Євангеліє від Дяді Вані. :) Хрещення Господнє. Шукаємо автора.

Іоан Хреститель стояв на березі річки і ловив рибу.
Ловити було не дуже цікаво, бо тільки він закидав вудку, і рахував до трьох – одразу клювало, після чого Іоан діставав вудку з рибою, яка дивилася на нього мовчки вдячними очима і сама стрибала в відро.
Всього пів години рибалив, а в відрі уже десяток рибин, йоршики, карасі і навіть дві щучки.
“Ще разок і все” – пообіцяв Господу Іоан, і попросив стерлядь з ікрою, кілограма півтора.
Раз, два, три – чимала стерлядь хлюпнулася в відро і весело замахала хвостом, як песик.
“Воно, канєшно, прикольно, але щось втрачається, немає того азарту” – подумав Іоан і почав збиратися додому, смажити рибу.
Але поки що не йшов, було відчуття чогось недоробленого, наче щось тримало.
“Здоров, дядь Вань” – почулося ззаду.
Обернувшись побачив неголеного чоловіка з великими очима.
“Так я і думав шо це ти. Уже риби наловив, а наче чогось не хватає…”
“На шо ловив?” – поцікавився Ісус.
“На хліб, ти мені минулого разу наробив, як тренувався, дівати нікуди.”
Постояли.
“Хреститися мені треба – зненацька почав Ісус. Якась жисть така, безпутна. Уже тридцатник, а ні сім”ї, ні грошей ні колісниці, перед людями стидно. Мати дістає, женись та женись, а я от відчуваю шо не для того родився.”
“Як мати?”
“Та слава Богу, все по хазяйству…”
“Привіт передавай Маші, скажи після празників зайду”.
“Яких?”
“Ну Хрещення ж тепер сьогодні, забув? І аж до восьмого марта жодного свята”
“…ну да… Іван Захарович, давайте, бо вітер піднімається, ходи потім мокрий, в піску, надує…”
Роздягнувся і заліз в воду.
“Во імя оцтя і сина і святого духа…” – тричі окунув Іван Захарович Ісуса і перехрестив тричі двома перстами.
Небо прояснилося і вітер вщух.
Сонце освітило лице Ісуса і той вийшов на берег. Одягнувся.
“Сьогодні яке число” – запитав Івана Захаровича.
“Шосте генваря. Чи дев”ятнадцяте, кому як”.
“Перед славянами невдобно – сказав Ісус – …у нас на йорданщині жарко, а їм як жеж в самий мороз? Там народ дивний, почитають і почнуть в ополонки плигати, а потім гадати на суженого” – засміявся.
“Язичники!” – і собі посміхнувся у вуса Іван Захарович.
“А знаєш дядь Вань, поки під водою був то наче ілюмінація була, тіпа озарєніє… Тебе (зам”явся)… вобщєм голову тобі того… відріжуть”
“Ну відріжуть то відріжуть, на все воля Божа… – смиренно сказав Іван Захарович і взяв відро з рибою – ну шо, ідемо? Рибки пожаримо да пивка, заодно запишемо щоб не забути, бо потім будуть спорити коли да як”…
“Нє, ви ідіть, у мене ще справи, піду погуляю” – і пішов в сторону пустелі.
Іван Захарович побрів додому думаючи про вічне і бурчав, звертаючись до стерляді яка висунувши голову з відра уважно слухала –
“…правду казала Марія Яківна, або буде велике шо, або велике ледащо… Приснилося шо три роки ще йому, чи встигне? Чи ото так і буде байдикувати…”
Сонце сідало, далеко виднілася фігура Ісуса, до нього наближався добре одягнений чоловік з трьома блядями в обнімку( так званий “святий ” Валентин). В руках тримав корзину з чимось смачним… “…сколько зім сколько лєт!” – почулося як добре одягнений чоловік голосно привітав Ісуса здалеку і поліз обніматися…
“Хоч би втримався…” – подумав Іван Захарович і перехрестився.