Інститут філософської освіти і науки.

ЯЗИЧНИЦТВО ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

На розвиток та становлення культури впливає ряд чинників, в більшій чи меншій мірі. Проте з часом може змінюватися інтерпретація архетипів, що призводить до їх десакралізації. Для збагачення культури іноді необхідна ремінісценція культурних феноменів.

Одним з найвпливовіших факторів формування української культури була язичницька релігійна система в  Україні. Для неї був притаманний тотемізм, фетишизм, анімізм. Оскільки язичництво є натуралістичною релігійною  системою, важливу роль відігравало і географічне розміщення та наявність природних ресурсів. Для слов’янського язичництва характерне домінування аграрних культів,  що зумовлено особливостями господарювання.

Населення діяло на герметичних засадах, обожествляючи природу, надаючи їй містичних властивостей.  Для підтримання гармонії між людським і природнім проводились обряди, запроваджувалися традиції, які дійшли до нашого часу. Релігійні погляди мали безпосередній вплив на формування культури, культурних цінностей, об’єктів, традицій, культів, повір’їв.

Загалом, культи можна поділити на дві категорії: сімейно – обрядові, які проводилися в самій родині головою сім’ї, і календарно – обрядові, найголовнішими з яких були свята, що припадали на дні сонячного рівнодення і сонцестояння, а їхнім проведенням керували волхви. Зазвичай свята супроводжувалися ігрищами, які мали магічний характер, а їхньою метою було збереження добробуту роду, общини, врожаю.

Ці звичаї стали невід’ємною частиною життя слов’ян. У повсякденному житті вони дотримувалися певних повір’їв. Предмети побуту часто носили семіотичний характер. Декоративно – прикладне мистецтво також було сповнене сакрального змісту. Особливе значення мала одежа, її колір, зображені на ній символи. Парадне золоте вбрання київських княгинь було відображенням і відтворенням макрокосмосу в мікрокосмосі особистої одежі і прикрас [2, c.8].

Грецьке християнство застало на Русі не просте примітивне знахарство, а значно розвинену язичницьку культуру, зі своєю міфологією, пантеоном Богів, наявністю жерців – волхвів і, вірогідно, наявністю рунічного письма, яке було створене до появи кирилиці.

Впровадження християнства привело до маргінальності населення.  Язичницькі вірування виявилися настільки іманентні в житті слов’ян,  що з приходом християнства церкві так і не вдалося повністю їх викорінити. Більш того, язичництво вплинуло на християнство, у результаті чого відбувся синтез двох культур, який призвів до двовір’я слов’ян.

Язичницькі Боги трансформувалися у християнських святих. Так наприклад Перун, – верховний Бог Володимирського пантеону, був замінений святим Іллею, а функції  Купала взяв на себе святий Іван Хреститель.

Аналогічні перетворення відбулися і зі святами.

Традиційне свято Великодня, яке припадало на весняне рівнодення, і влаштовувалося щовесни на честь перемоги світла Даждьбожого над  Зимовою темрявою перетворилося в одне з найголовніших християнських свят – Пасху, що славила воскресіння Ісуса Христа. А свято зимового сонцестояння, яке святкувалося на честь Коляди, Бога зимового сонця, було трансформовано у свято Різдва Христового, але під час його святкування в ньому і досі домінують язичницькі елементи, які виявляються, наприклад, в перевдяганні колядувальників і наявності в них зірки на жердині.

Збереглися архаїчні символи і в архітектурі, особливо церковній. Архітектурний декор багатьох церков містить ряд композицій завуальовано – язичницького змісту. Яскравим прикладом є Софіївський собор, з чисельними зображеннями символу сонця на стінах. Протягом довгого часу рідновіри справляли  свої обряди саме у ньому, доки священики не припинили цього.

Язичницькі елементи стали настільки іманентні слов’янам, що їхні відголоски зустрічаємо і по сьогоднішній день. Вони можуть виявлятися у звичайному вигуку: «Цур, мене!»,  що здавна було закликом допомоги містичного Цура; фетишиському ставленні до талісманів; дотримуванні певних народних прикмет; вірі в існування домовиків і водяних істот.

Язичницька релігійна система вплинула на народження і розвиток культури. Культура і релігія в язичництві складали одну цілісність. Синтез язичництва з християнством привів до набуття нових, полісемантичних елементів як в релігії так і в культурі. Особливістю язичницької системи є те, що її так і не вдалося викорінити, більш того, язичницькі повір’я і свята актуальні і по сьогоднішній день. Особливо цінними вони є тим, що при їхньому виконанні відбувається самоідентифікація. Важливим фактором подальшого розвитку Української культури є подальше дослідження язичництва, його вплив на культуру, задля подальшого її розвитку.