Мудрості нам всім!
Чому із спогадами дитинства ніжністю починає хворіти серце?
Може тому, що коли ми стаємо дорослими, часто починаємо забувати щось основне. А спогади дитинства, чи наші діти інколи нам про це нагадують. Нагадують того справжнього, щирого малого, що продовжує жити в нашому серці…
Тому, іноді, змушують задуматись. Зробити паузу в дорозі, щоб задуматись про вірність шляху. Зробити паузу в словах. Адже слова іноді мають надзвичайну силу (як добру, так і погану). А паузи… Іноді вони говорять більше слів…
************************
Гонимі бажаннями, мріями, пристрастями, ми, як і більшість людей, мчали через роки та десятиліття нашого життя, мчали нетерпляче, з цікавістю та надіями, бурхливо переживаючи удачі та розчарування…
А час. Час фарбував душу в колір наших думок, життя писало правду на наших обличчях, і приховати її без наслідків неможливо. Адже кожен вчинок, що йде врозріз з нашим внутрішнім “я”, це рана, яку ми наносимо нашій власній душі. Фальш слів ріже вуха. Фальш у почуттях/зрада собі – теж ріже, ріже Душі…
У певний період життя ми зустрічаємося з певною людиною, необхідною саме в цей період, потім хтось відстає, хтось іде вперед, бо кожному з нас треба йти далі, входити в новий, наступний період своєї долі.
Звичайно, це непросто. І все ж, ми повинні навчитися розпізнавати їх, самі – найважливіші перехрестя на нашому життєвому шляху, адже дорожних знаків на ньому немає…
Може саме тому, обережно гортаючи сьогодні велику ілюстровану книгу нашого власного життя, розуміємо, що свою історію ми пишемо самі, без чернетки, і кожен автор, а пером її, є наші серця і ніщо їх не замінить…
« Людина шукає чудес. Якби вона тільки змогла побачити, яким чудом є людське Серце» Хазрат Інайят Хан.
Щукаємо, щось переоцінюємо, на щось відкриваються очі. Починаємо розуміти, що реальний світ знаходиться за межею розуму. Ми бачимо його через мережу наших бажань, розділених на задоволення і біль, правильне і неправильне, внутрішнє і зовнішнє. А щоб бачити всесвіт таким, яким він є, треба вийти за межі. Перестати запихати себе в рамки чиїхось уявлень, згадати себе справжнього, яким був колись…
Хто з нас здатен на це?
І навіть тоді, це буде тільки наш світ. Де кожен з нас вигадує своє життя, своє кохання і навіть самого себе…
Може саме тому дорослі іноді потребують казки навіть більше ніж діти?
“Поети, художники, ті, кого прийнято розпливчасто називають творчими людьми – трохи казкарі. Вони відрізняються від інших? Без сумніву. А може бути, вони відрізняються саме тому? Тому, що чарівні світи, часом дивовижні, часом лякаючі, для них часто ближче того, в якому вони народилися? І ще, і це найголовніше, що відрізняє казкарів від мрійників: вони вміють ними ділитися. Їм дана здатність запрошувати в свої казки інших. А хто з нас інколи, хоча б в дитинстві, не хотів у них потрапити?” Аль Квотіон.
«Мріють всі: але не однаково. Ті, хто ночами марить на запорошених горищах свого розуму, прокидаються вдень і виявляють, що все це було марним; але ті, хто мріє вдень, небезпечні люди, бо вони можуть проживати свою мрію з відкритими очима, втілюючи її» Томас Едвард Лоуренс.
Нехай Ваші мрії здійснюються!
Нехай у Ваших душах завжди живе Любов!
Нехай Ваші очі завжди світяться Щастям!
