ХРЕЩЕННЯ РУСІ 987—989 — прийняття християнства як держ. релігії Київською Руссю за правління київ. кн. Володимира Святославича. У вузькому значенні під Х.Р. розуміють акт масового хрещення киян, яке, за літописною хронологією, відбулося 988. Незважаючи на величезну важливість цієї події для історії сх. слов’янства, достовірних фактів про неї відомо небагато.

Найдетальніше про Володимирове хрещення та події навколо нього оповідає “Повість временних літ“. З ін. рус. джерел треба відзначити “Пам’ять і похвалу Іакова Мніха” та кілька варіантів житій Володимира Святославича. Відомості всіх цих літ. пам’яток мають значною мірою легендарний характер і вимагають підтвердження ін. джерелами. Візант. джерела не згадують про хрещення Володимира Святославича та Х.Р. 987—89, але про захоплення русами Херсона (Корсуня; див. Херсонес Таврійський) згадує Лев Діакон (10 ст.), про одруження Володимира Святославича з принцесою Анною та про військову допомогу русів візант. імп. Василію II — Михаїл Пселл (11 ст.), Іоанн Скіліца і Георгій Кедрин (12 ст.). Сх. історики — сучасники Володимира Святославича араб Ях’я Антіохійський та вірменин Асохік Таронаці — згадують про шлюб Володимира, хрещення і військ. допомогу Володимира імператорові. Серед західноєвроп. джерел про шлюб і хрещення Володимира Святославича згадує його сучасник Тітмар Мерзебурзький.

Щоб пояснити парадоксальне мовчання візант. джерел про Х.Р. 987—89, була висунута версія, ніби візантійці вважали Русь християнізованою країною з кінця 9 ст.

Хрещення 987—89 можна розглядати як завершальний етап тривалого процесу поширення християн. віри в Русі, що зайняв більше 100 років. Частина дослідників пов’язують згадку про “народ Рос”, який охрестився після невдалого набігу на Константинополь 860, із літописним київ. кн. Аскольдом, похід котрого на Візантію “Повість временних літ” датує 867. Проте літопис не згадує про його хрещення, а візант. джерела не згадують імені рус. ватажка, тому деякі історики вважають, що у 860-х рр. хрестилися якісь інші, “некиївські”, руси. У будь-якому разі це хрещення не мало ніяких наслідків.

Але вже в розповіді про угоду київ. кн. Ігоря з Візантією (944) літопис згадує про те, що багато хто з дружинників князя був християнином. Також точно відомо, що хрестилася його вдова, кн. Ольга.

Рус. літопис розповідає про те, що син київ. кн. Святослава Ігоровича кн. Володимир після перемоги в усобиці Святославичів приділяв велику увагу питанню релігії, вочевидь шукаючи ідеологічної підтримки своїй владі. На початку свого правління Володимир Святославич спробував створити реформований держ. язичницький культ. Є різні спроби реконструкції намірів Володимира Святославича на базі переліку язичницьких Богів, ідоли яких були ним начебто встановлені в Києві (напр., думка про спробу синтезувати місц. язичницькі культи в єдиний загальнодерж. пантеон; спроби прив’язати згадані в “Повісті временних літ” назви Богів до конкретних згадуваних у ній назв племен Русі або ж навіть до неслов’ян. племен; висловлюється також думка, що перелік язичницьких ідолів був книжною реконструкцією автора “Повісті временних літ”), але сама така спроба свідчить про те, що Володимир Святославич усвідомлював необхідність винайдення спільної ідеології для досить аморфного утворення, яким була д-ва ранніх Рюриковичів.

На початку свого правління ,Володимир Святославич здійснив похід на захід, долучивши до Русі майбутню Зх. Україну. Русь тепер стала безпосередньо межувати з Польщею. Польс. кн. Мешко I охрестився та зробив християнство держ. релігією 966. Контакт із Польщею мав показати свіжий досвід хрещення язичницької д-ви та переваги християн. релігії — з її традицією підтримки світської влади — як інструменту держ. єдності над культом, встановленим Володимиром.

Літописна оповідь про “вибір віри” Володимиром, про запрошення представників різних монотеїстичних релігій та про посилку бояр Володимира до країн різної віри — скоріше за все мандрівний сюжет (напр., є схожа оповідь по “вибір віри” володарем болгар дунайських   за 100 років до Володимира Святославича). Але не можна виключити того, що Володимир Святославич справді активно цікавився вірами сусідніх країн, як і того, що в Русі християнство мало міцні позиції та зберігалася пам’ять про хрещення “мудрої” кн. Ольги.

До хрещення Володимира Святославича підштовхнув зовн. чинник. 987 чи 988 до київ. князя звернувся за військ. допомогою (вірогідно, посилаючись на угоду, укладену Святославом Ігоровичем 971) візант. імп. Василій II, проти якого в серпні чи вересні 987 підняв заколот командувач сх. візант. армії Варда Фока. Фока проголосив себе імператором, і його владу визнала вся сх. частина імперії, звідки походили найкращі війська Візантії. Василій II міг шукати збройну силу лише за межами своєї д-ви. Володимир Святославич погодився за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну. Василій II висунув зустрічну умову про те, що Володимир має охреститися разом з усім народом Русі.

З точки зору середньовічної дипломатії шлюб із “порфірородною” (тобто народженою в той час, коли її батько був імператором) візант. принцесою був величезним успіхом Володимира Святославича. Князь досяг небувалого престижу на європ. арені, ставши зятем візант. імператора. Є згадки про те, що про сватання Володимира до Анни стало відомо при дворі франц. короля Гуго Капета вже на поч. 988.

На поч. 988 6-тис. рус. військо вирушило на допомогу Василію II. Точно відомо, що цей експедиційний корпус брав участь у двох переможних битвах із військом узурпатора Варди Фоки: улітку 988 під Хрисополем (нині Ускюдар, у складі Стамбула, на азійському березі протоки Босфор), а також у квітні 989 — під Абідосом (давнє місто на азійському березі протоки Дарданелли); у другій битві разом із військом імператора рус. військо розбило збройні сили Варди Фоки, а сам узурпатор був убитий. Точно відомо також, що кн. Володимир Святославич десь у цей же час захопив візант. м. Херсон у Криму (див. також Корсунський похід Володимира Святославича). Точна дата здобуття Херсона Володимиром не знайдена у візант. джерелах, і серед дослідників немає єдиної думки як про мотиви Володимира щодо нападу на Херсон, так і про час цієї акції.

“Повість временних літ” оповідає, що Володимир захопив Херсон, щоб примусити імператора віддати за нього Анну. Це часто тлумачать як доказ того, що, незважаючи на рус. військ. допомогу, Василій II не квапився віддавати сестру за Володимира Святославича та був змушений виконати обіцянку лише під тиском. Таким чином, здобуття Херсона датують 989 чи навіть 990, після придушення заколоту Варди Фоки. Відповідно дата масового хрещення киян також зсувається на 989 чи 990. Ця думка знаходить підтримку в незалежній від літописання традиції (збереглася в церк. рус. творах), яка твердить, що похід на Херсон відбувся “на третє літо” після хрещення Володимира, тобто 990 чи 991. Ін. варіант реконструкції хронології хрещення враховує великий проміжок між перемогами під Хрисополем та Абідосом і вміщує здобуття Херсона і хрещення Русі між літом 988 і весною 989: начебто після першої перемоги Василій II набрався впевненості й відмовився виконувати угоду; рус. корпус припинив допомогу, а Володимир Святославич пішов у похід на Крим. Деякі дослідники, навпаки, вважають похід на Херсон актом воєнної допомоги Володимира Василію II, бо це місто начебто підтримало Варду Фоку. Іноді похід на Херсон вміщують перед угодою з імператором та розглядають його в контексті війн Русі з Візантією: Володимир Святославич скористався слабкістю імперії, щоб ударити в її вразливе місце, й імператор був змущений віддати Володимирові сестру.

Немає також єдиної думки щодо місця хрещення Володимира. Автор “Повісті временних літ” вважав, що він хрестився в Херсоні, але вказував і на альтернативні (і невірні з його точки зору) думки про те, що Володимир хрестився в Києві чи навіть у Василеві. Деякі сучасні дослідники все ж таки схиляються до хрещення в Києві.

Згідно з літописом після того, як Володимир повернувся з корсунського походу, було повалено язичницьких ідолів, а наступного дня священики, які прибули з Константинополя й Херсона, провели масове хрещення киян у водах Почайни. Володимир Святославич оголосив, що хрещення для киян є випробуванням на персональну лояльність своєму князеві: “аще не обрящеться кто заоутра на рѣцѣ … противникъ мнѣ да будеть”. У літописі є натяк про те, що княжий двір охрестився раніше за простих киян і його приклад справив позитивне враження.

На півночі Русі, де християнство було перед тим менш поширене, впровадження нової релігії було зустрінуто вороже. Новгород. літопис згадує, що Володимир послав хрестити Новгород свого дядька Добриню разом з єпископом Акимом Корсунянином; є також непевного походження згадки по те, що новгородців довелося хрестити силою. Разом з тим, літопис згадує про те, що й серед киян були люди, вороже налаштовані до нової релігії. Антихристиян. повстання відбувалися й пізніше, у 1020-х і 1070-х рр., але вже лише на пн.-сх. околицях Русі. У 12 ст. в землі в’ятичів загинув від рук язичників християн. місіонер монах Кукша. Літопис та ін. джерела також згадують про тривале збереження елементів язичництва в народі.

Володимир Святославич наказав збудувати в Києві храм, присвячений Богородиці (відомий як Десятинна церква), встановив церк. десятину і влаштував школи для навчання грамоти. Разом із релігією з Візантії Русь запозичила й церк. організацію. Імовірно, за правління Володимира було створено підпорядковану Константинопольському патріархату Київ. митрополію (див. Київські ієрархи).

Х.Р. зробило Русь частиною світ. християн. спільноти, а надто зблизило її з Візантією, найбільш розвинутою д-вою тогочасної Європи. Прийняття християнства від Константинополя, а не від Рима, привело до того, що Русь у серед. 11 ст. опинилася по сх. бік Великого розколу 1054. Цивілізаційні наслідки цієї події справили величезний вплив на всю подальшу історію східнослов’ян. країн.