Трохи роздумів…

Складні процеси геополітичного переформування світу й пошук свого місця в ньому України, війна, пандемія коронавірусу, соціально – політичні та економічні проблеми, породили і в суспільстві, і в індивідуальному світі кожного з нас невпевненість в завтрашньому дні. А від цього, відчуття тривоги і невпевненості. Ми дедалі частіше стали переносити на “потім” давно виношувані плани, відкладати їх на майбутнє. Й звичайно, відчуття внутрішнього дискомфорту почало позначатися і на повсякденних справах, і на життєвих устремліннях.
І як тут не згадати мудрого Єжи Лєца, сумно зауважившого, що “кожне століття має своє середньовіччя”.
Як тільки подумаєш, що живеш в епоху лицемірів і циніків, тут же знаходяться цитати / історичні факти, підтверджуючі факт, що всю історію існування людства, це притаманно і владі і наближеним до неї…
І масштаби лицемірства, цинічності, корупції і т.і. залежать виключно від того, наскільки люди готові з цим миритися, наскільки ми це дозволяємо…
Задумаймось…
Нас будь яким способом роз’єднують, щоб нами управляти, навчитися об’єднуватись, думати і діяти рішуче – головне завдання громадянського суспільства…
А народ…
«Народ запам’ятовує і переказує все те, що може усвідомити, і те, що можна перетворити на легенду. Все інше безслідно проходить мимо, не зачіпаючи його уяви і залишаючи байдужим, як абстрактні явища природи » Іво Андрич «Міст на Дрині», Нобелівська премія 1961р.
Проте…
«Кожне покоління вважає себе розумнішим, ніж попереднє, й більш мудрим, як наступне» Джордж Оруелл.
«Кожне покоління живить свої ілюзії стосовно цивілізації, при цьому одні вважають себе розпалювачами її полум’я, а інші – свідками її згасання. Насправді ж вогонь цивілізації палає, тліє і гасне в залежності від того, з яких позицій і під яким кутом зору його розглядати. Покоління людей, яке зараз під зірками, в воротах, над водами річки обговорює питання філософського, громадського і політичного порядку, тільки ілюзіями багатшими інших, у всьому ж іншому воно нічим не відрізняється від інших. Воно також вважає, що це воно запалює факел нової цивілізації і гасить останні спалахи старої, вже догораючої » Іво Андрич «Міст на Дрині».
«Три речі в світі неможливо приховати, – говорили турки, – любов, кашель і бідність» Іво Андрич «Міст на Дрині».
“Сама слабка ланка в ланцюзі і є найсильнішою – вона розриває ланцюг” Станіслав Єжи Лец.
Чи змусить пандемія людей відкрити очі на сьогоднішній світ, на масу прихованих проблем..?
Майбутнього ніхто не знає.
Говорять, що пандемія коронавірусу змінить світ так, що ми його не впізнаємо. Просто все стане іншим…
Під час війни ми навчилися цінувати свою армію. Під час пандемії навчились цінувати лікарів і медсестер. Незрозуміло тільки чому нам потрібні трагедії, щоб навчитися цінувати одне одного..?
А при переоцінці цінностей, як не згадати притчу про те, що в житті важливіше? Ісус проголосив – “співчуття”, Мойсей сказав – “думка”, Маркс – “їжа”, Фрейд – “секс”. А Ейнштейн повторив своє: “Все в житті відносно”.
Невпевненість, зміна цінностей, різні моделі світу у різних поколінь, гібридно – дифузні війни, коли наслідки виникають немов би раптово і нізвідки, типу результату роздавленою метелики Бредбері, коли незначна подія веде до значних наслідків і т.і., породжуючи хаос в головах, що ж очікує нас в майбутньому?
Людина, штучний інтелект, технологічна сингулярність, що очікує нас? Яке місце там звичайної людини, в тому майбутньому стрімкому світі?
Головні гравці прийдешньої тисняви на борту нашого «авіалайнера» під назвою «Земля»:
• державні машини, які готуються до повної цифровізації своїх громадян, з одного боку, і до кібервійни з іншими такими машинами – з іншого. Лицемірні, забюрократизовані, корумповані, нефункціональні – основним завданням бачать вироблення нових, дієвих інструментів контролю населення. І чим далі це стає все актуальнішим в сьогоднішньому інформаційному суспільстві…;
• транснаціональні корпорації інстинктивно прагнуть по максимуму використати сфери IT, інтернету і нових технологій (включаючи біотехнології, звичайно), прагнучи до максимальної монополізації – кожна у своїй сфері;
• масові партизанські загони – хакерів, криптовалютчиків, шифропанків, бійців тіньового інтернету і т. д., і т. і., Повністю позбавлені будь-якої соціальної відповідальності (по крайній мірі, в традиційному її розумінні)…
Зрозуміло, що кожна з цих груп діє у власних інтересах…
Песиміст бачить тунель, оптиміст бачить світло в кінці тунелю, а реаліст бачить і тунель, і світло в кінці тунелю, і поїзд, що мчить назустріч.
Я мабуть реаліст. Чим далі, то все більше здається, що коли все закінчиться, і ми дізнаємось яким саме чином у світі відбувся перерозподіл власності, ресурсів і політичного впливу, очі відкриються на багато зовсім не нових речей…
А потім, нас протягом місяця перекують у наступну модель сприйняття реальності. Це називається Матриця. І ті, хто виживе, і здатен, побачать її із середини…
А міст…
«У низці змін і стрімко відцвітаючих людських поколінь він залишався незмінним подібно річці, що тече під ним. Старів, звичайно і міст, але за мірками шкали часу, настільки розсунутої в своїх кордонах у порівнянні не тільки з людським віком, але і тривалістю життя цілого ряду поколінь, це старіння неможливо було відчути на око. Його вік, хоча міст сам по собі і був смертний, представлявся безмежним, тому що кінець його не був видний» Іво Андрич «Міст на Дрині».