Переглянуло: 74

Трохи роздумів…


«Кожне покоління живить свої ілюзії стосовно цивілізації, при цьому одні вважають себе розпалювачами її полум’я, а інші – свідками її згасання. Насправді ж вогонь цивілізації палає, тліє і гасне в залежності від того, з яких позицій і під яким кутом зору його розглядати. Покоління людей, яке зараз під зірками, в воротах, над водами річки обговорює питання філософського, громадського і політичного порядку, тільки ілюзіями багатшими інших, у всьому ж іншому воно нічим не відрізняється від інших. Воно також вважає, що це воно запалює факел нової цивілізації і гасить останні спалахи старої, вже догоряючої » Іво Андрич «Міст на Дрині».
****************
Неймовірно складна, заплутана історія, жахливі війни, остання – для багатьох ще досі не закінчена, сувора природа, відсутність природних ресурсів і …неймовірна краса гір і долин, річок з блакитною водою й вишуканої старої архітектури, вражаюча простота й гостинність людей, багатство культури й фольклору…
Аналіз хорватського та боснійського сценаріїв вкрай важливий для розуміння новітньої історії, чергової історії боротьби за перерозподіл полюсів впливу, й для нас – українців.
Україні потрібен хорватський сценарій, Росія хоче нав’язати нам боснійський.
Хорватський сценарій – мирне повернення територій у конституційне поле своєї країни. Боснійський сценарій – це створення капсули всередині країни (широка автономію – скажімо автономія Республіки Сербської).
Досвід Боснії і Герцеговини вельми повчальний для України. Мілошевич ставився до Боснії як Путін – до України. Він вважав, що ця республіка не має ніякого права на існування як незалежна держава, мріяв про її окупацію або, в крайньому випадку, про розподіл території між Сербією і Хорватією. Боснійські мусульмани в розрахунок не бралися – саме вони стали об’єктом варварських етнічних чисток, які можна порівняти з недавніми злочинами Росії в Алеппо.
Це дуже хороший урок для Києва. Можна домогтися усунення з політичного життя окупованих Росією районів Донбасу фейкових їх керівників – як Боснія домоглася усунення Караджича і Младича. Можна отримати контроль над кордоном – Боснія і Герцеговина свої кордони контролють. Можна провести вибори, які дозволять обрати до місцевих органів влади окупованих територій людей, у яких не буде крові на руках.
Але якщо Донбас отримає якийсь особливий статус у складі єдиної України, якщо Москва збереже ідеологічний контроль над територією, якщо мешканці “окремих районів” будуть продовжувати існувати в світі еклектичної суміші комуністичної і шовіністичної “теорії і практики”, що становить світовідчуття росіян, то єдиною функцією цього самостійного Донбасу буде гальмування нашого розвитку. Вони і самі жити не будуть – і нам не дадуть, як це роблять двадцять років боснійські серби зі своїми сусідами по країні.
І якщо ми й далі будемо піддавтися на виконання Мінських угод, нам уже зовсім не важливо буде, що там станеться з Росією і Путіним. Ми перетворимося в країну без перспектив, без інвестицій, другу Боснію. І поки не позбудемося від гангрени (у випадку слідування Мінським угодам) – будемо бідною корумпованою державою “третього світу”, якою будуть керувати популісти. А кінцева мета «Троянського коня» Путіна – знищення України й всього українського…
Ось що нас всіх чекає, якщо ми раптом вирішимо, що Мінські угоди – це дійсно компроміс. Ось що нас очікує, якщо не будемо аналізувати досвід інших країн і не будемо рішучі у відстоюванні своїх національних інтересів…
****************
«Три речі в світі неможливо приховати, – говорили турки, – любов, кашель і бідність» Іво Андрич «Міст на Дрині».
Чи змусить пандемія людей відкрити очі на сьогоднішній світ, на масу прихованих проблем..?
Майбутнього ніхто не знає.
Говорять, що пандемія коронавірусу змінить світ так, що ми його не впізнаємо. Просто все стане іншим…
Під час війни ми навчилися цінувати свою армію. Під час пандемії навчились цінувати лікарів і медсестер. Незрозуміло тільки чому нам потрібні трагедії, щоб навчитися цінувати одне одного..?
Невпевненість, зміна цінностей, різні моделі світу у різних поколінь, гібридно – дифузні війни, коли наслідки виникають немов би раптово і нізвідки, типу результату роздавленою метелики Бредбері, коли незначна подія веде до значних наслідків і т.і., породжуючи хаос в головах, що ж очікує нас в майбутньому?
Чим далі, то все більше здається, що коли все закінчиться, і ми дізнаємось яким саме чином у світі відбувся перерозподіл власності, ресурсів і політичного впливу, очі відкриються на багато зовсім не нових речей… А потім, нас протягом місяця перекують у наступну модель сприйняття реальності. Це називається Матриця. І ті, хто виживе, і здатен, побачать її із середини…
А міст…
«У низці змін і стрімко відцвітаючих людських поколінь він залишався незмінним подібно річці, що тече під ним. Старів, звичайно і міст, але за мірками шкали часу, настільки розсунутої в своїх кордонах у порівнянні не тільки з людським віком, але і тривалістю життя цілого ряду поколінь, це старіння неможливо було відчути на око. Його вік, хоча міст сам по собі і був смертний, представлявся безмежним, тому що кінець його не був видний» Іво Андрич «Міст на Дрині»

NikTernik

NikTernik

×
Завітайте в наш магазин!