Надія на краще є… Та все залежить від нас, простих людей…

Добре – подальше перебування при владі диктатора Лукашенка мало ймовірне.
Погане – новий лідер, може бути засланим російським козачком.
Надія на краще – Білорусь перестала бути «лукашенківською» в поганому сенсі того слова. На вулицях знову залунала білоруська мова. Вона стала мовою протесту, мовою оновлення країни. Набирають авторитету національний біло-червоно-білий прапор, герб Погоня. У Білорусі є шанс стати незалежною…
********************************************************
Коли армія однієї країни здійснює напад на іншу країну і захоплює полонених – це називається “війна”. Чи “окупація”. Як назвати ситуацію, коли та ж сама армія або “охоронці закону” захоплюють своїх?
Сусідів по під’їзду?
Співгромадян?
Коли б’ють і ображають їх виключно за іншу позицію?
Це все – за межами вже не тільки закону і етики, але людяності.
Чим би не закінчився серпень 2020-го року, ці крики болю через стіни залишаться з вами назавжди.
Волонтери розповідають, що ті, кого вночі випускали з острогів (адже вони настільки переповнені, що утримання там загрожує вже не тільки здоров’ю, а й життю!), бігли від них геть. Вони навіть не приймали заготовлену для них їжу і воду. Що перед звільненням їх показово били і залякували так, що люди вилітали за ворота не озираючись, немов втекли з Освенциму.
Віктар Марціновіч:
Каты і карнікі
“Будзьма беларусамі!” (budzma.by)
Переклад О.Д.
14.08.2020
https://zbruc.eu/node/99646
**************************************
Юрій Андрухович
Пригадую, в січні 2014-го силовики в Києві почали практикувати набіги на лікарні, звідки десятками витягували до своїх арештів поранених на Майдані протестувальників. Часом навіть і не силовики, а якісь тітушки чи дідько вже знає хто – можливо, росіяни в цивільному.
Я тоді написав про це у своєму відкритому листі до закордонних колег і друзів, там були й такі рядки: «Ще одна характерна деталь: у лікарнях Києва поліційні сили влаштовують засідки на поранених протестувальників, вони захоплюють їх там і (повторюю – поранених!) вивозять на допити в невідомому напрямі. Звертатися до лікарні навіть випадковим перехожим, зачепленим випадковим осколком від поліційної пластикової гранати, стало вкрай небезпечно».
Пам’ятаю реакцію Герти Мюллер, яка писала у відповідь: «Мені це нагадує кінець диктатури Чаушеску. В Тимішоарі багатьох опозиціонерів тоді розстріляли в лікарні. Очевидно, ця російсько-радянська практика збереглась і в Україні».
А куди поділася б! І в Білорусі, додав би я сьогодні.
Саме тому, крім інновації зі швидкими допомогами, все інше – як і в нас тоді: світлошумові гранати, скажені атаки беркутів, побоїща беззахисних, переламані кінцівки, розбиті голови, гематоми, черепно-мозкові травми, вибиті щелепи, пошкоджені очі, кров на асфальті, на тротуарах і повсюди. Але передусім – на руках злочинців, і її не відмити.
Майданутий, Юрій Андрухович, https://zbruc.eu/node/99653
**************************************
А чого бракує жителям України, що вони вже 30 років вибирають відбірне лайно? І якби не Західна Україна, то Україна імовірно б нагадувала Білорусь, чи була б частиною РФ. Невже ми такі зазомбовані?
Адже й у нас є чудові люди.
Подивіться на друге фото. Поряд з Валенсою стоїть волинська сільська жінка з-під Рівного, Анна Валентинович, другий номер в польській Солідарності. З Анни Валентинович, фактично, розпочалась революція…
Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення Валентинович на роботі. Другим звільнили легендарного Леха Валенсу. І хоча їх обох невдовзі поновили на роботі, «Солідарність» було не зупинити. Валентинович тоді поступилася першою роллю у керівництві профспілки на користь Валенси, адже вважала, що владі краще порозумітися з чоловіком, ніж із жінкою.
За організацію страйку в грудні 1981 р. Валентинович була засуджена в березні 1983 р. до 1,5 року позбавлення волі (умовно). А з грудня 1983 р. до квітня 1984 р. була ув’язнена.
Після повалення комуністичного режиму в Польщі в 1989 році Валентинович виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походять із руху «Солідарність».
В 2003 році вона відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії.
Доля відомої волинянки, яка стала легендою свого часу, трагічно обірвалась в страшній катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 поблизу Смоленська. Тоді разом зі своєю делегацією польський президент Лех Качинський мав намір відвідати Катинське кладовище, що розташоване під Смоленськом. Кладовище є міжнародним меморіальним комплексом жертвам тоталітарних репресій…
Чому українцям легко відбутися в Польщі, Франції, США, Іспанії? Тільки не в Україні! Подивіться хто лідирує в рейтингах. Одні чужинці! Де українці…?