Переглянуло: 113

Філософія-любов до розуму.

 

Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — великий український поет, художник, мислитель. Сповідував антропоцентризм сутність якого полягає у визнанні людини центром буття, світу, у сприйнятті всього сущого крізь призму переживань устремлінь, потреб і бажань людської особистості. Людина в його творчості постає образом Божим. Він звертався до ідеалів суспільної справедливості, свободи протестував проти політичного, національного  і релігійного гніту, посягання на свободу і гідність особистості Започаткував новий тип людини, моральним ідеалом якої є вільний дух, що самовизначається шляхом пізнання. Найбільшою духовною цінністю народу вважав рідну мову як культурне надбання, виступав проти її засмічування за подолання примітивізму й лихослів’я.

Франко Іван Якович (1856—1916) — видатний український письменник, учений, громадський діяч, мислитель Спершу перебував під впливом марксизму, особливо економічного вчення К. Маркса. Проте згодом гостро критикував його істотні положення. Не поділяв марксистських поглядів щодо рушійних сил суспільного прогресу, засобів перебудови суспільства на соціалістичних засадах та розуміння сутності соціалізму. Заперечував ідею диктатури пролетаріату як головного засобу здійснення соціалістичних перетворень, не сприймав “державного соціалізму”, жорсткої централізації суспільного життя. Світогляд Франка формувався на філософському реалізмі з визнанням матеріальності світу й чітко вираженими елементами діалектики. Основою всього сутнього визнавав “матір природу” в її багатоманітності й вічності, постійних змінах. Обстоював наукове пізнання світу, людини, причин і механізмів суспільного розвитку. Виступав проти догматизму, ратував за свободу творчості Його філософії властиве етико антропологічне спрямування, екзистенційно художній характер. Серед філософських проблем Франка присутні “герой, особистість і народ, нація”. Закликав українську інтелігенцію сприяти формуванню української нації як суспільного організму, здатного до самостійного життя. Особливого значення надавав розвиткові української мови, захищав самобутність, самодостатність української культури виступав за політичну самостійність, політичну незалежність української нації Філософські праці “Що таке поступ?”, “Лукіан і його епоха”, “Наука і її взаємини з працюючими класами”, “Кому це за сором?”, “Поза межами можливого”, “Із секретів поетичної творчості” та ін.

Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — видатний український філософ просвітник Філософське вчення базується на ідеї “трьох світів” (начал): макрокосму (Всесвіт), мікрокосму (людина) і світу символів (Біблія) яка пов’язує перші два начала. Кожен із названих світів, усвою чергу, складається з “двох натур” зовнішньої (видимої) і внутрішньої (невидимої). Видимий світ — це світ створений, матеріальний, а невидимий—Бог, дух, вічність. Людина має двоїсту природу, й така її природна сутність абсолютна У пізнанні, осягненні невидимого світу через видимий вбачав сенс людського існування. Створив власну етикоморалістичну, етико-гуманістичну систему розуміння людини з центральною ідеєю “внутрішньої людини”, єством якої є Бог. Тож пізнати Бога — значить пізнати самого себе, служити самому собі. Відстоював ідеал “нерівної рівності”, який передбачає для кожної людини н власний життєвий шлях, де критерієм морального вибору є “спорідненість” людини з тим або іншим типом поведінки Обгрунтував концепцію “спорідненої праці”, важливість для людини займатися справою, що повністю відповідає її природним нахилам і здібностям. Тільки за таких умов праця буде не лише засобом забезпечення матеріального існування людини, а й формою її духовного самоутвердження, а отже, й справжнього щастя. Світогляд Сковороди має чітко виражений пантеїстичний характер. Основні праці. “Сад божественных песней” (1735—1785), зібрання моралістичних фабул “Басни Харьковскія” (1769—1774), курс лекцій “Начальная дверь ко христіанському добронравно” (1768?), до п’ятнадцяти філософських трактатів та діалогів, зокрема “Наркісс” (1768—1771), “Разговор пяти путников о истином щасти в жизни” (1773?), Алфавит, или Букварь мира” (до 1775?).

Беринда Памво (1555(60)—1632) — діяч української культури, лексикограф, мислитель, один з найвидатніших діячів “ученого гуртка” Києво Печерської лаври. Працював редактором, перекладачем, гравером у друкарнях Перемишля, Львова, Києва. Зачинатель поезії та шкільної драми в Україні Спираючись на здобутки європейської лексикографії, створив “Лексіконъ славеноросский и именъ тлъкованіє”—перший друкований український словник, виданий Лаврською друкарнею (м. Київ) в 1627 p., який охоплював 7 тисяч термінів.

Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — видатний українськии вчений, мислитель, основоположник учення про біосферу та ноосферу, перший президент Всеукраїнської Академії наук (1918). Організатор генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеологи, наукознавства, вчення про живу речовину. Енциклопедичність наукових праць Вернадського значною мірою сприяла становленню сучасної наукової картини світу Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери й людства, поява якого, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення в практичній діяльності. Це виявиться в перетворенні біосфери на нове середовище життя — ноо сферу (сферу розуму), у докорінних соціальних змінах, організації нових форм людського співжиття. З розвитком ноосфери Вернадський пов’язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення все ленської науки як могутньої історичної та геологічної сили, в якій природно історична, природна (космічна) і соціальне гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле. Одним із перших проаналізував структуру та властивості простору и часу, їх роль у формуванні наукового світогляду порушив питання про самостійний статус біологічного простору и часу охарактеризував їх особливості, зокрема симетрію та асиметрію Обстоюючи науковий світогляд, не абсолютизував роль і значення науки, визнавав участь у його творенні інших форм духовного освоєння людиною світу. У формуванні світогляду, на його думку, задіяні всі аспекти людської діяльності, які виявляються в системі наших цінностей (наука, релігія, мистецтво, філософія, етика). Важливого значення надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання соборного типу. Виступав за всебічний розвиток української культури, збереження культурної самобутності українського народу.

Вольтер (псевд. Аруе Франсуа Марі) (1694—1778) — французький філософ просвітитель, вчений, публіцист Автор понад 100 томів різноспрямованих за проблематикою праць. Представник деїзму виступив проти католицизму та клерикалізму. Брав участь у створенні “Енциклопедії” 18 сторіччя. Прихильник концепції суспільної угоди. Головні філософські праці “Філософські листи”, “Трактат про метафізику” “Філософський словник”, “Кандід” та інші. Виступаючи за утвердження в суспільстві буржуазних відносин та антифеодальної ідеологи, В. не виключав можливість поступок та компромісів з боку нижчих верств В. не сприймав не тільки комуністичних ідеалів Мельє та егалітаризму Руссо, але й будь яких ви разів ідеї народного правління У філософській онтології впритул підійшов до ідеї вічної матерії, яка є об’єктивною та рухомою. На думку В. свідомість є атрибутом матерії й залежить від побудови тіла. Кінцеву причину як свідомості, руху так і матерії, В. вбачав у Богові. Але разом з тим В. відкидає провіденціалізм, вважаючи історію творчістю самих людей.Жорстко висміював християнства,вважаючи його дурисвітством. “Християнство і розум не можуть існувати одночасно”. Філософсокі ідеї В. відіграли велику роль у формуванні нового покоління французьких просвітників Ламетрі, Дідро, Гельвеція, Гольбаха та ін.

Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770—1831) — представник німецької класичної філософії, творець всеосяжної системи філософії, яка охоплювала всі сфери людського знання, фундатор найбільш розгорнутої і обгрунтованої системи ідеалістичної діалектики. Основу його філософської системи складають дві домінуючі ідеї: а) переосмислення розсудку й розуму; б) розуміння ідеї (істини) як системи знання, що породжує себе в процесі розвитку. Поділяючи класичну віру у визначенні предмета філософії як Абсолютного, вбачав у думці, в її логічному русі, адекватну Абсолюту “стихію”. Звідси й переконання, що суще в основі своїй є думка. Ідея є істина, система знання, а все істинне є ідея. Філософія, на його думку, можлива як процес конструювання абсолютного знання, як діалектична філософія, в основі розвитку якої є цикл: теза, антитеза, синтез, або тріада, згідно з якою думка (ідея) в своєму розвитку переходить у свою протилежність, яка на наступному етапі знімається своєю протилежністю, примиряючи в собі два попередні етапи. Тобто в підсумку протилежні моменти зберігаються в своїй єдності як внутрішні моменти синтетичного цілого. Панування так званої тріади характеризує всю філософську систему Гегеля: перший розділ — “Логіка”, де простежується увесь шлях розвитку абсолютної ідеї, починаючи з найпростіших логічних форм і закінчуючи абсолютною ідеєю; другий розділ — “Натурфілософія”, де наявне розгортання в просторі сутнісного змісту абсолютної ідеї у формі тілесного, матеріального, тобто в природі; і третій розділ — “Філософія духу”, де дух виступає у трьох формах: суб’єктивний дух (індивідуальний розвиток людини), об’єктивний дух (дух народу) і абсолютний дух (мистецтво, релігія і філософія як найвища ступінь розвитку світового духу). Автор праць: “Феноменологія духу”, “Наука логіки”, “Енциклопедія філософських наук”, “Філософія права”, “Філософія релігії” тощо.

Кант Іммануїл (1724—1804) — засновник німецької класичної філософії; фундатор нової ідеї розуму як творця, конструктора дійсності та знання про неї; теоретично обґрунтував автономію волі людини, непідлеглість моральності зовнішнім факторам, чим виніс сферу людської діяльності (культуру) за межі природної детермінації. Творчість Канта поділяється на докритичний і критичний періоди. Докритичний період, який Кант назвав догматичним, має яскраво виражені природничонаукові і натурфілософські особливості, який вінчує створена космогонічна гіпотеза й теорія припливів і відпливів, що демонструє його віру в можливість розуму осягнути закономірності природи. А критичний період заперечував можливість такого пізнання, дотримуючись думки, що слід не знання (розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням (розумом), тобто джерело всезагальності знання філософ пропонує шукати не в об’єкті, а в суб’єкті. На цій підставі твердив, що світ науки є витвором розуму, результатом синтезу суб’єктивних апріорних форм і чуттєвого хаотичного матеріалу. Основні праці: “Загальна природна історія і теорія неба”, “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження” та ін.

Макіавеллі Нікколо (1469—1527) — італійський громадський діяч, політичний мислитель, історик. Визнавав державу найвищим проявом людського духу, а служіння державі — метою життя, проголосив автономію політичної думки від спекулятивної і етико-релігійної. Принципами такої думки вважав реалізм і концепцію розумного, могутнього, цілеспрямованого керівника держави. Автор праць: “Діалог про військове мистецтво”, “Міркування на першу декаду Тіта Лівія”, “Государ”.

Ніцше Фрідріх (1844—1900) — німецький філософ, представник “філософії життя” Розвивав ідеї типології культури, співставляючи два начала — буття і культури діонісівське, що уособлює буяння творчої енергії, оп’яніння життям і аполлонівське, що є носієм міри, порядку. Ідеал вбачав у досягненні їх рівноваги Автор вчення “про волю до влади” як притаманному всьому живому потягу до самоутвердження. Людину розглядав як недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою незмінені розумом. Тіло у людини ставив вище її розуму як засобу життя Заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра Був прихильником індивідуалізму і соціальної ієрархічності. Основні праці “Народження трагедії з духу музики”, “Весела “наука”, “Присмерки кумирів, “Воля до влади”, “Генеалогія моралі” та ін.

Новицький Орест Маркович (1806—1884) — український філософ, перший професор філософії Київського університету. За негативного ставлення до філософії в Російській імперії не тільки виступив на її захист, а й, враховуючи тогочасні досягнення світової філософської думки, одним із перших почав прокладати шлях історизму німецької класичної філософії, зробив спробу по новому підійти до осмислення її предмета, завдань, з’ясування основних механізмів і тенденцій розвитку Виводив філософію з глибин свідомості, духу людини, яка запалює п новим баченням, світлом чіткої думки Філософія, на його думку, поширюється на всі види буття, охоплює всі предмети бачення, але її зміст складають тільки загальні форми та закони буття. Ці загальні знання не можуть братися з досвіду, їх джерело — розум, який споглядає їх у своїх ідеях. Світ ідей і є пристанищем філософії, тут вона народжується, черпає свої сили і з’являється в світ Досвід і розум діють спільно. Досвід — це зміст, а розум — форми закони Те що виступає як можливість розумового пізнання в почутті, розкривається мисленням як чітке і свідоме знання. У розвитку філософії виокремлював три фази ставлення П. до релігії У першій фазі вона розвивається в межах релігії, у другій — відокремлюється від релігії, стає незалежною від неї набуває власної форми, у третій — знову повертається до релігії, намагається примиритися з нею, визнати розумним те, що релігія визнає серцем, поєднати віру з довірою до самого розуму У поглядахна історію дотримувався принципу євроцентризму Історію поділяв на язичеський і християнський періоди Основні праці “Про докори в бік філософії в теоретичному і практичному відношенні” (1837), “Про розум як найвищу пізнавальну здібність” (1840), “Поступовий розвиток давніх філософських вчень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань” (тт. 1—4,1860—1862), “Духоборці, їх історія та віровчення” (1882) та ін.

Піфагор (580—500 до н е.) — давньогрецький мислитель, ідеаліст Основою всього сущого вважав числа За орбітами планет, архітектурними спорудами, музикальними звуками вбачав числову гармонію. Значну увагу П. приділяв розвитку математики, заклав основи теорії чисел і принципи арифметики. Релігію і мораль П. вважав основними атрибутами гармонізації суспільства. Вчення П. про безсмертя душі (і її перевтілення) основується на принципах нової підпорядкованості людини богам. П. вплинув на Платона, неопіфейство було популярне в епоху Відродження Праці не збереглись.

Платон (427—347 до н. е. ) давньогрецький філософ учень Сократа, найяскравіший, представник об’єктивного ідеалізму. Виділяв світ вічних нерухомих ідей і світ мінливих конечних речей. Перші прообрази (ідеальні моделі) яким наслідують другі Велику увагу П приділяє питанню “ієрархізації ідей” Вище за все стоїть, за П. , ідея “краси і добра”. Пізнання і досягнення цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повно цінності життя. Гносеологічні погляди П. основані на його вченні про душу. Процес пізнання — це пригадування душею ідей, які вона бачила до втілення в людину П створив концепцію ідеальної держави, в якій розподіл суспільних обов’язків ставився в залежність від рівня доброчинно сті (“Федр”, “Тімей”, “Держава” та ін

)Сократ (469—399 до н е ) — давньогрецький мислитель, який в центр філософії поставив людину і морально етичну проблематику. Мораль основував на розумі, самосвідомості (“Пізнай самого себе”). Це дало підставу Ніцше трактувати С. як руйнівника моралі. С. один з перших.

Чижевський Дмитро Іванович (1894—1977) — український філософ, історик, філолог славіст. Розглядав філософію у контексті духовної історії, в якому філософія постає усвідомленням народом своєї культурної самобутності. Центром його наукових інтересів була історія філософії, особливо історія філософії України. Стверджував, що філософія найповніше репрезентує національну культуру, національну свідомість. На його думку національну філософію найповніше характеризують метод філософського дослідження, будова системи філософії та її “архітектоніка” (становище і роль у системі певних цінностей). Специфіку української філософії виводив із особливостей національного характеру українського народу особливості якого можна пізнати завдяки дослідженню народної творчості, найяскравіших епох в історії народу та аналізу життя і творчості видатних представників народу. Спираючись на свою концепцію культурно історичних епох, обгрунтував філософію українського бароко, виробив періодизацію розвитку філософської думки в Україні XVII ст — формування передфілософії, XVІІІ ст — барокова епоха, перша половина XIX ст — епоха німецького ідеалізму, друга половина XIX ст — епоха раціоналізму. Філософські праці “Логіка” (1924), “Філософія на Україні” (1929), “Нариси з історії філософії на Україні” (1931), “Гегель серед слов’ян” (1934), “Філософія Г. Сковороди” (1934), “В. Липинський як філософ історії”, “До світогляду Шевченка”, “Філософія і національність” та ін.

 

Найцінніші книги по філософії, які можна замовити тут:

Сотворення Світу.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=178

 

Книга «Вибрані твори».

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=214

 

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ [том II].

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=240

Гесіод. Походження Богів. Роботи і дні. Щит Геракла.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=289

Овідій. «Любовні елегії. Мистецтво кохання».

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=290

Боецій. «Розрада від філософії».

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=291

«Пліній Молодший. Вибрані листи».

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=292

Овідій – «Метаморфози».

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=293

Сенека. «Моральні листи до Луцілія».

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=294

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!