Старі записники… Друзі, найближчі – не забуваймо їх…

Та й час новий. Мобільники, е-мейли.
Кому потрібні записи криві?
Але ж ті імена! Вони ж там не померли,
в старих записничках вони іще живі!
© Ліна Костенко
*****************************************
Коронавірус, дистанційне спілкування… Та не забуваймо друзів, не припиняймо спілкування взагалі…
Що вже говорити про найближчих. Найцінніші скарби, найбільші діаманти ніщо, у зрівнянні з щасливою усмішкою дитини і поцілунком старенької матері! Їм потрібно так мало – частинка добра, частинка серця, щиро подаровані нами…
Нехай пустелями не стають наші душі…
Світ нам нав’язує думки, що від нас нічого не залежить, що ми безсилі щось змінити, що й далі маємо залишатися рабами… Не вірмо цьому…
Й звичайно, ми не завжди можемо допомогти, не можемо повернути молодість нашим матерям, батькам, дідусям з бабусями…, але можемо дати краплину тепла, хоча б щирою повагою, хоча б зателефонувавши зранку чи вечером…
Тільки почавши з малого, змінившись самі, зможемо змінити щось навколо себе…