Услад і Зімцерла, або як на Московії вигадували давньослов’янських язичницьких Богів.

03.01.2020 Sribnovit дикуни, манкурти, монголотатарське бидло, московія, орда, паскуди, угрофінська нечисть

У XVIII столітті Російська імперія почала доводити всім, і насамперед собі, що має історію, яка за давністю не поступається давньому Риму чи Елладі. На цій ниві заходилися працювати такі світила московської науки як«великий учений» Михайло Ломоносов чи лютий кат башкирського народу Василій Татищев.

За логікою московських любителів старожитностей, народ із давньою історією, повинен мати величний пантеон язичницьких (від церковнослов’янського «язик» — «народ») богів.

Московство чомусь цуралося походження своєї держави від Золотої Орди, і воліло виводити свої початки з Русі домонгольських часів. Логічно, що за такої установки боги стародавніх москвинів мали бути слов’янськими, а не фіно-угорськими чи тюркськими.

На соціальне замовлення швидко відгукнулися «посконн ые» письменники та історики. На ґрунті переважно європейських та візантійських письмових джерел, а також за матеріалами фольклору і давньоруських літописів були зроблені перші спроби реконструкції язичництва давньої Русі.

У 1767 році Михайло Чулков видає «Краткий мифологический лексикон». 1768 року в світ виходить «Описание древнего славянского языческого баснословия, собранного из разных писателей, и снабденного примечаниями» Михайла Попова. У 1804 Григорій Глинка оприлюднює «Древнюю религию славян». Того ж року Андрій Кайсаров видає книгу «Славянская и российская мифология».

В усіх цих довідниках за абеткою подаються відомості про давньослов’янських богів. Розглянемо найбільш кумедні випадки «реконструкції».

Услад

Австрійський дипломат XVI століття Сигізмунд фон Герберштейн, в своїх «Нотатках про Московію» (1557 рік) процитував «Повість врем’яних літ». Серед іншого, там було таке: «Volodimerus multa idola Kioviae institut: primusidolum Perun dictum capite argento, caetere lignea errant; alia, Uslad, Corsa, Dasva, Striba, Simaergla, Macoschvocabitur». Це вільний переклад речення «И нача къняжити Володимеръ въ Кыевѣ единъ, и постави кумиры на хълмѣ вънѣ двора теремьнаго: Перуна древяна, а главу его сьребряну, а усъ златъ, и Хърса Дажьбога и Стрибога и Сѣмарьгла и Мокошь». При порівняні помітно, що фраза «ус злат» перетворилася на «Uslad».

Григорій Глинка, в своїй «Древней религии славян» перетворює помилку перекладу на давньослов’янського бога веселощів та життєвих насолод Услада. Після цього бог Услад починає згадуватися в московській науковій літературі усю першу половину ХІХ століття.

Зімцерла

Історик із Далмації Мавро Орбіні в книзі «Слов’янське царство» (1601 рік) також цитує сюжет з «Повісті врем’яних літ» — про пантеон князя Володимира. Разом з Усладом, Орбіні згадує Simaergla.
В 1722 році на Московщині виходить переклад твору далматійського історика під назвою «Книга историография початия имени, славы и разширения народа славянского».

Московський перекладач і гадки не мав хто такий Семаргл, тому передав Simaergla як Зімцерла. Так на світ з’явилася нова богиня слов’ян.

У 1768 році, в книзі Михайла Попова «Описание древнего славянского баснословия…» Зімцерла згадується, як Богиня Київська, про яку відсутні будь-які відомості. Утім, на підставі її імені Зімстерла, Попов робить висновок, що ця богиня тотожна римській Аврорі чи Флорі. Тобто Зімцерла – богиня вранішньої зорі, весни та квітів.

Після цього новостворена богиня стає мало не улюбленицею московських поетів. Про неї згадує Олександр Радищев («Бова», 1799–1802), Гаврило Державін («Явление Аполлона и Дафны на невском берегу», 1801), Гаврило Каменєв («Громвал», 1804), Василь Наріжний («Славенские вечера», 1809), Микола Польовий («Стенька Разин», 1832). У 1818 році поет Олександр Бестужев- Марлинський навіть зібрався видати альманах із назвою «Зимцерла».

Вигадки XX століття

Творення богів на цьому не закінчилося. У 1907 році в Москві вийшла збірка Костянтина Бальмонта «Жар-птица. Свирель славянина» з віршем «Бог Погода». Розповідь про цього бога можна розцінювати як поетичний образ, без претензій на історичну точність.

Сучасний реконструктор язичництва давньої Московії, Александр Барашков, більше відомий як Александр Асов пішов далі. Він не тільки відтворює міфи про давньослов’янських богів у художній формі («Книга Коляды», «Волшебник из Асграда» та інші), а й займається науковими дослідженнями давньослов’янської релігії.

еред джерел, які стали базою для реконструкції язичницьких міфів давніх слов’ян, крім матеріалів казкового Китеж-града, він називає вірування берендеїв (А. Асов. Атланты, арии, славяне: История и вера. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – С.462 – 475), та марійців (там же. – С. 495 – 510). При цьому автор вважає тюркський народ берендеїв слов’янами. Фіно-угорський народ марійців Асов чомусь до слов’ян не зарахував.

«Для поволжских берендеев, к коим принадлежу и я, марийцы – ближайшие соседи, многие наши святыни общие». (А. Асов. Атланты…- С.495). Обмовка за Фрейдом. Московська держава, більшість населення якої становили асимільовані фіно-угри, виникла на руїнах тюркської Золотої Орди. Факт, що «русские» = тюрки + фіно-угри, в наш час визнають і деякі московські історики.

На цьому тлі кумедно виглядають деякі вироби московської індустрії розваг. У художньому фільмі «Ярослав.Тысячу лет назад» (2010 рік) розповідається як князь Ярослав Мудрий вирішив побудувати місто Ярославль. Попри те, що Ярославль зведений на землях де в ті часи жив народ меря, у фільмі тубільне населення чомусь молиться слов’янським богам. Мабуть це така ж поетична вольність, як і «Бог Погода» Бальмонта.

В грудні 2006 року Олександр Хиневич, відомий також як патер Дий, оприлюднив «Славяно-Арийские Веды» —сакральні тексти стародавніх слов’ян, начебто знайдені самим Хиневичем. Аналіз «Славяно-Арийских Вед» виявив цікаву закономірність. Ці тести містять багато паралелей з публікаціями журналу «Наука и религия» початку 90-х років.

Подібних прикладів реконструкції язичництва можна навести чимало. Згадаємо хоча б «давньослов’янську» Кострому, яку вшановували виключно на землях населених з давніх-давен фіно-уграми. Або райського птаха Алконоста, запозиченого з грецьких міфів про дівчину Алкіону.

Але й наведених даних достатньо, аби зрозуміти: за допомогою конструювання «давньоруської» язичницької релігії, Московія намагається обґрунтувати походження своєї держави з державності давньої Русі.
Ці потуги здебільшого не вдалі, оскільки фальсифікації такого масштабу дуже складні. Та мабуть, вони не швидко облишать цю справу. Зрештою, без зімцерл, усладів та берендеїв-слов’ян було б не так смішно жити!

http://garmatny.blogspot.com/2019/02/blog-post_23.html

Література по темі. Замовити можна тут: