Основна релiгiя в Українi – християнство, де євреї – богообраний народ, тобто панівний, а всі інші навіть нижче тварин. Тобто кожен хто говорить: «я християнин» – значить по суті вже духовний єврей, чи духовний іудей, адже сенс християнства – набуття Духа Святого, але це Дух іудейський.
Велизарій ще в VI столітті на питання: «У чому різниця між іудеями і християнами?» сказав: «Іудеї – це обрізані євреї, які не визнали Ісуса Мошіахом; а християни – це необрізані іудеї, які визнали Ісуса Мошіахом ». Тобто і ті і інші – євреї, тільки одні обрізані, інші ні. Тому християнство і виховує євреїв, у яких обрізаний в першу чергу Родовий зв’язок (зв’язок зі своїм Родом, Предками, зі своїми Богами), і виходить сирота: ні батька, ні матері, ні Батьківщини, ні прапора, ні сорому, ні совісті…

Автор: Олег Новак.

Коментар Світояра:

На питання: “Якими моральними нормами християнство відрізняється від інших релігій?”, майже всі прихильники і сповідники християнства і навіть атеїсти відповідають: “Не вбий!”, “Не вкради!”. (Може видатися, ніби в інших релігіях, які не мають нічого спільного з юдаїзмом і християнством, проповідується, навпаки, – ”вбивай” і “кради”). Але уважному читачеві достатньо лише відкрити Біблію і свідомо познайомитися з її “складним” змістом, як примара “християнської моралі” зникає безповоротно.
Відомо, що багато християн ознайомлені з Біблією на рівні “десяти заповідей”, або спромоглися лише прочитати “Біблію для дітей”. Решту вони намагаються почути швидше від місцевих християнських попів, або від мандрівних чужоземних місіонерів, ніж прочитати самим.
Тому поза увагою звичайної пастви залишається значна частина тих відомостей, які викривають антилюдське обличчя юдейського християнства і зривають з нього машкару “всеобіймаючої любові та милосердя”. А злі баби в чорних хустках, яких можна зустріти сьогодні в церкві – це результат багатовікового християнського виховання…
Як треба було зіпсувати свідомість багатьох народів, серед яких проповідується християнська Біблія, щоб вони так і не змогли однозначно визначити свої моральні і духовні цінності! До чого ж прагне нині справжній християнин: до білого чи чорного, до радості чи смутку, до заможності чи злиденності, до волі чи рабства, до життя чи смерті?..
Коли в проповідях служків Ісуса звучать слова “Кожен, хто за Ймення Моє (Ісуса) КИНЕ дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі…” (Матвія, 19: 29), то усі присутні в церкві, ніби під гіпнозом, удають, що в цих словах немає нічого такого, що здатне руйнувати сім’ї, робити дітей сиротами, а предківські землі беззахисними, хоча за межами церкви, в своїх сім’ях ці ж “християни” жорстоко засуджують всіх тих, хто покидає свою вагітну жінку, стареньких і немічних батьків, а, особливо, своїх маленьких дітей…
Коли начитаний молодий християнин-фанатик починає виправдовувати закарбовані в Новому заповіті слова Ісуса: “Вороги людини – це її домашні!” (Мат 10: 36) чи “Коли хто приходить до мене і НЕ ЗНЕНАВИДИТЬ свого батька та матір, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!” (Луки, 14: 26), то розумієш, що такий християнин здатний виправдати’ і освятити будь-який злочин, якщо він здійснений від імені і під іменем Ісуса-Яхве.
Здається, справдилося записане в євангеліста Матвія: “Вони, дивлячись, не бачать, слухаючи, не чують, і не розуміють” (13: 13). Як же сильно християнство притупило розум навернених в “ісусівську” віру! Якщо ще дві тисячі років тому слова Ісуса: “Хто тіло моє споживає, та кров мою п’є, – той має вічне життя…” (Івана, 6: 54) відштовхнули від Ісуса майже всіх його учнів, то вже сьогодні християнська богослужба вважається неповною, якщо в ній не прозвучать рядки з євангелії: “Бо тіло Моє – то правдиво пожива, Моя ж кров – то правдиво пиття” (Івана, 6: 55). І, якщо колись, почувши ці слова від самого Ісуса, “багато-хто з учнів гомоніли: жорстока це мова! Хто слухати може її?” І з того часу відпали (від нього), і не ходили вже з Ним” (Івана, 6: 60, 66), то для теперішніх християн ця неприхована проповідь “людоїдства” вже – “святе причастя”.
В Новому заповіті християн можна знайти чимало суперечливих заповідей:
“Люби свого ближнього!” (Марка, 12: 30) і
 “ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ РІДНИХ!” (Луки, 14: 26);
“Одружуйтесь!” (1Кор., 7: 9) і
“НЕ ОДРУЖУЙТЕСЬ!” (1Кор. 7: 8);
“Не розлучайтесь!” (1Кор. 7: 10) і
“РОЗЛУЧАЙТЕСЬ!” (1Кор. 7: 15).
В усі часи, якщо християнин помічав ці двозначності “християнських цінностей”, а ще й до того звертав на них увагу інших, то його називали єретиком і “безбожником”. Проти них у церковників є наказ апостола Павла:
“Людини єретика, по-першім та другім наставленні, ВІДРІКАЙСЯ! Він сам себе засудив” (Тита, 3: 10-11). Отже, будь-який розбір Біблії з боку рядових християн засуджувався християнською церквою: “Стережися ж базікань марних, бо вони провадять до безбожності” (2Тим. 2: 16).
Історія пам’ятає часи, коли тих, хто продовжував і далі “базікати” про Біблію, церковники палили на вогнищах “святої” інквізиції, трощили кінцівки, роздирали на частини, відрізували язики, виколювали очі, били і вбивали, піддавали утискам і гонінням, а в останні часи відлучали і продовжують відлучати  від церкви. Методи покарання вони знаходили і в Старому і в Новому заповітах.
Але часи темного, дикого та агресивного християнства відійшли в минуле, і прийшов час свідомо проаналізувати це “святе писаніє” юдеїв і християн, яке й стало причиною масових вбивств неюдейських і нехристиянських народів. Такий аналіз потрібний для того, щоб нарешті з’ясувати, що набуло і, що втратило людство, прилучившись до реалізації юдо-християнських ідей і, припинити нарешті шалену руйнацію шляхетних національних цінностей і моралі. Ще в 1888 році Ф. Нітше писав: “Юдеї своїми подальшими впливами настільки зіпсували людство, що ще й тепер християнин може бути антиюдеєм, не розуміючи того, що він (християнин) є ЛОГІЧНИМ ПРОДОВЖЕННЯМ ЮДАЇЗМУ. Нова поведінка, але не нова віра!” (Антихрист).
Відомо, що саме християнство спричинило появу жорстокого комуно-більшовизму і німецького зверхництва…Тому й смішно було чути, як під час антикомуністичної пропаганди християни постійно намагалися ленінсько-більшовицькому “Расстрелять!” протиставляти своє біблійне – ”Не вбивай!” (2М. 20: 13).
І небагатьом спадало на думку знайти те місце в Біблії, де закарбоване оте “не вбивай!”. І нікому не спало на думку перегорнути лише одну сторінку (в деяких – на тій же сторінці), щоб знайти протилежне – ”ВБИВАЙ!”, яким переповнена “суперкнига”:
“Хто вдарить людину, і вона вмре, той конче буде забитий!” (2М. 21: 12);
“Коли хто буде замишляти на ближнього свого, щоб забити його,– візьмеш його від жертовника Мого НА СМЕРТЬ!” (2М. 21: 14);
“А, хто вкраде людину і продасть її, або буде вона знайдена в руках його, тойконче буде забитий!” (2М. 21: 16);
“І, хто проклинає батька свого чи матір свою, той конче буде забитий!” (2М. 21: 17);
“А, якщо… заб’є віл чоловіка або жінку, – буде він укаменований, а також власник буде забитий!” (2М. 21: 29); “Коли злодій (грабіжник) буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крові на тому, хто побив” (2М. 22: 1)…
Якщо лише з п’яти перших розділів Біблії – ”книг Мойсея” (юдейської Тори): Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення закону зібрати докупи усі заповіді бога Яхве – “бога євреїв” (2М. 7: 16), “бога Ізраїлевого” (2М. 34: 24), в яких є наказ “вбити!”, то таких 70. Значна частина цих заповідей спрямована на знищення сповідників і прихильників інших релігій:
“Кожен чоловічої статі восьмиденний у вас (юдеїв) буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений з-поміж чужоплемінних, що він не є з потомства твого. А чоловік, який не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то буде стята (знищена) та душа з народу свого, – він зірвав заповіта Мого” (1М. 17: 12, 14);
“Коли буде знайдений серед тебе… чоловік або жінка,.. що пішов би служити іншим Богам, і вклонявся б їм, та Сонцеві або Місяцеві, або всім Зорям небесним, то… вкаменуєш їх камінням, і вони погинуть. (…) Рука свідків буде на ньому найперше, щоб забити його, а рука всього народу – наостанку” (5М. 17: 2-3, 5-7);
“Коли почуєш про одне із своїх міст,.. що вийшли люди, кажучи: “Ходімо ж, і служімо іншим Богам,.. то конче вибий мешканців того міста вістрям меча, – на закляття (знищення) його й усе, що в ньому, та худобу його вибий вістрям меча. І стане воно купою руїн навіки, не буде вже воно відбудоване” (5М. 13: 13-14, 16-17);
“А чоловік або жінка, коли будуть вони викликати духа предків – будуть конче забиті, камінням закидають їх” (3М, 20: 27);
“Чарівниці не зоставиш при житті!” (2М, 22: 17);
“Кожен, хто приносить жертву Богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю (забиттю)” (2М, 22: 19);
“А пророк, що зухвало відважиться… говорити ім’ям інших Богів, хай помре той пророк!” (5М, 18: 20);
“Якщо повстане серед тебе пророк або сновидець, говорячи: “Ходімо ж за іншими Богами,.. і будемо їм служити”, то не слухай слів того пророка або сновидця. А пророк той або сновидець нехай буде забитий, бо намовляв на відступництво від Господа, Бога вашого…” (5М, 13: 62-4,)…
Якщо б ця остання заповідь була в усіх релігіях світу, то християнство не змогло б ніколи поширитися за межі Ізраїлю – землі, на якій воно витворилося, а про княгиню Ольгу та князя Володимира говорили б сьогодні, як про зрадників місцевої релігії, які “намовляли” народ на відступництво… і за це заслужено поплатилися власним життям.
Але в Біблії можна знайти чимало заповідей бога Яхве-Ісуса (отця і сина і святого духа) проти неюдейських народів, жорстокість яких не змогли перевершити ні плани Леніна, ні плани Сталіна, ні плани Гітлера… Для порівняння наведемо найжорстокіші плани з повного зібрання творів Леніна і з християнської Біблії:
“Победивший в одной стране социализм не исключает разом вообще все войны. Наоборот, он их предполагает. Только после того, как мы НИЗВЕРГНЕМ, окончательно победим буржуазию во всем мире станут войны невозможными” (Ленин. – Т. 30. – С. 131-133);
“…Сім народів, численніших та міцніших від тебе дасть Господь, Бог твій, тобі, (Ізраїлю), то ти їх понищиш: конче учиниш їх закляттям, – не складеш з ними заповіту, і не будеш до них милосердним” (5М. 7: 1-2).
Коли читаєш в Біблії детальні вказівки, як краще винищувати цілі міста й народи, то перестаєш вірити, що маєш справу з “філософсько-релігійним твором” юдеїв. Швидше, це справжнісінький військово-політичний трактат юдейських рабинів, які оповіли його від імені бога Ізраїлю:
“Коли ти, (Ізраїлю), приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому перше мир. Якщо воно відповість тобі: “Мир”, і відчинить тобі ворота, то ввесь той народ, що знаходиться в ньому, буде тобі на данину, і буде служити тобі. Якщо воно не замириться з тобою і буде провадити з тобою війну, то обложиш його і Господь, Бог твій дасть його в твою руку, а ти повбиваєш усю чоловічу стать вістрям меча. Тільки жінок, і дітей, і худобу, і все, що буде в тім місті, всю здобич його забереш собі…
Так ти зробиш усім містам, дуже далеким від тебе… Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі, бо конче вчиниш їх закляттям (винищиш)” (5М. 20: 10-16);
“І ти винищиш всі народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, – не змилосердиться око твоє над ними… І віддасть (Бог твій) їхніх царів у руку твою, а ти вигубиш їхнє ім’я з-під неба, – не встоїть ніхто перед тобою, аж поки ти не вигубиш їх” (5М. 7: 16, 24);
“І не бійся їх, бо серед тебе Господь, Бог твій, бог ВЕЛИКИЙ І СТРАШНИЙ. (…) І побентежить їх великим бентежжям, аж поки не будуть вигублені” (5М.7: 21, 23);
“Слухай, Ізраїлю: ти сьогодні переходиш Йордан, щоб увійти й заволодіти народами більшими й міцнішими від тебе, містами великими… Господь, Бог твій, вигубить їх (народи). І ти виженеш їх незабаром, як Господь говорив був тобі” (5М. 9: 1, 3);
“Коли Господь, Бог твій, вигубить народи, куди ти входиш,.. і посядеш їх, і осядеш у їхньому краї” (5М, 12, 29);
“Коли Господь, Бог твій (Ізраїлю), повигублює народи, і ти повбиваєш їх, і осядеш по їхніх містах та по їхніх домах…” (5М, 19: 1)…
Скільки ще потрібно навести прикладів з винищувальної біблійної програми, щоб остаточно пересвідчитись у неперевершеній жорстокості юдо-християнської релігії?
Про плани Гітлера щодо масового знищення частини людства, зокрема євреїв, постійно нагадують комуністична і сіоністична (юдейська) пропаганди, називаючи це масове винищення людей словом “фашизм”. Але, чому ленінську і гітлерівську програми винищення народів можна називати фашизмом, а біблійну програму винищення усіх неюдейських народів не можна? Саме біблійними заповідями і наказами скористалися пізніше християнські завойовники, які кілька століть підряд організовували винищувальні і каральні “походи Христа” (христові походи) на нехристиянські і, навіть, християнські землі. Чому слово “винищити” в праці Адольфа Гітлера “Майн Камф” (Моя боротьба) і християнській Біблії намагаються читати і розуміти по-різному? Куди зникає звичайна порядність і людяність?… Вже наведені вище біблійні заповіді доводять, що ні Ленін, ні Гітлер нічого нового не вигадували, а взяли за зразок лише деякі біблійні заповіді й настанови і, навіть, загарбницькі ідеї та плани.
Але Біблія містить не лише страшні заповіді, але й факти виконання їх тим “боговибраним” народом, якому ці заповіді писалися і, який нині дуже активно виступає проти фашизму та екстремізму в світі. Замовчують “богообрані” (яхвообрані), що всі наведені вище винищувальні заповіді входять у юдейську Тору, яка нині є сучасною Конституцією Ізраїлю, а через багатомільйонні видання християнської Біблії нахабно поширюються в усьому світі.
Усім уже відомо, який страшний політичний фашизм, але релігійний фашизм однієї нації, освячений і заповіданий богом Яхве, перевершує будь-який “фашизм”. Відомості про змову “бога Ізраїлю” зі “своїм народом” через посередництво Мойсея завжди можна знайти і прочитати в християнській Біблії:
“Звісти синам Ізраїлю:… коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете мені власністю більше всіх народів. Ви станете Мені царством священиків і народом святим. Оце ті слова, про які будеш говорити Ізраїлевим синам”. І прибув Мойсей, і покликав старших народних, та й виклав перед ними ті слова, що Господь наказав був йому (за сорок днів і ночей). І відповів увесь народ разом: “УСЕ, ЩО ГОСПОДЬ ГОВОРИВ, ЗРОБИМО!” А Мойсей доніс слова народу до Господа” (2М. 19: 3-8).
Обіцянка юдейського народу була виконана неодноразово. Про це, вихваляючись, описують в Біблії юдейські книжники-літописці:
“І вийшов Сигон навпроти нас, та весь народ його… І дав його нам Господь, Бог наш, і ми побили його й синів його та ввесь його народ. І з того часу ми здобули всі його міста, і зробили закляттям (знищили) кожне місто, чоловіків і жінок та дітей, нікого не позоставили ми” (5М. 2: 32-34);
“І дав Господь, Бог наш, у нашу руку також Ога, царя башанського, та ввесь народ його, – і побили ми його, так, що нікого не позосталося в нього. І вчинили ми закляттям (знищили)… усе місто, чоловіків, жінок та дітей. І здобули ми всі міста його, – шістдесят міст…” (5М. З: 3-6)…
Цікавим є те, що усю відповідальність за скоєні злочини з перезнищеними народами і людством взагалі “боговибрані”, а пізніше і християни, переклали на свого жорстокого Бога Яхве-Ісуса, який неодноразово нагадує, що він “бог великий, сильний і страшний” (5М. 10: 17).
Чого ж чекати від бога, який сам прославився жорстокими експериментами і масовими знищеннями Людства: “Господь, випробовуючи Авраама, сказав до нього: “Аврааме! Візьми свого сина, одинака Ісака і принеси мені його в цілоспалення (спали) на одній із тих гір, на якій Я тобі скажу” (1М. 22,1-2);
“І промовив Господь: “Зітру (знищу) я людину з лиця землі,–  від людини аж до скотини, від плазунів і аж до птахів. Я наведу потоп, воду на землю, щоб винищити з-під неба кожне тіло, в якому є дух життя. Помре все, що на землі! І був дощ на землі сорок днів і сорок ночей. І вимерло всяке тіло, що рухалося на землі… і винищив Господь усяку істоту на поверхні землі” (1М. 6: 7,17; 1М. 7: 21-23).
Дві обставини залишилися не з’ясовані в цій юдейській легенді: перша — чим тварини і птахи завинили перед жорстоким Яхве? і друга – як від потопу (від води) могли померти істоти морів, річок?
Про надзвичайну жорстокість юдейського бога Яхве свідчить і друга книга Мойсея, в якій оповідається, як “бог євреїв” знущався з єгиптян, серед яких поселилися “сини Ізраїлеві”. Цікаво, що в цій книзі юдеї постають лише як злодії та грабіжники. Але, якщо врахувати, що в історії невідомі випадки масового вирізання того чи іншого народу без участі організованих збройних загонів, то стає зрозумілим, що невдячні юдеї спланували винищення корінного населення Єгипту, перенісши відповідальність на свого жорстокого Яхве:
“І знявся великий зойк в Єгипті, не було дому, щоб не було там померлого!” (2М. 12: 30).
І, коли єгиптяни отямилися від нічної трагедії і почали переслідувати вбивць – “синів Ізраїлевих”, то “сини Ізраїлеві вчинили за словом Мойсеєвим, і позичили (вкрали!) від єгиптян посуд срібний і посуд золотий та шати. А Господь дав милість тому народові, – вони позичили – забрали здобич від Єгипту. І вирушили Ізраїлеві сини… близько шестисот тисяч чоловік піхоти, крім дітей, а також багато різного (мішаного) люду з ними, і дрібна й велика худоба, маєток дуже великий” (2М. 12: 35-38). (Зверніть увагу на цинічне уточнення – “ПОЗИЧИЛИ – ЗАБРАЛИ ЗДОБИЧ ВІД ЄГИПТУ”. Так “позичає” рекетир гроші у своєї жертви).
Як бачимо в тексті чітко і однозначно розділені ті, хто тікав з Єгипту на “шістсот тисяч піхоти” – військові угрупування юдеїв і на “багато різного люду і дітей”. Але для всього людства юдеї подають цей день масового знищення єгиптян, як “вихід бідних євреїв з єгипетського рабства”. Дивний “вихід з рабства”: шістсоттисячний загін “рабів” з награбованим золотим і срібним посудом, чередами великої і дрібної рогатої худоби і дорогоцінним майном може виходити чи, швидше, тікати “з рабства” лише озброєним!
Отже, насправді, це був вихід заможних грабіжників, вбивць і злодюг, а пограбування єгиптян було заплановане і вдало організоване юдейськими рабинами і вождями.
Біблія також свідчить, що в цьому злочині був замішаний і сам бог євреїв – Яхве: “І сказав Господь до Мойсея..: “Скажи ж у вуха народу (намов), і нехай позичить кожен від свого ближнього (єгиптянина), а кожна (юдейка) від своєї ближньої (єгиптянки) посуд срібний та золотий” (2М. 11, 1-2).
Сам бог Ізраїлю Яхве-Саваоф (християнський “бог отець”) намовляв юдеїв порушувати щонайменше дві заповіді з десяти: шосту – “не кради” і десяту – “не жадай всього, що ближнього твого”, хоча, по-суті, ці дві заповіді про одне. Для того, щоб неуважний читач не помітив цієї злої речі, рабини замінили слово “вкрали” словом “позичили”.
Але, одна справа намовляти, а інша – самому брати активну участь у масовому знищенні людей і тварин, які знаходилися тієї ночі в Єгипті, та ще й оголосити це жорстоке вбивство – святом для синів Ізраїлю: “І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї і повбиваю кожного перворідного від людини аж до скотини. (…) І не буде між ними згубної порази, коли я вбиватиму в єгипетськім краї. І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його на всі роди ваші” (2М. 12: 12,14).
З того часу це масове побоїще єгиптян стало святкуватися як національне свято юдеїв, яке вони відзначають і досі “на всі роди свої”, а через християнство це “свято” юдейського фашизму “сини Ізраїлеві” нав’язали іншим народам, які прийняли християнство і, зокрема, єгиптянам… Відзначають його й українці, але тільки юдеї знають справжнє значення цього свята – ПЕСАХ (Пасхи):
“І станеться, коли запитають вас ваші сини: “Що то за служба ваша? то відкажете: “Це жертва – Пасха для Господа, що обминув (песах) був доми Ізраїлевих синів У Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг” (2М. 12: 26-27).
До речі, саме це свято відзначав Ісус від народження і аж до арешту і, звичайно, добре знав і Тору, і значення Песаха (Пасхи). Ісус навіть свій арешт запланував саме на це свято. Це свято найчастіше згадуються в євангеліях. І, хоч християни намагалися довести, що “Ісус став запорукою кращого Заповіту” (Євр., 7: 22), і скасував Старий заповіт (Тору), але сам же Ісус казав:
“Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати Закон чи Пророків прийшов, але ВИКОНАТИ!” (Матвія, 5.17 ).
Постійно християнам нав’язується думка, що “Ісус не давав вказівок вбивати чи калічити людей, а лише дав нову заповідь: “любити своїх братів”. Але ця заповідь є і в юдейській Торі – Старому заповіті і була ще до появи Ісуса: “І будеш любити ближнього свого, як самого себе” (3М.19,18).
При уважному перегляді біблійного тексту, стає зрозумілим, що “ближнім” є тільки сповідник єврейської релігії. До речі, ні Ісус, ні його мати Маріам (Марія) не були атеїстами, а сповідували той же жорстокий і страшний юдаїзм: не даремно ж мати понесла (за давньою єврейською релігійною традицією) маленького Ісусика ОБРІЗАТИ в єврейську синагогу, до євейських рабинів (Луки, 2: 21, 22-24) і ніякий ангел не зійшов з хмари з “вогненним мечем” і, не зупинив рабина, який різаком обрізав “тіло господнє”. Чи не означає це, що тепер усі християни повинні обрізати своїх маленьких немовлят-хлопчиків за прикладом свого “бога” Ісуса Христос?  Вшановуючи цю подію, усі християни кожного року 14 січня бездумно продовжують відзначати “Обрізання Господнє” хоча в християнському “Вертепі” про це намагаються не згадувати. Зате шестикутна зірка все частіше з’являється в колядницьких гуртах…
Коли Ісус почав проповідувати, то молився лише до Бога Ізраїлю. Та й на горі, коли учні спали, він розмовляв з єврейськими пророком Іллею і єврейським вождем Мойсеєм (Марка, 9: 2, 4). Усі євангелії свідчать, що Ісус проповідував тільки в Ізраїлі і, тільки в єврейських синагогах (Матвія, 4: 23; 13: 54, Марка, 1: 21; 1:39; Івана, 6: 59); жодного разу не зайшов ні у грецький, ні в римський, ні в який інший храм. І, навіть, усе сказане єврейськими рабинами вважав правильним і безпомилковим:
“Тоді промовив Ісус до народу (Ізраїлю) й до учнів Своїх: “На місці Мойсеєвім усілися книжники і фарисеї (тобто рабини). Тож, усе, що вони скажуть вам, – виконуйте!..” (Матвія, 23, 1-3).
В дорослому віці Ісус проповідував той же юдейський релігійний шовінізм, який до нього проповідували усі юдейські пророки і рабини. Про це переконливо свідчать навіть євангелісти:
“А один із книжників спитав Його (Ісуса): “Котра заповідь ПЕРША З УСІХ?” Ісус відповів: “Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Госполь Бог – Бог єдиний!” і: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї” (Марка, 12: 28-30) “І дивувались юдеї: “Як Він знає Писання (Тору), не вчившись?” (Івана,7: 15).
Чи ж не цей канон в юдейській релігії вважається найголовнішим? Напис з цими словами віруючі юдеї в Ізраїлі щодня виймають із своїх скриньок, які містяться біля вхідних дверей, і перечитують перед тим, як увійти до свого помешкання. Ці слова можна легко знайти і в юдейській Торі, і в Старому заповіті християн:
“Слухай Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь Один. І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею, і всією силою своєю! і ПИЛЬНО НАВЧИШ ЦЬОГО СИНІВ СВОЇХ!” (5М. 6: 4-7).
Про те, що Ісус сам сповідував релігію юдейського зверхництва по відношенню до інших неєврейських народів, можна знайти чимало доказів у євангеліях. Це ж він наказував у Ізраїлі своїм 12-ти учням-євреям: “На путь до язичників не ходіть,.. але йдіть радніш до овечок загинулих ДОМУ ІЗРАЇЛЕВОГО. А, ходячи, проповідуйте, що наблизилося Царство Небесне (Небесний Єрусалим)” (Матвія, 10: 5-7) або “місто святе – Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога… Мур воно мало великий, мало 12 брам, а на брамах 12 анголів… та імена написані 12-ти племен синів Ізраїлю” (Богосл. 21: 2, 12), “а вони царюватимуть вічні віки” (Богосл. 22: 5).
Коли після оздоровчого сеансу євреї-каліки, хронічні епілептики і дебіли “славили Бога Ізраїлевого” (Матвія, 15: 31), то Ісус, почувши це, не кидався їм доводити, що треба славити “бога всіх народів”, а не бога Ізраїлю… Він добре знав, якому народу покровительствує його “отець”…
Ні бог євреїв – Яхве, ні “бог” християн – Ісус жодного разу не зробили найменшої доброї справи для інших неєврейських народів. Винятком є лише один випадок, який стався з Ісусом: неюдейці він допоміг лише тоді, коли вона визнала зверхництво євреїв над усіма іншими народами:
“І ось одна хананеянка (грекиня – Марка, 7: 26) заголосила до Ісуса: “Змилуйся наді мною, Господи, сину Давидів,– демон тяжко дочку мою мучить!” А Він їй не сказав ані слова. Тоді учні благали Його… А він відповів: “Я посланий тільки до овечок загинулих ДОМУ ІЗРАЇЛЕВОГО. Не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам!” Вона ж відказала: “Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу їхніх панів. “І сказав їй Ісус: “О, жінко, ТВОЯ ВІРА ВЕЛИКА!” І тієї ж години дочка її видужала.” (Матвія, 15: 21-28; Марка,7: 24-29).
Яким це треба бути задуреним, щоб не зрозуміти з цього повідомлення, що Ісус повівся з іноземкою як юдейський нацист-зверхник, як “достойний син свого народу”?..
І даремно ідеологи християнства намагаються змалювати Ісуса, “сина Давидового”, добрим, ніжним, люблячим і милосердним. Ось відомий вислів з його нагорної проповіді: “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре!” (Луки, 6: 26). І, коли до Ісуса звернувся один юдей: “Учителю (рабине) Добрий!”, Ісус же йому відказав: “Чого звеш мене добрим?” (Матвія, 19: 16-17). Для прикладу, можна нагадати випадок, коли “скромний” Ісус по-хуліганськи перевертав у єврейській синагозі прилавки з крамом (Матвія, 21: 12; Івана, 2: 13-16). Дивно, що євангелії не переказують про реакцію євреїв-торговців на цей вчинок. Спробуйте для прикладу повторити подвиг Ісуса: переверніть в церкві прилавок з хрестиками та іконами…
Майже ніхто не звертає увагу на цікавий вислів євангелії від Івана, в якому викрито націю, що поширює Біблії серед інших народів світу (гоїв) і, яка сьогодні активно проповідує Ієшуа-Ісуса, а через нього і свої шовіністичні ідеї: “І поголоска велика про Ісуса в народі була. Одні говорили: “Він добрий”, а інші казали: “Ні,– Він зводить з дороги народ”. Та відкрито про Нього ніхто не казав,– бо боялись ЮДЕЇВ” (Івана, 7: 12-13)
Але прийшов час відкрито поговорити про дії та “науку” цього юдейського нациста – “царя юдейського” (Луки, 23: 3). Уважний детальний аналіз усіх чотирьох євангелій: від Матвія, від Марка, від Луки і від Івана дає повне право розвіяти міф про “вселюблячого” бога Ісуса. Надзвичайна жорстокість, егоїстичність і мстивість Ісуса проглядається вже в дрібницях. Ось, як про це пише євангеліст:
“…Коли Ісус з учнями вийшов з Віфанії, Він ЗГОЛОДНІВ. (Це деколи траплялося з тим, хто за старими євангельськими легендами неодноразово годував багатотисячні натовпи хворих юдеїв не сходячи з місця і, навіть, не затрачаючи найменших зусиль). І побачивши здалека фігове дерево, вкрите листям, Він підійшов, чи не знайде на ньому чого. І прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя самого, – бо не пора на фіги була. І промовив Ісус до нього: “Щоб більше ніхто твого плоду не з’їв аж повіки!” А Його учні все те чули. (…) А, проходячи вранці, побачили фігове дерево, УСОХЛЕ від кореня. І, згадавши, Петро говорить Ісусу:
“Учителю, глянь – фігове дерево, що Ти прокляв, УСОХЛО!” Ісус відповів: “Майте віру Божу!..” (Марка, 11: 12-22; Матвія, 21: 18-22).
Це, до речі, найабсурдніше місце в усьому Новому заповіті: християнський “бог” в людській подобі не зміг визначити, яка пора року на дворі. І це той, кому християни вперто приписують творення всього сущого, укладу на Землі й у Всесвіті: хотів зірвати фіги в ту пору року, коли “не пора на фіги була” і надурився. Але він достойно виправив помилку, – як “бог”, наділений могутньою неземною силою: він прокляв дерево, яке жило за законами, встановленими Богом так, що воно навіки всохло… Воістину влучно зауважив Павло: “Страшна річ – упасти в руки Бога Живого” (Євреям, 10: 31).
І сказав “люблячий бог” Ісус учням своїм: “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести,– Я не мир принести прийшов, а МЕЧА! Я ж прийшов ПОРІЗНИТИ (посварити) сина з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою. (…) Бо Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як Мене любить сина чи дочку, той Мене недостойний! (Матвія, 10: 34-37);
“Чи ви думаєте, що Я прийшов мир дати на землю? Ні, кажу вам, але ПОДІЛЕННЯ! Я прийшов ВОГОНЬ КИНУТИ НА ЗЕМЛЮ, – Я прагну, щоб він уже запалав!” (Луки, 12: 51,49).
Два юдейських “бога”: один затоплював Землю водою, а другий – бажав її спалити.
“Кто не с нами, тот против нас!” – проголошували більшовики-комуністи, катуючи, ув’язнюючи і розстрілюючи мільйони людей лише протягом 70-ти років необмеженого панування. Але, вони не були оригінальними: вони цей однозначний вислів запозичили з “науки” Ісуса:
“ХТО НЕ ЗІ МНОЮ, ТОЙ ПРОТИ МЕНЕ!” (Матвія, 12: 30). Можна лише здогадуватися, скільки мільйонів люду знищили християни протягом майже двох тисяч років, поширюючи християнство в світі “вогнем і мечем”…
З’являються все нові й нові томи, в яких перераховуються усі злочини комуністичного “червоного” терору і німецького нацизму, але й досі ніхто не наважується зібрати до купи усі злочини юдаїзму і християнства зокрема… Якщо ж зібрати до купи пролиту кров тих людей, які були жорстоко знищені в часи насильного насадження злочинної, безмежної і дикої ДИКТАТУРИ ЮДЕЙСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА, то кількість цієї крові може перевершити місткість будь-якого моря. А методів нищення людей, вистачало і в обох “Заповітах”.
Звичайно, в Новому заповіті, зокрема в євангеліях, марно шукати відвертих вказівок, як винищувати нехристиянські народи, але в євангеліях можна знайти чимало “порад”, як розправлятися з вільнодумцями, “невірними”: топити з каменем на шиї, виколювати очі, відрубувати руки чи ноги. Інші методи покарання подані натяком у притчах. А, коли християнам-завойовникам треба було розправитися з тим чи іншим народом, країною, державою або містом, то вони завжди вправно послуговувалися наказами Старого заповіту, – ніхто ж його не відміняв. Та й сам Ісус твердив: “Легше небо і земля проминеться, аніж одна риса із Закону (Старого Заповіту) загине” (Луки, 16: 16-17)…

Книги по темі статті, про існування яких Ви, можливо і не знали. Всі книги можна замовити тут:

Підлі душі.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=301

Світова москвинсько-єврейська проблема та визвольний націоналізм.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=302

Антологія християнства.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=60