“У кожному зимовому серці таїться тріпотлива весна, а за покровом кожної ночі – усміхнений світанок” Хазрат Інайят Хан

“Я не сумую за тобою. Я сумую за тим, яким ти мені колись здавався”.
«Захоче – напише» – подумали двоє… І втратили один одного.
Не прощаючи зраду, все ж потрібно вміти прощати людям їх помилки, тому, що одного разу, помилишся й ти.
Спочатку ми мовчимо, бо образилися, потім – тому що ніяково порушити мовчання. А потім, коли все забувається, ми просто вже не пам’ятаємо мову, на якій розуміли один одного…
На жаль, занадто часто ми виявляємось праві саме в тому, в чому нам найбільше хотілося б помилятися…
Та нехай дим від вогню гнуву, не сліпить Ваші очі…Адже страдаючий, завжди сліпий, він може бачити тільки свій біль. Страждання – це заперечення Реальності. Проте, для того, щоб знайти істину, потрібно осягнути темряву. Для того, щоб слідувати своєму серцю, спочатку потрібно познайомитись із з свіїм розумом. Щоб стати сміливим, необхідно спочатку пізнати свої страхи. А сильні коріння вимагають постійного росту…
Нас набагато б менше вражали/дивували/захоплювали зненацька чиїсь вчинки, якби ми частіше і своєчасніше звертали б увагу на їх причину… Кожен наслідок в основі має причину.
А розчарування. Розчарування відкриває очі, але закриває серце… І нічого так не отруює життя людини, як сумніви та жалість до себе. Забудь те, що в минулому ранило тебе, але ніколи не забувай, чого це тебе навчило..
Говоріть «Так!» Всьому тому, від чого спалахують ваші очі. Говоріть непримиренне «Ні» всьому, що вас не цікавить. Час – найцінніший ресурс, який не може бути поновлено. Витрачайте його розумно, йдіть з ним « в ногу», адже втраченого часу не повернеш…
«Один воїн моджахед якось сказав мені, що доля дарує нам в нашому житті трьох вчителів, трьох друзів, трьох ворогів і три великі любові. Але всі дванадцять з’являються в інших іпостасях, і ми ніколи їх не розпізнаємо, поки не закохаємось, не кинемо і не повоюєм з ними» Грегорі Девід Робертс «Шантарам»
Звичайно, все просто, коли дивишся фільм, читаєш книгу, чи бачиш збоку… Хтось відстає… Хтось іде вперед… А збоку, люди просто розлучаються… Свою ж книгу життя ми пишемо без чернетки, а перо в ній, наше серце…
Ми не можемо змінити людей навколо, але ми вибираємо своє оточення. Шукайте своїх.
Щастя – це коли ти потрібен тому, хто потрібен тобі… Будьте з тим, з ким любов взаємна. І якщо любов буде на першому місці, то все інше буде на своєму.
Ми не знаємо, що буде завтра … Нехай воно просто буде.
І нехай в ньому будуть всі ті, хто нам дорогий.
«Не забувай: ніхто не бачить цей світ так само, як ти, і ніхто більше не зможе розповісти твої історії краще, ніж ти» Чарльз де Лінт
***************************************************
Можливо зима вкриваючи все білим снігом, дає нам черговий чистий лист… ? Можливо, щоб ми пригадали, що самим життям нам подаровано безліч кольорів… і саме білий – щоб щось почати спочатку…, а холод – зміцнює волю і сили? Може тому змушує сніг нас мружити очі й запалює в них іскорки..?
Для того, щоб намалювати нову картину, потрібен чистий лист…
Щоб бачити світ кольоровим – потрібен чистий, ясний погляд…
Щоб дивитися на життя зі своєї дзвіниці, треба побудувати Храм у своїй душі…
Тож нехай же в нас вистачає сил і мудрості розфарбовувати своє життя за своїм бажанням, з радістю і мудрісю зустрічаючи кожну пору року, й будь яку погоду чи негоду… Пам’ятаючи і цінуючи кожну хвилину життя…
Наш час – це найдорожче, що є у нас. Ми можемо купити багато всього, можемо звернути гори, але додатковий час ми купити чи заслужити не зможемо. Тому треба цінувати його. Час з собою, час з нашими близькими, час, коли теплий вітер дме в обличчя, коли вечірнє світло пробивається крізь листя. Час, коли гаряча свіжа кава наповнює ароматом кімнату, а за вікном барабанить дощ, чи як зараз падає сніг… Час, коли близькі люди сміються і розповідають вам щось, а ви дивитеся на них і розумієте, що любите їх і як ви раді, що вони у вас є. Час, коли ви помічаєте когось у натовпі і розумієте, що всередині щось клацнуло…
***************************************************
У кожному зимовому серце таїться тріпотлива весна, а за покровом кожної ночі – усміхнений світанок.(Хазрат Інайят Хан)
“Мені здається, життя занадто коротке, і не варто витрачати його на те, щоб плекати в душі ворожнечу або запам’ятовувати образи” Шарлотта Бронте.
Одного разу, японський сенсей, побачив, як сніг падаючи на лапу сосни, прогинав гілку все нижче і нижче. Здавалося скоро гілка не витримає цей тиск і зламається … Але гілка зігнулася вниз і сніг, з’їхавши з неї впав додолу … Цього сенсея звали Морихей Уешіба, пізніше він створив одне з найвідоміших бойових мистецтв, «Айкі-дзю-дзюцу» або «Айкідо».
У природі перепад тиску викликає вітер, мороз – лід на озері, а дощ – річки по бруківці.
У житті все з такою ж послідовністю – немає наслідку без причини. Усвідомлення своєї суті приносить радість, радість приносить оптимізм, оптимізм запускає рішучість, а рішучість виробляє дії, результатом яких і є нова порція радості…
Точно так же будується ланцюжок, що призводить до депресії…