Переглянуло: 97

Про Відаючих людей і Таємні Знання. Записав Богдан Амосов.

Правдиві карпатські маги володіють різними вміннями, і називають їх по-різному: знахарами, примівниками, хмарниками, зілльовиками. Знову звертаюся до екскурсоводу Музею гуцульської магії Ганни Заєць за коментарем:

— Знахар — це той, якого люди мають за знахаря, якого називають знахарем. Він може бути і зілльовиком, він може бути і примівником, він може бути і хмарником (тобто тим, хто управляє стихією неба), він може виконувати різну роботу, яку називають магічною. І його ніхто тому не вчив — то все дано Богом.

Часто можна почути, що карпатських віщунів називають саме примівниками, бо вони знають, як примовляти — користуватися давніми молитвами. Завідувач музею Гуцульщини Володимир Іллічук розповідає:

— Вони передавали з поколінь в покоління примівки. Батьки вчили нащадків, щоб вони вміли в цих речах розбиратися. Сьогодні в околиці тут є така знана Марія, до неї ходив мій син. Вона розповідала, що примівок її вчила мама, вона їх засвоїла і через них має зв’язок із космосом — через свої примівки та інші речі. Розповідаю з власного досвіду: під час ремонту перенесли речі сина в гараж; після ремонту він побажав піти на полювання, а рушниці не міг знайти. В кінці кінців, він перерив все що можна — не зміг знайти. Поїхав до Марії, а вона каже: «Не шукайте, ви не загубили її, вона зберігається в дерев’яному ящику». Відкрили буквально шафу — в шафі була ця рушниця. Звідки людина має такі задатки? Космічні задатки — інших варіантів не назву.

— До білої магії найчастіше відносять примівників, — говорить Ганна Заєць. — А хто такі примівники? Це ті люди, які допомагають примівкою. Примівка — то молитва. Молитву ту ще називають «архаїчною молитвою» — вона, як і магія, ще походить з язичницьких часів. І молитви ці мають пряме звертання до сонця. Тобто у примівках звертаються до сонця, як до тої, скажімо, Божої постаті, яка мала б допомогти. І саме через те до сьогоднішніх днів гуцульских магів називають язичниками, мотивуючи тим, що їхні молитви звертаються до сонця.

Місцина ця розташована біля Писаного Каменю — скелі, яку пов’язують із багатьма легендами, і якій гуцули приписують магічні властивості. На ній розташовані природні ритуальні виїмки-чаші, в яких ніколи не висихає дощова вода. Легенда розповідає, що колись місцеві гори заселяли племена карпів, через що гори і назвали Карпатами. Карпи були людьми величезними, гігантами-титанами, та були наділені надзвичайною силою. Кажуть, що саме вони принесли сюди Писаний Камінь і поховали під ним свої скарби.

— Знахар для гуцула — це обрана Богом людина, яку Бог наділяє особливим даром розуміти і бачити чужу людську душу. — ділиться Ганна Заєць, екскурсовод Музею гуцульської магії. — Тобто коли йдуть до знахаря, не потрібно розказувати про ціль свого візиту — знахар, ще не бачачи людини, на відстані відчуває людську енергетику. Якщо він розуміє, що він зможе чимось зарадити, допомогти — буде робити це як звичайну людську поміч. Знахар — це той, який вийде вам назустріч, себе не називаючи; той, який не буде ніколи собі робити рекламу, але він відчує людський біль, зможе підказати. І вже аж потім, коли пройде якийсь час, людина зрозуміє, що вона спілкувалася з тою непростою людиною, яка знала його проблему.

Експозиція Музею гуцульської магії / Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

Примітно, що гуцули не єдині, хто пов`язує сонце із божественним. Таку ж міфологію можна побачити у народів багатьох країн світу:

— Завжди так було і є. Скажімо, сьогодні можна побачити, як людина встає зранку — вона не буде молитися до своїх ікон, які знаходяться у неї в хаті на найбільш чільномі місці; вона вийде і буде молитися у той бік, де сходить сонце. Бо вважається, що там, де сходить сонце — там Бог і там обитель господня, приготовлена для праведних людей, тобто там рай. Бо гуцули вважають, що за життя на сонце не потрапила жодна людина, і ніяка ракета навіть туди ще не літала, тобто це є обитель господня, приготовлена для праведних людей.

Карпатських травників же кличуть зілльовиками. Кажуть, що збір з карпатських трав має особливі властивості через чистоту природи, гори та місцеві стрімкі води. Втім далеко не кожен збір може бути лікарським. Знання про це мають місцеві зілльовики, розповідає Ганна Заєць:

— У Карпатах травників називають зілльовиками — тих, хто займаються лікуванням лікарськими рослинами. Зазвичай у нас кажуть — «то є зілльовики». Ті, які виготовляють різні ліки з трав, роблять різні настоянки. Флора дуже велика в Карпатах, є дуже багато лікарських рослин. Я вам скажу, — аби бути травником, бути зілльовиком не так вже й легко і просто: люди збирають ті пропроції, ті рецепти століттями, зберігають у великій таємниці, у своїй родині. Це непросто. Мало того — знати, як виглядає та чи інша лікарська рослина, аби зілля стало ліками — це велика наука, яку дуже важко добути. Скільки не намагайся, є люди, які не хочуть цим ділитися. Мало того, що я знаю, як виглядає звіробій (ви теж знаєте), — але його ще треба знати, коли зірвати, в яку пору дня, в яку пору року, з чим його поєднати, з якої сторони заходу чи сходу сонця. Це не так просто, це велика наука. Зараз є багато таких, хто пропонує послуги травників (чи зілльовиків), але до того треба відноситися з дуже великою засторогою.

 Мольфар Михайло Нечай став відомим 1989 року під час фестивалю Червона рута на Буковині. Подію довго готували — це мав стати перший масштабний фестиваль української пісні. Втім, перед самим його стартом Чернівці затягнуло важкими хмарами — і проведенню заходу загрожував дощ. Тоді Михайло Нечай розігнав хмари і сім днів тримав погоду над містом сонячною. Кажуть, тоді до нього приїжджали спецслужби та співробітники авіаційної міліції, аби дізнатися, що примівник зробив із погодою. Так про нього рознесли славу, як про мольфара. Але сам Нечай, як стверджують у Музеї гуцульскої магії, називав себе цілителем або примівником, проте не забороняв по відношенню до себе використовувати слово «мольфар».

— Доповнював примівника завжди його чорний кіт. Всіх котів, які у нього були, він називав одним ім’ям — Млинцур. А ще казав, що інакших котів, окрім чорних, у нього не водилося, тому що коти саме цього кольору, за словами Михайла Нечая, допомагають йому у таїнствах та захищають його біополе. Через що до всіх людей, які приходили до нього за допомогою та на лікування, він ніколи не виходив сам, а зі своїм Млинцуром. Цікавим є те, що коли Михайло Нечай помер, його Млинцур стрибнув у мілі Черемоша — після цього кота ніде і ніхто не бачив.

Смерть Михайла Нечая була трагічною. Втім, примівник знав дату, коли відійде в інший світ, і помітив її у календарі. Спочатку цей день не відрізнявся чимось особливим — Нечай як завжди приймав у себе людей, аж раптом перший, хто зайшов у хату карпатського віщуна, схопив ніж та зарізав його. 33-річний чоловік, який позбавив примівника життя, хворів на шизофренію і вже раніше був засуджений за вбивство жінки. А Нечая вбив, як сам каже, за те, що той був язичником.

 З тих пір, як Нечай пішов, про карпатських примівників в Україні чують все менше. Проте Ганна Заєць переконана — справа карпатських знахарів нікуди не зникла:

— Я би сказала, що зараз відбувається відродження. Ви зверніть увагу, скільки людей займаються травництвом. Але я повторюсь: звичайно, всі вони не знають того, що знали ті, хто були відомі до сьогоднішніх днів. Але людина, яка старається, яка прагне, яка буде просити Бога — то Бог дасть їй ці знання, і вона зможе. Той, хто робить це не своїм бізнесом, а своїм життям — він, звичайно, зможе.

У Верховині переповідають легенди про Параску Соколовську — ця жінка вміла розмовляти із тваринами.

— В народі цю жінку називали гадіркою, — говорить Галина, працівниця Музею гуцульської магії. — Вона народилася і проживала в XIX столітті в селі Буковець Верховинського району. Ця жінка не була мольфаркою — вона допомагала тим, що вміла вилікувати від укусу гадюки за допомогою дотику руки. В її руках були дуже сильні біотоки, за допомогою яких вона це робила.

Мати Параски померла внаслідок важких пологів, а батько від дівчини відмовився, тож Параску виховувала багатодітна тітка, яка її не любила. Дівча не особливо приймали родичі і не сприймали однолітки. З нею ніхто не хотів гратися, тому за подруг у неї були змії:

Гадюка – змія, яку карпатські примівники використовують в обрядах / Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

— Параска сиділа в лісі і гралася з гадюками — це було непростим видовищем. Всі завжди дивувалися, як вони її не кусають. Але [змії] ніколи Парасці не завдавали ніякої шкоди і ніякого болю. І тоді одного разу, як одна з гадюк вкусила корову, всі діти накинулися на дівчинку зі звинуваченнями, що то вона винувата, бо вона їх сюди привела. Сказали дитині – «Роби що хоч, але корова має встати і піти». Тоді дівчинка ще маленькою, чисто інтуїтивно, ще не знаючи про свій дар, підійшла до корови і приклала до неї свої маленькі долоньки. Тоді яд почав потроху витікати, і корова з часом встала.

З тих пір ставлення до Параски у селі змінилося — до неї почали звертатися за допомогою. Довідавшись про свій дар, маленька гадірка зрозуміла, що може сама себе прогодувати, і пішла від тітки. Вона все більше часу проводила з гадюками, і компанія змій замінила дівчині спілкування з людьми. Втім, люди приходили до неї за допомогою. Кажуть, Параска мала власні чарівні рецепти. Так, вона проколювала голкою шматочок глини, потім брала часник, читала над ними примівку, перемішувала і пекла з тої суміші паляницю. Таку паляницю, кажуть, вона давала людям — і коли ті прикладали її до хворого місця, воно зцілювалося.

— За свою допомогу Параска ніколи не брала з людей грошей — тільки продукти харчування, щоб мати на що жити. Коли Параска померла, два дні до її тіла ніхто не міг підступити, тому що її тіло було повністю оповите гадюками. Тільки після двох днів, коли люди вже знову з острахом йшли до її будинку подивитися, що там робиться, коли гадюки розповзлися, її тіло предали землі. Дев’ять днів після цього йшов рясний дощ разом із яскравим сонечком. Люди казали, що так сама природа прощалася з такою жінкою, якої досі в світі ще не повторялося.

Література по Магії і Травознавству. Можна замовити тут:

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=155

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=168

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=223

Знаки карпатської Магії.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=245

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=263

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!