Свою історію ми пишемо своїм життям (без чернетки). І кожен автор… Нехай же ця історія буде яскравою…

Коли буває дуже важко, перенеси себе на кілька хвилин у найкращі свої дитячі часи, побудь там хоч хвильку, тоді, коли був самим щасливим. Повернувшись, по іншому подивишся на проблему, знайдеш вихід. Навчишся цінувати, що маєш. Прагнучи отримати те, про що мрієш, навчишся розлучатися з тим, що не так уже і потрібно. Зрозумієш, що життя подорож. А подорож починається не з того, що ти набиваєш рюкзак речами, виходиш на трасу в пошуках попутки або їдеш на вокзал, стискаючи квиток в руці. Подорож починається в голові. У той самий момент, коли ти розумієш, що ти дозрів для свободи бути там, де ти хочеш, тим, ким ти хочеш і коли ти цього хочеш. Вона починається з рішучості все залишити таким, як є в минулому, перерізавши всі ниточки і прихильності, щоб не нести разом з рюкзаком вантаж минулого. Подорож це гра в довіру, коли ти повертаєшся спиною до світу і падаєш назад, довіряючи тому, що тебе підхоплять його надійні руки.
Ти просто віриш, що все вийде. Віриш в численність місць, від яких зводить вилиці від захвату та щасливої посмішки цьому світу. Віриш у краще. Віриш у вище. Віриш у людей.. Віриш в себе.
Подорож починається з погляду, який проводжає хмари, але найголовніше – вона починається всередині, з величезного всесвіту, який неможливо досліджувати і зрозуміти без зв’язку із зовнішнім. Ти просто віриш, що у тебе все вийде, тому що немає нічого, з чим неможливо впоратися, незважаючи на думки інших. Це в першу чергу варто залишити вдома. Думки інших, навіть якщо це ваші близькі люди. Якщо у людей є право не вірити в вас, то у вас є право не вірити їм. Ти просто зобов’язаний знати, що ти герой.
Нехай у своєму власному житті. Нехай у історії, яка коли-небудь закінчиться. Нехай в ній буде купа помилок, нехай іноді збиває з ніг… Піднімайся кожен раз! Це твоя історія, і нікому не дано писати її за тебе…