в самій сорочці, аби потім не було закидів у розкраданні державного майна. У пивниці переодягнувся в уніформу. Удвох із наглядачем попрямували до виходу, ніби щойно закінчили службу.

На вулиці Мирослава переодягнули в селянський одяг і возом вивезли з міста. Кілька місяців він переховувався у прикарпатських селах. Далі Січинський виїздить спершу до Норвегії, тоді до Швеції. 1914 року перебирається до США. Очолював там українські громадські організації, редагував газети. У 1960-х відвідав Україну. Помер 16 березня 1979-го в будинку для людей похилого віку міста Вестленд, штат Мічиган. Мав 91 рік.

Патріотична література,яку можна замовити тут:

 

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!