Пророкую.

Автор: Григорій Новохатько.

Чи вічно ми будемо бидлом,
Рабами в оселі своїй?
Я вірю: нарешті набридне
Вигоями скніти без дій.

Я вірю: нарешті зречемось
Чужинцям служить – хай їм грець!
З колін правий гнів підійме нас,
Бо вже увірветься терпець!

Засяє бажання свободи
У руського люду в очах,
І Сварги палатиме вогник
У щирих орійських серцях.

Згадаєм, чиї ми онуки,
Й, стомившись з покори і втеч,
Візьмемо в натружені руки
Арея-Побідника меч!

Відтворимось з Нави у Яві,
Під проводом рідних Богів
Підемо на битви криваві
Трощити лихих ворогів!

Здіймемо знамено Свароже,
Дорогу освітить Дажбог,
Устелемо стервом ворожим
Стезю видатних перемог!

Життя, що сотворює Лада,
Повернем у власність свою –
Назавжди здобудемо владу
В святім українськім краю!

А далі – відновим кордони,
Які Святослав встановив,
І скинем з небесного трону
Чужинських кумирів-богів!

Воскресне прабатьківська віра –
Здригнуться Яхве та Аллах,
Пройдеться Перуна сокира
По їхніх рахманів шиях.

Очистяться Даною ріки,
Від сну пробудившись немов –
Позбудуться гнилі навіки,
Унісши ворожую кров.

Відродиться велич і слава
По тисячолітній імлі,
Й постане могутня держава
На рідній орійській землі!