Ахілл: праукраїнський Бог, цар, герой.

16.11.2020 Sribnovit версії, історія, міфи.

На фото: Ритуальна посудина з іменем Ахілла з колекції Одеського археологічного музею.

Прочитати і відповісти якою мовою зроблений напис на цьому виробі , може навіть український школяр молодших класів.

“Taceat de Achilio, qui non est Homerus” /
“Хай мовчить про Ахілла той, хто не рівний Гомеру”.
(Латинське прислів’я)

Великий скіф Гомер, звичайно, класик, але у нас є серйозна потреба розібратися, ким усе-таки за життя був герой гомерівської “Іліади” Ахілл, який став Богом вмираючої і воскресаючої природи…

Міфи більшості народів світу розповідають про Богів. Міфи Античної України розповідають нам про героїв, які є нащадками Богів і смертних жінок. Це потім українців зроблять рабами божими. А в Античній Елладі вони були з Богами на рівних”.

Найвідомішим героєм античної доби справедливо вважається Геракл, який був сином Бога Зевса і земної жінки Алкмени. Після смерті він був обожнений і забраний Зевсом на небо.

Геракл, за свідченням батька історії Геродота, вважається прабатьком скіфів-аріїв і спартанців-дорійців. Їхньою Праматір’ю античні міфи вважають трипільську Змієногу Богиню. Вона жила в печері, ймовірно, на Хортиці. Одним з імовірних місць народження Геракла є місто Мірмікій, що розташовувалось поблизу міста Пантікапей (нинішня Керч).

Обожнений скіфський герой Ахілл, як і Геракл, був Богом лише наполовину. Одні міфи називають його сином царя Пелея, або Пелазга, і морської Богині Фетіди. Інші – сином Геракла від його другої дружини Деяніри. Ці міфи називають його Гіллом, що збігається з назвою держави Гілеї. Гілея була локалізована в античні часи в Подніпров’ї.

Показово, що античні міфи вважають, що і Геракл, і Ахілл народилися в українському Криму, поблизу Азовського моря. Як стверджував колишній директор Одеського археологічного музею М. Болтенко (1953 р.), Ахілл мав скіфське походження.

Але скіфське походження Ахілла обстоювали не тільки українські історики. Ромейський історик Лев Диякон (ХІ ст. н.е.), посилаючись на Флавія Арріана (ІІ ст. н.е.), писав, що син царя Пелея , Ахілл був скіфом і походив з містечка Мірмікон біля Меотського озера (Азовського моря).

Вигнаний скіфами за свій дикий, нестриманий і жорстокий характер, він, начебто, потім оселився в Тессалії. В Тессалії, до речі, була гора Олімп, де мешкали Бог Зевс і весь еллінський олімпійський бомонд.

Переважна частина істориків абсолютно бездоказово прийняли концепцію ідеологів Священної римської імперії германської нації, щодо фейкової грецької колонізації Українського Причорномор’я.

Усе почалося з фальсифікації у 1557 році істориком І. Вольфом , так званої Всесвітньої історії. Цей спритний бібліотекар із сім’ї, що прислужувала володарям Першого германського рейху, поміняв Чорноморський та Середземноморський Рим місцями. Він назвав справжній Рим (Константинополь) Візантією, а провінційне італійське місто Рома – першим Римом.

Перший германський рейх тоді протистояв Османській імперії, яка в 1453 році захопила землі Романії в Малій Азії, перейменувала Константинополь на Істамбул і приписала своїм правителям титул імператора Риму, тобто Романії.

Історики Першого германського рейху, який проіснував з 962-го по 1806 рік, переконували, що Еллада – це грецький цивілізаційно-культурний феномен. Феномен еллінізму, на їхню думку, спочатку охопив Середземномор’я, а потім уже Центральну та Західну Європу і територію Малої Азії та України.

Але якось воно дивно виходить. За свідченням античного автора Лікурга, греки впродовж трьох століть нічого не знали про “Іліаду” Гомера. Водночас “Іліадою” зачитувалися і цитували її жителі української Ольвії. Що, в принципі, і не дивно, бо Гомер ніколи не був “греком”, позаяк був скіфом.

Це підтверджують і слова історика А. Вельтмана, який пише: “Самі греки кажуть, що “Іліада” спочатку була написана не грецькою мовою…”. Втім, це й не дивно, позаяк у ті часи ніякої Греції і грецької мови просто не існувало. А Скіфія і Еллада були.

Як пише скандинавський дослідник Мартін Нілльсон, у I тис. до н.е. так звана Древня Греція була країною землеробів і пастухів, а так звані грецькі міста насправді були великими селами.

Дуже переконливими є й висновки докторів історичних наук В. Даниленка та його учня М. Чмихова, які довели трипільське (а це VI-III тис. до н.е.) походження українського Бога Зевса, який був батьком першого царя Трої – Теукра.

А що ж відбувалося в ті часи на Середземноморських островах, куди “поселили” історики Першого рейху придуману ними грецьку цивілізацію? І для чого це було їм потрібно?

Так звана грецька цивілізація в Середземномор’ї була потрібна германським історикам для обґрунтування існування так званої західно-римської цивілізації. З неї вони виводили свою “древність” і міфічний зв’язок з Римською імперією.

Проте історичні факти свідчать, що ніякої такої “грецької цивілізації” не існувало. Наприклад, грецька розмовна мова (димотика), яка абсолютно не схожа на давньоеллінську мову, була офіційно визнана лише в 1818 році. А держава Греція з’являється на карті світу лише в 1830 році.

Вельми логічним видається запитання: “А які народи жили на грецьких островах у III-II тис. до н.е.?”. Історики знають відповідь: там жили праукраїнські племена теукрів, пелазгів, лелегів, карійців і дорійців, які кількома хвилями прийшли з території Древньої України.

Батько історії Геродот свідчив, що жителі Середземноморських островів, які прийшли туди з півночі, називали свою країну Пелазгією.

Офіційний історик Риму Тит Лівій писав, що римляни називали своїх предків теукрами. Плутарх, який був прокуратором Ахайї, відзначав, що пелазги були засновниками Риму. Отже, теукри, на думку римських істориків, були старші за пелазгів.

Діодор Сицилійський описав історію заселення середземноморського острова Крит: перші були етеокритяни (тобто теукри), другі – пелазги, треті – дорійці. Це підтверджують совєцькі дослідники Л. Гіндін і В. Цимбурський (1995 р.):

“Приблизно, біля дві тисячі трьохсотого (2300) року до н.е. прагреки, прамакедонці, прафрігійці рухаються з боку Подунав’я із західних областей Північного Причорномор’я в Північно-Західну Грецію і на південь Дарданії в числі народів “курганної хвилі IV”…

Тут ми повинні згадати слова Геродота про те, як в певні часи всю Фракію і Північну Грецію, до Іонійського моря і фессалійської річки Пенеї заполонили племена “теукрів”, тобто вихідців з Троади…”.

Підтверджує ці факти і відомий український вчений С. Охотников, який очолює авторитетне Одеське археологічне товариство. Цей археолог протягом багатьох років керував археологічною експедицією на острові Зміїний, що поблизу Одеси.

Цей острів відомий тим, що на ньому із VII ст. до н.е. по IV ст. н.е. (понад 1000 років!) функціонував храм Ахілла, де, (за міфами), він і був похований.

Зокрема, С. Охотников стверджує:

“Це пов’язано якраз з дорійською навалою. Тому що Грецію свого часу, судячи з археологічних даних, наприкінці другого тисячоліття до н.е. захопила навала якихось племен, які прийшли з півночі. Північ від Греції – це наша територія. Саме з наших земель і прийшла ця навала. Їх називали лелегами, пелазгами, тощо”.

Дорійці в союзі з іншими племенами на межі XIII-XII століть до н.е. вторглися на територію Середньої Греції, яка була центром крито-мікенської цивілізації. Ім’я Ахілла зафіксовано на глиняних табличках міст Мікени, Кносс і Пілос, що, на думку британського дослідника Д. Пейжа, свідчить про реальне існування цього героя троянської війни і мікенське походження гомерівського епосу.

На початку XI ст. до н.е., дорійці під командуванням Гераклідів вторглися в Пелопоннес, чимало областей якого раніше вже було завойовано Гераклом. У міфології це вторгнення отримало назву “повернення Гераклідів”.

Це вторгнення не було одномоментним і розтягнулося, за свідченням словника Брокгауза-Ефрона, на цілих 100 років. За цей час племена дорійців оселилися в Пелопоннесі (Арголіда, Лаконіка, Мессенія, Корінфія, Мегарида), на південних островах Егейського моря (Кріті, Родосі, Санторині) та ін., у південно-західній частині Малої Азії з прилеглими островами (азійська Доріда).

Еллінська міфологія стверджує, що прабатьком дорійців був Дор, син Елліна і німфи Орсеїди. На думку сучасних дослідників П. Гарачука та С. Піддубного, в імені Еллін прочитується ім’я сонячного Бога Аполлона, народженого в українському Криму. А німфа Орсеїда є уособленням Богині Гери – дружини трипільського Бога Зевса, яка в українців зветься Орантою.

Як свідчать античні джерела, після розгрому ахейцями Трої (XII ст. до н.е.), “моторний парубок”, теукр за національністю Еней (за вказівкою Богів) прямує на пошуки країни-прародительки троянців.

І куди б ви думали, він прямує? Він пливе на острів Крит, де й народився цар Теукр – перший цар Трої. Троя, до речі, була столицею країни, що звалася Троада.

На думку українського дослідника П. Гарачука, місто Троя отримало свою назву від імені давньоукраїнського Бога Трояна. Він був Богом Неба, Землі і Підземелля.

Одним із покровителів Трої, до речі, був сонячний Бог Аполлон/Купало, релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї. Його рідною сестрою в Пантикапеї вважали Богиню місяця Артеміду.

Якщо вірити Гомеру, та його безсмертній “Іліаді”, Боги активно втручалися в перебіг подій троянської війни. Герой троянської війни Ахілл воював разом з Одіссеєм проти Трої. Не виключено, що плем’я ахейців було названо на честь скіфського царя Ахілла, який пішов воювати проти своїх братів-теукрів.

Ми вже згадували Плутарха, який писав, що праукраїнське плем’я пелазгів було засновником Риму. Римляни своїх предків пелазгів звали теукрами. А Плутарх, будучи другом римського імператора Траяна (І ст. н.е.), працював прокуратором провінції Ахайя Римської імперії.

Поставте в один ряд ім’я царя – Ахілла, назву племені – ахейців і назву провінції – Ахайя і проста логіка виведе вас на певні закономірності.

За цю братовбивчу війну Ахілл, імовірно, і був покараний сонячним Богом Аполлоном (він же Купало), який у V ст. до н.е. стане головним Богом у місті Пантікапей – столиці Боспорської держави.

Боспорська держава є однією з найдавніших державних утворень на території сучасної України. Історики стверджують, що її об’єднання відбулося навколо храму сонячного Бога Аполлона навколишніх скіфсько-еллінських міст.

Цей храм випускав монету “АПОЛ”, що підтверджує інформацію про те, що культ Аполлона народився саме на території Української Еллади.

Історики та філософи стверджують, що жителі Еллади – елліни – поділялися на три основні групи: ахейців, іонійців і дорійців.

Ахейці (Крито-Мікенська держава), на думку російських істориків Л. Гіндіна і В. Цимбурського, були нащадками теукрів.

Іонійці (Мілет, Тіра, Ольвія, Пантікапей, Феодосія), за свідченням українських учених С. Бондаря і П. Кралюка, були основними носіями еллінської культури в докласичну добу.

Дорійці (Спарта, Херсонес Таврійський, Візантій), за даними археолога В. Клочка, були носіями Сабатинівської археологічної культури Трипільської цивілізації.

Що ж їх усіх об’єднувало в рамках еллінської цивілізації? Усі ці племена походили з території сучасної України. Хоча “професійні історики”, попри реальні артефакти, продовжують наполягати на германській концепції грецької колонізації Українського Причорномор’я.

Острів Зміїний, який розташовується поблизу Одеси, відомий тим, що на ньому понад 1000 років поспіль (із VII ст. до н.е. по IV ст. н.е.) функціонував храм Ахілла, де (за міфами) він і був похований.

Цей храм був головним храмом давньоукраїнської держави Ольвії, яку російський історик З. Рогозіна вважала рівною за статусом із Великою Романією, більш відомою як Візантійська імперія.

Загалом, на думку філолога В. Топорова, археологів С. Охотникова і А. Островерхова, вже в середині ІІ тис. до н.е. (задовго до троянської війни) вже існував культ “пра-Ахілла”, який виступав як Бог мертвих, вмираючої і воскресаючої природи, Бог води, Бог світла, син Змії і т.ін.

І прив’язка “пра-Ахілліади” до конкретної події – троянської війни та руйнування Трої, на думку вчених, відбулася вже після її завершення. І важливу роль у цих міфотворчих процесах, безумовно, зіграла “Іліада” великого скіфа Гомера.

Показово, що культ Ахілла шанувався не тільки в таврійській Ольвії. Чимало еллінських міст чеканили монету із зображенням Ахілла. Щорічні свята на його честь (спортивні змагання та співи), за свідченням античних авторів Павсанія, Лікофрона та Філострата, проводилися в дорійських містах Спарті, Еліді, Аркадії та ін.

Ці Ахіллові свята супроводжувалися ритуальними жертвопринесеннями, схожими на жертвопринесеннями хтонічним Богам. Хтонічні Боги відігравали подвійну роль: відповідали за мертвих і впливали на родючість земель. Зазвичай хтонічним Богам приносили в жертву тварин із чорною шерстю. І обов’язково – в сутінках.

Отже, дорійці, які вийшли з території Центральної та Південної України у ІІ тис. до н.е. і завоювали Балкани і басейн Середземного моря, перенесли праукраїнський культ скіфського царя Ахілла з Чорного на Середземне море.

Ми вже знаємо, що Геракл вважається прабатьком скіфів та спартанців, які насправді є скіфами-дорійцями. Проте існує версія, що Геракл і Ахілл – це одна людина…

Культ Ахілла був дуже популярний в Ольвії та інших “грецьких” містах українського Причорномор’я. Він мав титул понтарха (царя Понту – Чорного моря), “владики скіфських земель” і подекуди ототожнювався навіть із культом Геракла.

Отже, відомий скіфський герой Ахілл, про якого пише (не грецькою мовою!) у своїй “Іліаді” Гомер, народився в українському Криму (біля Пантікапея/Керчі) і похований, швидше за все, біля української Одеси (а точніше, на острові Зміїний).

Давайте лише зіставимо наступні факти:

* Геракл і Ахілл – обидва народилися в місті Мірмікій (біля Пантікапея/Керчі);

* Геракл вважається прабатьком скіфів; Ахілл за народженням був скіфом і мав титул “владики скіфських земель” (а царі – завжди “батьки” для своїх підданих);

* Геракл і Ахілл – обидва здійснювали свої подвиги в Причорномор’ї (Велико-українському та Мало-азійському);

* Геракл був “одружений” на Змієногій богині, яка й народила (за Геродотом) Скіфа; Ахілл похований у храмі його імені на острові Зміїний (біля Одеси);

* Геракл і Ахілл – обидва після смерті були визнані й забрані Зевсом/Деусом на небо.

Такий ось “збіг обставин” щодо біографій Геракла та Ахілла. І має він вигляд абсолютно не випадковий. У будь-якому разі немає сумнівів, що Геракл і Ахілл – це праукраїнські Боги, царі і герої.

Валерій БЕБИК,
доктор політичних наук, професор,
голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.

Література, яку можна замовити тут: