Історія України, написана Геродотом у V столітті до нашої ери.

15.01.2020 Sribnovit Геродот, історія, Україна

Геродот Галікарнаський.

Давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії» ( цей титул тепер неодмінно додається до імені великого грека), один із перших відомих географів і вчених-мандрівників. Він створив перший загальний опис тогочасного світу. Автор «Історії» в дев’яти книгах, присвячених викладу греко-перських воєн, історії держави Ахеменідів, Єгипту та інших держав, містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

За свідченням Діонісія Галікарнаського, Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас близько 484 р. до н.е. і дожив до 431 р. до н.е. Він походив із багатої та знатної родини, що займалася торгівлею.

У 20 років Геродот відправився у подорож, початковою метою якої був збір точних відомостей про греко-перські війни. Результатом стало дослідження про народи, про які греки в той час мало що знали. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу, північного узбережжя Чорного моря, Персією.

Геродот кілька років провів в Афінах, де виступав з публічним читанням окремих книг «Історії» – безцінного джерела з історії, етнографії та географії Українського Причорномор’я. В 4-й книзі твору подано систематичний опис життя і побуту скіфів, а також кіммерійців, таврів та інших племен, що заселяли південно-українські степи.

Ця монументальна праця Геродота – перший історичний твір стародавнього світу, що дійшов до нас, і одночасно перший в історії античної літератури пам’ятник художньої прози.

У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження скіфського народу, в яких значна роль відводиться Гераклу. Опис Скіфії він закінчує розповіддю про шлюби скіфів з войовничими жінками племені амазонок, чим і можна, на його думку, пояснити скіфський звичай , що полягає в тому, що дівчина не може вийти заміж, поки не вб’є ворога.

Геродота назвали «великим наслідувачем Гомера».

В епоху Відродження Лоренца Валла (1479) переклав «Історію» латинською мовою.

Батько історії Геродот, який народився у 484 році Старої ери, багато подорожував світом – був у малій Азії, Африці і Європі. Він відвідав і докладно описав Персію (Іран), Ассирію, Вавилон, Єгипет, Грецію і Скитію. Геродот записав все те, що бачив під час подорожей сам, і те, що йому розповідали. Із цих записок батько історії уклав 9 книжок, які тепер зібрані в одну книгу, в котрій понад 620 сторінок.

Сьогодення – це сумарне минуле

То що ж у своїй «Історії» Геродот написав про Скитію і скитів (про Праукраїну і праукраїнців, хоча тоді вони так і не називалися)? Він точно описав територію Скитії (правда, у вимірах є відхилення, викликані тим, що в його час відстані вимірювалися днями подорожі). Точно описані ріки і річки Скитії, і, хоч називаються вони тепер по-іншому, більшість із рік вдається відшукати й нині. Точно описано і моря, що омивали Скитію: це Балтійське (тоді воно називалося Скитське), Чорне (Понт Евксін), Азовське (Меотіс) і Каспійське (Хвалинське). Точно описано і Придніпров’я, долину, з її родючими грунтами та багатими пасовиськами.

Окремі скитські племена, можна сподіватись, в основному також точно описані. Першою особливістю «Історії Геродота» є те, що він всі назви рік, річок, теренів, міст і племен записав так, як їх називали греки, не записавши місцевих скитських назв. Другою особливістю є те, що Геродот не вказував точний час, коли відбувалися описані ним події. Роки тих подій треба встановлювати за іншими джерелами. Третьою особливістю є те, що історія написана не за певною формою, за якою пишуть зараз. Терени, річки, скитські племена, їх звичаї, віра, релігійні обряди – все описано у перемішаному вигляді. Втім, написана «Історія» майже 2500 років тому і так, як тоді уміли писати.

Пам’ятаючи про згадані особливості, можна з певністю стверджувати, що «Історія Геродота» є одним із найважливіших історичних документів Світової історії, написаних приблизно за 500 років до початку Нової ери.

Для нас, русичів-українців, Геродот є «Батьком нашої Праісторії», бо з його «Історії» ми дізнаємося, що наші Предки-Скити були Діти Дніпра (Борисфену). Вони називали себе бористенами, що сучасною мовою означає «наддніпрянці». Ще дізнаємося, що всіх людей, які жили північніше Дунаю, греки називали – гіпербореями, тобто нашою мовою – «північними людьми», а західноєвропейською – «норманами».

За «Історією Геродота» ми, українці, маємо змогу розв’язати на нашу користь два найголовніших питання в нашій історії. Перше – чи скити були місцевими людьми, народом, що народився і розвинувся над Дніпром. Друге – чи в давні часи називались «норманами» не шведи, норвежці чи німці, а скити – наші Прапредки. Таким чином, спрощуються і руйнуються найболючіші і принижуючі ук-

раїнську націю теорії новітніх істориків.

Перша із цих теорій – «персько-іранська», за якою скитів вважають «завойовниками» з Ірану, які прийшли звідтіль і завоювали місцеве Праукраїнське населення.

Геродот ясно пише, що скити йому казали: «Вони є Діти Дніпра, тут народилися, над Дніпром, і тут розвинулися як народ, утворивши свою державу з назвою Скитія».

На доказ цього скити розповіли Геродотові дві легенди, які збереглися серед їх народу. Одна з легенд називає родоначальником скитів Таргетая із трьома синами, інша – Геракла, теж із синами. Коли вважати, що Геродот все записував грецькою (старогеленською), то ім’я Тар-гет-ай дуже легко розгадати, що воно не є грецьке (геленське), а місцеве – скитське. Воно складається із двох скитських слів «цар» і «Гет» та грецького закінчення «ай». Отже, родоначальником скитського народу і засновником держави був Цар Гет – син одного із найбільших та найвойовничіших племен скитського народу Гетів, які займали терен понад Чорним морем від Дніпра до Дунаю.

Друге, не менш чисельне, скитське плем’я заселяло всю Середню Азію, починаючи від гирла ріки Аракс (Волги), включаючи теперішній Алтай і долину ріки Пенджаб (Пакистан) – це Масагети. Цю назву Геродот теж записав геленською, що треба розуміти як чисельні, або великі, Поляни. Старе плем’я русичів, що заселяло терени навколо Києва, також називало себе – Полянами. За Геродотом, було ще одне плем’я скитів – Тисагети. Займали вони терен північніше від масагетів і будинів. Можливо, тисагети були теслярами, а будини – будівельниками, але стверджувати цього не можна.

Таким чином, із теорією «скити – завойовники з Ірану», треба покінчити назавжди, бо Персія (Іран) була тоді маленька держава із примітивною культурою, її вихідці-наїзники не могли навіть підкорити скитів, про що немає жодних історичних згадок. Кир і Дарій пізніше ходили на скитів, перший у 629 році, другий у 512 чи 513 роках Старої ери, і про це в історії є записи. Та ці два походи на скитів, як описує Геродот, для Кира закінчилися трагічно, бо він був убитий масагетами, а Дарій ганебно втік із Скитії, при цьому втративши майже половину своєї 700-тисячної армії.

Тепер треба розв’язати питання з «норманською теорією». Коли Геродот усіх скитів, які мешкали на північ від Греції – за Дунаєм, називає гіперборейцями, що означає північні мешканці, а всіх на південь від Греції називає гіперношіянами, тобто південними мешканцями, то на цілу тисячу років пізніше в Європі історики називали північними людьми німців, данців, голландців, норвежців і шведів, що німецькою означає «нормани», і це ніякого зв’язку не має ні зі скитами, ні з русичами. З норманською теорією пов’язана і теорія «варягів», яких чомусь зараховують до німецьких «норманів», а не до скитських, незважаючи на те, що все узбережжя Скитського (Балтійського) моря аж до самої ріки Рейн заселяли скитські племена. Навіть море, над яким вони жили, називалося Скитським.

У ті давні часи моря були тереном розгулу піратів; німецькі племена називали своїх піратів «вікінгами», а скитські – «варягами», тобто злодіями. Ніхто не стане заперечувати, що ті пірати – варяги і вікінги – були людьми відважними, відчайдухами, що панували над осілим населенням, яке запрошувало собі на князів і герцогів провідників тих варягів і вікінгів.

Отже,за Геродотом, скити були «нормани», і так, як германи, всі вони жили північніше Греції і Риму. Але державність скитів згадується з незапам’ятних часів, а германська державність виникла вже в Новій ері.

Руси – «варяги» із новгородцями та киянами були однокровними братами, і вони дуже швидко звели на скитських землях велику та могутню державу – Київську Русь. Тоді як германські племена ще довго формувались у націю-народ, державність яких утворилася століттями пізніше від Київської Русі. Тому немає історичних підстав для ствердження, що лише германців називали «норманами», бо норманами були і скити-русичі, як їх називав Геродот, а за ним і багато інших стародавніх істориків. Піратами-варягами-розбійниками в давноминулі часи були всі народи, тому можна не цуратися таких назв. Головне те, що ці пірати-варяги пізніше ставали князями – будівничими держав, більшість із яких стали культурними й могутніми, в тому числі і Київська Русь.

Нормано-варязька теорія ніяк не є германською, її сфальсифікували у XVII-XVIII століттях німці і перекроїли на свою користь, адже вони мають відношення до вікінгів і аж ніяк не до варягів.

Геродот записав, що скити казали йому: «Від часу їх першого царя Гета (Таргетая) до вторгнення в Скитію перського правителя Дарія пройшла тисяча років». Це означає, що скитській державі до кінця Старої ери було вже 1488 років і вона володіла тоді вже майже половиною Азії і майже всією Центральною Європою. В ті часи в Європі не було помітних держав, за винятком Римської імперії, яка постійно воювала зі Скитією. Германські племена ще і на початку другого тисячоліття жили роз’єднано, без об’єднання в Германську державу. В цей час скити-русичі вже мали величезну державу – Імперію Святослава-Володимира-Ярослава, яка постала із володінь Скитської Імперії.

Древніми істориками записано, що Гети, Скити, Сармати, Гуни, Алани – це один і той же народ, що розмовляв однією мовою, мав спільне походження й однакові звичаї, як Обри, Унгари, Венгри, Мадяри.

Скіфський воїн у бойовому обладунку

Пізніше скитів ще стали називати русами-українцями. З чого виходить, чим древніший народ, тим він більше має назв, і, навпаки, чим молодший, тим менше він має назв. Прикладом цього є німці-германи чи московські люди-русскіє. Скажімо, назва «русскіє» не є іменникова, а прикметникова, що показує не «хто вони», а «чиї вони» були. Історія нам також показує, що Росія як назва походить із назви Русь-русичі, втім назва держави «Росія» затвердилася Петром I у 1721 році.

Отже, за кількістю назв одного і того ж народу можна з певністю судити, яким дав-нім є народ і його держава. Український народ має понад 7 різних назв, мадяри – 4, німці – 2.

Тож теорія, що скити є в Україні завойовниками з Персії-Ірану, не має доказів і є вигадкою упереджених істориків, щоб позбавити українців їх прапредків і предків та історичного потягу до державних традицій. Важко припустити, що ці історики не знали, що єгиптяни гетитів-гіксосів, які завоювали Єгипет, називали – русини, в Біблії скити названі Рож (Русь); гетитів із Трої, після її зруйнування та їх втечі до Італії, там називали – етруски і арсени, не кажучи вже про русів і прусів.

В «Історії Геродота» написано про Прапредків русів-сучасних українців та їх уклад життя, про їх державну організацію, військову силу та землі, що займала їх держава. Вона описує господарську силу, звичаї, віру і релігійні обряди, культуру і боротьбу із загарбниками.

Головні ріки Скитії Геродот назвав старими назвами: Істер (Дунай), Тирас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Бористен (Дніпро), Танаїс (Дон) та Аракс (Волга). Головним материнським простором Скитії Геродот вважає простір сучасної України, де жили Царські скити, що були царями Скитської держави і керівниками військової сили. Тут жили також численні скити-рільники і скити-тваринники, що випасали та розводили коней, рогату худобу й овець.

Із опису Геродота Скитії видно, що вона була федерацією багатьох скитських племен із первісним демократичним устроєм. Це видно із тієї Ради керівників скитських племен, що її скликав цар Скитії, дізнавшись про вторгнення перського правителя Дарія Гіспаса. На тій раді майже половина скитських племен сказали Царським скитам: «Ви нас не питали, перед тим як пішли в похід на Персію, підкорили її і панували там 28 років. Тепер Дарій іде відплатити вам за це, захищайтесь самі, ми будемо воювати з персами, коли вони нападуть на нас». Тому половина скитських племен і не взяли участі у війні, а цар не міг примусити їх воювати.

Підтвердждена автономія скитських племен і війною масагетів із перським правителем Киром, коли масагети воювали самі.

Що стосується військової сили, то в скитів вона, вочевидь, була із добровольців, так, як пізніше було в Україні на Запорозькій Січі. Запорозька Січ також не питала дозволу у населення, коли та з ким козакам воювати, при потребі лише запрошували населення підтримати їх, а охочих воювати завжди вистачало. Так і Царським скитам не потрібний був дозвіл інших племен, коли вони збиралися йти на когось у похід. Отже, традиції у запорожців та Царських скитів були однакові, бо так є з давніх часів, від своїх прапредків-скитів.

Із 9-ти книжок «Історії Геродота» скитів та їх племена докладно описано в 1-й книзі (61-128 стор. англійського перекладу або 57-216 стор. оригіналу). Це не є суцільні записи, а про них згадується тільки тоді, коли вони брали участь у війнах у Малій Азії. Крім того, що скити брали участь у боротьбі держав між собою, там описано і похід та напад скитів із кіммерійцями на царську армію, розгром її в Австрії і похід на Єгипет. IV книжка майже цілком присвячена Скитії, там описано природні умови, скитські племена на теренах сучасної України та війни скитів із перським правителем Дарієм Гіспасом.

Для ознайомлення читача з «Історією Геродота» ми вибрали переклад на українську з англійської мови, бо англійці зробили свій переклад з науковою метою. Англія в минулому не мала територіальних зазіхань на землі Русі-України, тому причин і зацікавлень для фальсифікацій на свою користь, проти Скитії і русів-українців, не було.

С. СПАСЬКО, перекладач «Історії Геродота» з англійської на українську, Австралія

Скіфська статуя воїна із села Ольховчик

Правитель Лідії Крез мав намір розширити територію своєї держави за рахунок захоплення Персії. В ці часи скити ходили своїми загонами Малою Азією, і в них було якесь внутрішнє непорозуміння. Внаслідок того конфлікту один із скитських загонів пішов в Медію, вступивши на службу до її правителя Кияксара.

На початках Кияксар дуже поважав і довіряв скитам, він доручив скитам навчати ведійську молодь при його дворі скитської науки і скитської мови. Скити вчили молодь їздити верхи кіньми і стріляти стрілами з луків, скачучи верхи конем. Скити постійно займалися полюванням на звірів і постійно зі своєї здобичі виділяли м’ясо для королівської кухні. Одного разу вони повернулися без здобичі, за що Кияксар, у якого був гарячий норов, вичитав скитів і безпідставно звинуватив їх. Скити образилися на правителя, а в помсту вбили юнака, нарізали з його тіла м’яса і дали на королівську кухню. Страви з того м’яса їв Кияксар та його гості. А скити тієї ж ночі покинули двір і пішли в Сардиз, де розповіли правителеві Алиятові, чого покинули Кияксара, і той узяв їх на службу. Кияксар вимагав видати скитів, проте Алият відмовився, через що виникла п’ятирічна війна між Медією та Лідією. За час війни обидві сторони виграли по кілька битв, але одного дня під час битви день перемінився на ніч і битва зупинилася. Це було затемнення сонця. Раптову зміну дня на ніч обидві сторони сприйняли як натяк богів щодо миру і розпочали домовлятися про укладення миру.

Скити в Ассирії

(Книга 1, 84-85 стор.)

Кияксар – правитель Медії – за час свого правління підкорив усі сусідні країни. Тепер він зібрав сильну армію і пішов походом на Ассирію і обклав її столицю Нініву. Ассирія знаходилась напередодні повного підкорення. Та несподівано під Нінівою на армію Кияксара напала армія скитів-кіммерійців, якою керував правитель Мадіяс – син Протота. В цей час скити і кіммерійці були об’єднаними. Царські скити послали армію кіммерійців у Малу Азію, і та пішла через Кавказ, через Колхіду. Армія скитів теж прийшла в Малу Азію берегом Каспійського моря.

В Медії обидві армії об’¬єдналися і пішли на Ассирію, де напали на армію Кияксара під Нінівою. Скити повністю розбили армію Кияксара, і вся Мала Азія була під владою скитів протягом 28 років.

Похід скитів у Єгипет

(Книга 1, 85 стор.)

Після розгрому і знищення армії Кияксара скити пішли в Єгипет. Єгипетський фараон Псаметих, дізнавшись про похід скитів, одразу вислав своїх послів назустріч скитам. Єгипетське посольство зустріло скитів у Палестині, запропонувало щедрий відкуп і просило укласти мир. Скити прийняли відкуп. Армія скитів повернулася із походу через Сирію. Головна армія скитів пройшла через місто Аскалон, не чинячи йому та населенню ніякої шкоди. Невеликий загін пішов лівіше Аскалона, дорогою натрапив на давній храм Афродити-Уранії і пограбував його.

Скити залишають

Малу Азію

(Книга 1, 85 стор.)

Протягом 28 років володіння скитами Малої Азії вона була розграбована і перебувала у бідності. Правитель Медії Кияксар із підступною метою влаштував гучний бенкет для скитської знаті. На бенкет прибуло все вище керівництво скитської окупаційної армії.

На бенкеті було багато солодощів, особливо багато міцних хмільних напоїв і вин. Коли скити сп’яніли, на них було вчинено напад і перебито усіх. Після 28-річного панування скитів вигнано з Малої Азії.

Джерело: http://www.kozatstvo.net.ua/ua/publications/uk_r.php?d=a&i=3051