Переглянуло: 112

ХРИСТОС ЧИ АНТИХРИСТ? Автор: Григорій Новохатько.

Картина Іллі Глазунова “Христос і Антихрист”

Передмова

Коли тільки в моїх думках почали формуватися основні тези для даної статті, мені пригадався період розвалу СРСР і краху комуністичної системи, що ґрунтувалася на засадах атеїзму. Здавалося б, по ідеї, перехід від атеїстичної бездуховності до «високодуховної» християнської віри мав супроводжуватися неабияким піднесенням суспільної моралі і духовним розквітом націй на пострадянському просторі. Насправді ж спостерігалася абсолютно протилежна картина. Зубожіння народних мас, занепад культури, падіння рівня освіти та соціального забезпечення, небачене зростання розпусти, кримінальної злочинності, державної корупції відбувалося на тлі невпинного розвитку християнства всіх конфесій, патріархатів та сект. Глибока економічна криза не завадила не лише безперервному зростанню кількості церков та всіляких «посольств божих», а й добробуту їх провідників, шикарні вілли й престижні автомобілі яких не поступалися розкішшю палацам та автівкам державних можновладців і кримінальних авторитетів. Ці «благочестиві слуги Божі» не покладаючи рук допомагали десяткам мільйонів знедолених громадян повернутися в «лоно істинної віри», водночас благословляючи на царство (і подальше пограбування вищеозначених громадян) новонавернених християн – керівників новоспечених «демократичних» країн – тих самих вчорашніх комуністичних діячів, що наввипередки висміювали і паплюжили християнську віру, називаючи її «опіумом для народу». Чи випадковий такий збіг? Впевнений, що ні. Тоді що це за віра така, яка при масовому зростанні своєї популярності призводить не до піднесення духовності і моралі, а до розквіту розпусти і злочинності? Що це за віра, яка благословляє олігархів та можновладців наживати свої капітали ціною поту і крові власних співвітчизників, якому «єдиному істинному Богу» велить поклонятися ця релігія? Та тому самому богу Ісусу, який вчить:  «Віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже» (Лк., 20: 25)

Більшість людей мого покоління, вирощеного на ідеях пролетарського інтернаціоналізму, має добре пам’ятати, як змалку нас годували байками про «доброго дедушку Ленина, который очень любил детей». В своїй праці «Таємниці пентаграми» я вже наводив паралелі між комуністичним та юдо-християнським світоглядами, створеними видатними синами народу Ізраїлевого. Чому ж тоді зміна об’єкту поклоніння з «доброго» вождя світового пролетаріату і «друга всіх знедолених народів» на приблизно такого само доброго бога Ісуса, що «прийняв смерть в ім’я спасіння всіх людей», спричинила такі плачевні результати? Щоб дати відповідь на це, здавалося б, доволі складне питання, пропоную придивитися уважніше до особи Ісуса, цього разу в контексті самої біблії та її пророцтв і розібратися ще з одним, не менш важливим, біблійним персонажем – Антихристом, прихід якого на землю означає правління зла і пов’язані з ним усілякі негаразди для людства.

 

Породження пекла

Перш ніж розпочати дослідження біблійних текстів, хочу розповісти про реальне підґрунтя, яке дає підстави асоціювати одне з одним дві, на перший погляд протилежні, постаті християнської релігії – Ісуса та Антихриста.

В своїй праці «Троянський кінь для арійських народів» я вже пояснював, що хрест являє собою символ світобудови:

Вертикальна складова хреста уособлює «нематеріальний» світ: верхня частина, що відтинається горизонтальною прямою Яви, символізує Праву – світ Богів; відповідно нижня частина – Наву – підземний світ, світ мертвих.

Тепер пригадаємо, як хрестяться адепти християнства, промовляючи сакральну фразу: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа»:

Залишивши у спокої Святого Духа, уявлення про якого у юдо-християн не вкладаються в жодні рамки здорового глузду, прошу читачів звернути увагу на розташування Отця і Сина. Отже, Отець (тобто Бог-Отець) відповідає верхній точці «хресного знамення», тобто Праві, де йому й місце. А от Син (він же Ісус) відповідає нижній точці хреста, тобто Наві. В свою чергу, Нава у християнському розумінні – не що інше, як пекло. Тож і маємо, що з точки зору сакральної символіки Ісус є породженням пекла. Власне так і повинно бути в релігії, основою якої є страждання та смерть.

А тепер перейдемо безпосередньо до аналізу біблійних пророцтв про прихід на нашу грішну землю Антихриста.

Число звіра

Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її – шістсот шістдесят шість.

 (Об., 13: 18)

В давнину люди на означення цифр використовували літери абетки. Таким чином можна було підрахувати числове значення будь-якого слова, словосполучення чи вислову. Під число звіра 666 підпадають такі криваві генії людської історії як Нерон та Наполеон.

Надзвичайно цікавим фактом є те, що числу 666 відповідає і гебрейський вираз

– цар Ізраїлю:

З Євангелій ми знаємо, що Царем Ізраїлевим або ж Царем Юдейським називався Ісус:

«І був написаний напис провини Його: «Цар Юдейський»» (Мр., 15: 26)

«Христос, Цар Ізраїлів, – нехай зійде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували» (Мр., 15: 32)

«Тоді знову Пилат увійшов у преторій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: «Чи Ти Цар Юдейський?»» (Ів., 18: 33)

«Сказав же до Нього Пилат: «Так Ти Цар?» Ісус відповів: «Сам ти кажеш, що Цар Я.» (Ів., 18: 37)

«Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: «Це – Цар Юдейський»» (Лк., 23: 38).

«І Пилат запитав його, кажучи: «Чи Ти Цар Юдейський?» А Він відказав йому в відповідь: «Сам ти кажеш»» (Лк., 23: 3).

Вираз «Цар Юдейський» на означення Ісуса є загальноприйнятим у церковних канонах різних християнських конфесій.

Також характерно, що числу звіра відповідає і латинський вираз Vicarius Filii Dei (намісник Сина Божого) – титул господаря Престолу св. Петра Папи Римського. Підрахунок здійснюється так: VICarIVs fILII DeI = 5+1+100+1+5+1+50+1+1+500+1 = 666, де ‘U’ взято як ‘V’. Мабуть, завдяки цій відповідності, даний титул було вилучено з офіційного обігу в католицизмі. Та навіть якщо прийняти заперечення римської церкви, що Vicarius Filii Dei є папським титулом, сам факт відповідності «Царя Ізраїлю» і «Намісника Сина Божого» числу звіра красномовно засвідчує, що собою являє і той «цар», і його намісники.

Нагадаю (про це я вже писав у «Таємницях пентаграми»), що історики знайшли манускрипти ІІ ст. «Об’явлень Івана», в яких число звіра записано як 616, а не 666. Згодом, звісно ж, справедливість було відновлено, але про що говорить така заміна? Впевнений: про те, що невідомий автор «Об’явлень» сам чудово усвідомлював цю відповідність «Царя Ізраїлю» числу звіра, відтак побоявся поставити у своєму творі справжнє число. Зрозуміло, що шанувальники «Сина Божого» Ісуса одразу ж волатимуть, що це випадковий збіг, і я з цим навіть погодився б, аби цей збіг був єдиним.

На завершення розмови про число звіра зазначу, що відрізок часу в 666 років стоїть між двома, мабуть, найтрагічнішими датами в історії нашого народу: хрещенням Русі (988 р.) і об’єднанням України з Московією (1654 р.).

 

 

Морська звірина

І я бачив звірину, що виходила з моря…

 (Об., 13: 1)

Цим віршем автор «Об’явлень Івана» розпочинає оповідь про прихід на землю Антихриста. Одразу ж зазначу, що до цієї цитати ми ще неодноразово повернемося в даній розвідці. Та спершу я її просто проілюструю:

Автори Євангелій стверджують: «Ісус підійшов до них, ідучи по морю» (Мт., 14 : 25). Постає питання: а звідки ж «Син Божий» прийшов до своїх учнів по воді, як не з того ж моря? Але справа не лише у ходінні Ісуса по воді.

В «Таємницях пентаграми» я вже детально розглядав християнську «рибу». Коротко повторю для тих, хто не знайомий з цією працею. Знак риби був символом перших християн, і богослови пояснюють це, що грецька

(риби) розшифровується як

(Ісус Христос Син Божий, Спаситель). При цьому десь на часи «Христа» припадає початок астрологічної ери Риб, яка характеризується пануванням у світі християнської віри. Самі ж астрологи означують еру Риб як час брехні, ненависті і насильства, правління паразитів і деградації людства.

Розглядаючи накреслення риби у пентаграмі, я наголошував, що ця риба бере початок у минулому і Наві, що промовисто свідчить про її негативну сакральну енергетику.

З іншого боку, за своєю фізичною природою, риба – це морська істота (з малюнку риби у пентаграмі ми також бачимо, що її батьківською стихією є Вода).

Отже, маємо цілком закономірний логічний ланцюжок: риба (Ісус) – риба (морська істота). Ось вам, будь ласка, «звірина, що виходила з моря».

 

 

Семиголовий звір

І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, а на рогах її було десять вінців, а на її головах богозневажні імена.

 (Об., 13: 1)

В цьому розділі пропоную приділити увагу іншій частині портрету Антихриста – його семи головам.

В християнському каноні прийнято вважати, що Антихрист прийде в образі людини. Та й навряд чи хтось стане всерйоз стверджувати, що в дійсності Антихрист може явитись світу у якійсь нелюдській подобі, тим більше семиголового страхіття. Про те, що семиголовий звір з десятьма рогами є алегорією, говорить і сам автор «Об’явлень»:

«Тут розум, що має він мудрість. Сім голів – це сім гір, що на них сидить жінка» (Об., 17: 9).

«А жінка, яку ти бачив, то місто велике, що панує над царями земними » (Об., 17: 18).

Отже, розпусниця на семиголовому звірі – це місто на семи пагорбах. Зрозуміло, що мова йде про Рим, і це зайвий раз підтверджує мою тезу, висунуту ще у «Троянському коні для арійських народів» про спрямованість християнської релігії саме на знищення Римської Імперії і звільнення юдейського народу від її колоніального ярма.

Але поглянемо на пророцтво про семиголового звіра в ракурсі його здійснення. В IV ст. Рим став першою християнською столицею, відтоді і почалася переможна хода юдо-християнської чуми по всьому світу. Згадаємо при цьому, що у перших християн перевернута пентаграма (символ диявола) уособлювала переродження Ісуса, і ця ж таки перевернута пентаграма служила особистою печаткою першого християнського імператора Риму – Костянтина. Як бачимо, відповідність навернення у християнство Риму – міста на 7 пагорбах – цілком відповідає біблійному пророцтву про прихід на землю семиголового звіра – Антихриста.

В тому, що семиголова потвора уособлює християнство, можна переконатися ще з одного алегоричного фрагмента розгляданого пророцтва про прихід Антихриста:

«А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною! » (Об., 13: 3).

Ця смертельно поранена голова, що вздоровилася – явний натяк автора «Об’явлень» на «воскресіння Христове».

 

 

Термін дії

І їй дано уста, що говорили зухвале та богозневажне. І їй дано владу діяти сорок два місяці.

 (Об., 13: 5)

Отже, Антихристу дано час діяти протягом 42 місяців, тобто 3 з половиною роки. Порівняємо цей термін з часом, впродовж якого проповідував Ісус.

«А сам Ісус, розпочинаючи, мав років із тридцять» (Лк., 3: 23).

Шляхом нескладних підрахунків, уважно читаючи Євангелія, легко визначити, що відтоді як Ісус охрестився в Івана восени і розпочав активну діяльність, він відзначив 3 Пасхи, а на четверту його стратили (всім відомо, що Ісус помер у віці 33 років). Тобто проповідував він 3 з половиною роки.

Стосовно терміну панування Антихриста показовим є наступне біблійне пророцтво:

«І буде думати позмінювати свята та права, і вони віддані будуть у його руку аж до одного часу, і часів і половини часу» (Дан., 7:25).

Термін «час, і часи і половина часу» можна розцінювати як 2500 років, що цілком узгоджується з тривалістю астрологічної ери Риб – ери християнства, про яку ми вже говорили в одному з попередніх розділів. А пов’язані з цим слова про «зміну свят та прав», на мою думку, не потребують додаткових коментарів і пояснень.

Підемо далі. Чим же характеризується прихід Антихриста?

«І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми» (Об., 13: 13).

Стосовно, «великих ознак», здається, все зрозуміло: пригадаймо хоча б чудеса, творені Ісусом. Це і вже згадане ходіння по воді, і нагодування сімома хлібинами кількох тисяч людей, і чудесні зцілення. А щодо вогню, ось що казав сам Ісус:

«Я прийшов огонь кинути на землю, – і як Я прагну, щоб він уже запалав!» (Лк., 12: 49).

Звернімо увагу ще на такі деталі портрету: «… а на рогах її було десять вінців» (Об., 13: 1). А ось як описує явлення «Христа» той же автор: «Очі Його – немов полум’я огняне, а на голові Його – багато вінців» (Об., 19: 12). Так, тут не сказано про якісь роги чи багато голів, але подумайте самі: як на одній голові розмістилися «багато вінців»?

А от іще один фрагмент, що натякає на зовнішню схожість:

«І з’явилася інша ознака на небі, – ось змій червоноогняний, великий» (Об., 12: 3);

«І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині» (Об., 17: 3).

Порівняємо з описом Ісуса: «І зодягнений був Він у шату, покрашену кров’ю» (Об., 19: 13).

Особисто в мене виникає питання: чому ж це добрий «Син Божий», що закликав: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мт., 7: 1); «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу» (Мт., 5: 39); «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому.»(Мт., 5: 40); «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас» (Мт., 5: 44); «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас»(Мт., 11: 28), вдягнений у криваві шати?

Зрозуміло, це все – лише зовнішня подібність, що не означає подібності сутності. Що ж, перейдемо до сутності.

 

 

Ловець душ

Ідіть за Мною – Я зроблю вас ловцями людей!

 (Мт., 4 : 19)

Звісно ж, йдеться не про фізичне полювання на людей, а про полювання на людські душі. А кому потрібні людські душі, хто на них полює? Хіба Бог полює на людські душі? Ясна річ, що ні – на них полює диявол, володар зла.

До речі, а хто може закликати не чинити опір злу («А Я вам кажу не противитись злому» (Мт., 5: 39)), як не той, хто сам йому служить?

Та якщо ми вже згадали про ловців душ, якими зробив Ісус своїх учнів, давайте ближче придивимось до постатей цих «святих апостолів». Беззаперечним є факт, що найбільш відомими і шанованими у християнстві є апостоли Петро і Павло (Симон і Савл). Ким же були насправді ці «святі люди»?

Я навіть не казатиму, що про них пишуть дослідники історії, наведу лише те, що говориться в біблії:

«А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка, та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів. І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю? Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові! Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер… І обгорнув жах великий усіх, що це чули! Юнаки ж повставали, обгорнули його, і винесли та й поховали. І сталось, годин через три прийшла й дружина його, про випадок нічого не знавши. І промовив до неї Петро: Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали? Вона ж відказала: Так, за стільки. До неї ж Петро: Чому це ви змовилися спокушувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, і тебе вони винесуть… І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали.»  (Дії, 5: 1-10);

«А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських. І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним. А Савл нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в’язниці…» (Дії, 8: 1-3).

Отаких найвидатніших подільників «Сина Божого» – інквізитора Павла та вбивцю Петра – возвеличує християнська традиція. До речі, ім’ям останнього названо престол очільника однієї з найвпливовіших християнських конфесій – католицької – Папи Римського. І про папський титул, і про саму столицю християнського світу ми вже говорили вище.

Повертаючись до біблійної оповіді про вбивство Петром подружжя за те, що вони не все своє майно віддали Церкві (воістину, провина, варта покарання на смерть), спадає на думку ще одне пророцтво про прихід Антихриста:

«Але він буде віддавати честь богові твердинь на його місці, та богові, якого не знали батьки його, віддаватиме честь золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням, і речами коштовними»(Дан., 11: 38).

Здається, коментарі тут зайві…

 

 

Господар Храму

Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме.

 (2 Сол., 2: 3,4)

Ті, хто знайомий з історією християнства, мають пам’ятати, що перші християни молились у синагогах, тобто, образно кажучи, християнський бог Ісус зайняв у храмі юдейського бога його місце. Та й сам Ісус проповідував у синагогах:

«Обходив Ісус усі міста й села, навчаючи в їхніх синагогах і проповідуючи Євангелію Царства та оздоровляючи всяку недугу і всяку хворобу» (Мт. 9: 35) – тобто чинячи «великі ознаки», про що вже йшлося на початку цієї розвідки.

Але, на мою думку, фрагмент біблії, поданий в епіграфі, що описує прихід Антихриста, треба розуміти значно ширше. У попередніх розділах ми вже говорили, що семиголовий звір у «Об’явленнях Івана» уособлює Рим. І саме в контексті запровадження християнства у Римі, мабуть, і слід розглядати дане пророцтво.

В 321 р. імператор Костянтин видав закон, згідно якого Церкві надавалося право на придбання майна (одразу ж пригадаймо нещодавно наведене: «Але він буде віддавати честь богові твердинь на його місці, та богові, якого не знали батьки його, віддаватиме честь золотом, і сріблом, і дорогоцінним камінням, і речами коштовними»). Саме після введення цього закону церкви почали розростатися, мов на дріжджах. Цей процес супроводжувався руйнацією язичницьких храмів, і дуже часто церкви будувалися саме на їх місці, переймаючи їх божественну енергетику. До речі, знищенням язичницьких храмів відзначився ще один «видатний» та вельмишановний юдо-християнський святий – Миколай, який власне завдяки цим своїм «подвигам» і здобув собі статус «святого». Саме так впроваджувалося християнство і на Русі – церкви ставились переважно на місці зруйнованих капищ. На жаль, історія не дає точної дати, коли Костянтин видав означений закон, але якщо після 28 липня (хоча й ця дата є доволі умовною), то від часу його видання до Хрещення Русі минуло повних 666 років…

Але повернімося до пророцтва «… в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме». Те, що тут йдеться про часи становлення і затвердження християнської релігії, засвідчує ще один уривок «Об’явлень Івана»:

«І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір… І з’явилася інша ознака на небі, – ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців… І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить.» (Об., 12: 1-4).

Пам’ятаємо, що християнство спрямоване перш за все проти орійської православної віри і народів, що її сповідують. В орійській вірі, як і в усіх, похідних від неї, уособленням Бога є сонце. Тому «жінку, зодягнену в сонце» цілком логічно трактувати або ж як орійську віру, або ж як збірний образ орійських народів. Такий само висновок напрошується і з ще одного пророцтва Даниїла:

«І буде робити той цар за своїм уподобанням, і підійметься, і повищиться понад усякого бога, і на Бога богів говоритиме дивні речі, і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене. І він не буде придивлятися до богів своїх батьків, і на пожадливість жінок, і на всякого бога не буде дивитися, бо він звеличить себе понад кожного» (Дан., 11: 36,37).

Розглянемо цю цитату докладніше. Безумовно, християнство посідає нині чільне місце серед світових релігій, що відповідає словам  «і підійметься, і повищиться понад усякого бога».

І в цій, і в попередніх своїх працях я неодноразово згадував про спрямованість християнства проти язичницьких релігій і, перш за все, проти їх першоджерела – орійського православ’я. Тому вислів «і на Бога богів говоритиме дивні речі» слід тлумачити як войовниче, агресивне ставлення служителів християнського культу до язичницьких вірувань і їхніх Богів. Бо термін «Бог богів» навряд чи коректно співставляти з юдейським богом Яхве, оскільки монотеїстичний юдейський та юдо-християнський світогляд не передбачає наявності «богів». Про це ж свідчить і початок наступного речення у пророцтві Даниїла: «І він не буде придивлятися до богів своїх батьків». У сучасному світі християнські народи фактично не є господарями на своїй землі – в їхніх країнах реальна влада належить «синам народу Ізраїлевого».  Це кара народам, що зреклися рідних Богів – «богів своїх батьків» і прийняли чужинського християнського бога, зрадивши віру своїх предків. Відтак справдилося ще одне біблійне пророцтво:

«Як Мене ви покинули, і служите в вашому краї богам чужоземним, так чужинцям служити ви будете в краї не вашому!» (Єр., 5: 19) – хоч ці слова стосувалися юдеїв, але провідники юдейської нації зуміли обернути їх на власну користь, зрозумівши, як саме можна досягти світового панування і перетворити інші народи на своїх рабів.

«І він не буде придивлятися … на пожадливість жінок» – прокоментую цей уривок словами Ісуса:

«Добре було б чоловікові не дотикатися жінки» (1 Кор., 7: 1);

«Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» – тобто неодруженими (1 Кор., 7: 8).

«І на всякого бога не буде дивитися, бо він звеличить себе понад кожного» – цілковита відповідність образу Ісуса в «Апокаліпсисі»:

«І Він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: «Цар над царями, і Господь над панами» » (Об., 19: 16).

Залишається розібрати уривок «і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене». Та, здається, тут все зрозуміле: добігає кінця християнська ера Риб, і вплив християнства як на окремих людей, так і на цілі народи, безумовно, дихає на ладан.

Отже, абсолютно очевидно, що цар, про якого йдеться у пророцтві Даниїла, – не хто інший як «Цар Юдейський»…

Коли я писав про руйнування храмів, мабуть, багатьом одразу пригадалося, як на зорі Радянської влади комуністи руйнували церкви. Нині подібні дії розцінюються як вандалізм і наруга над вірою. Тоді як ми маємо ставитись до діянь усіляких «святих» Миколаїв? Звісно ж, я не прихильник комуністичних ідей, й аж ніяк не схвалюю знищення історичних культових споруд – як-не-як, це і шедеври старовинної архітектури та живопису, і, врешті, просто пам’ятники певної визначної віхи в історії людства. Але, тавруючи комуністичних безбожників-руйнівників, християнські демагоги повинні не забувати, з кого брали приклад ці руйнівники, хто був їхніми «духовними наставниками».

 

Вовк у овечій одежі

Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас у одежі овечій, а всередині – хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх.

 (Мт., 7: 15,16)

 

Ось овеча одежа:

«Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас. Візьміть моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, і знайдете спокій своїм душам. » (Мт., 11: 28,29);

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

Блаженні голодні та спрагнені праведности, бо вони нагодовані будуть.

Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Мт., 5: 3-9).

Сюди ж можна додати і вже згадане: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас» (Мт., 5: 44). Але яких саме ворогів закликає любити цей «добродій»? Чи не ворогів роду людського? Поговоримо про це дещо згодом…

А ось і справжнє обличчя вовка:

«Я прийшов огонь кинути на землю, – і як Я прагну, щоб він уже запалав!» (Лк., 12: 49);

«Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, – я  не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов “порізнити  чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її”.» (Мт., 10: 34, 35).

А тепер пригадаймо слова з «Об’явлень» про прихід Антихриста:

«І їй (звірині) дано провадити війну зо святими, та їх перемогти. І їй дана влада над кожним племенем, і народом, і язиком, і людом. І їй вклоняться всі, хто живе на землі» (Об., 13: 7, 8).

А ось там же про явлення Ісуса:

«І Він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: «Цар над царями, і Господь над панами» » (Об., 19: 16).

Звісно ж, не всі народи сповідують «віру Христову», але те, що християнська релігія наразі є панівною у світі – це беззаперечний факт. Людське суспільство дійсно заражене християнством. Втім, доброю новиною є те, що ця хвороба виліковна, і останнім часом юдо-християнська пандемія істотно спадає.

Чи є біблійний Ісус дійсно «вовком у овечій одежі», давайте судити, як і пропонує євангеліст, по плодах його, тобто по ролі християнства в історії людства.

Спробуємо замислитись, чи стало у світі більше добра, любові і злагоди з приходом християнства? Чи стало менше кровопролитних воєн, розпусти, злочинів? Чи навчилися люди любити не те щоб ворогів, а хоча б своїх ближніх?

Почнемо з того, що у дохристиянські часи єдиним прецедентом міжрелігійних війн була війна між Іраном і Тураном у зв’язку з постанням зороастризму. І ніколи колонізація земель не супроводжувалася накиданням завойовниками своєї віри поневоленим народам. А от з приходом християнства це стало масовим явищем:

«Стане батько на сина, а син проти батька…» (Лк., 12: 53).

Тут же варто згадати і криваві братовбивчі міжконфесійні війни: середньовічні Німеччина та Англія, ніч св. Варфоломея у Парижі 1572 р., насадження католицизму в Україні. Тобто все, як і обіцяв біблійний Ісус: «я  не мир принести прийшов, а меча»«Я прийшов огонь кинути на землю…».

Стосовно вогню, то одразу ж спадають на думку вогнища «святої» інквізиції, запалені ревними «слугами господніми» під гаслом «Ad Majorem Dei Gloriam». Нагадаю, що на цих вогнищах живцем спалено тисячі людей, чия провина перед Богом викликає неабиякий сумнів. Сюди ж віднесемо і «полювання на відьом», притаманне християнству усіх часів і усіх конфесій, жертвами якого стали народні цілителі, науковці, філософи та й просто люди, мислення яких не вкладалося у християнські стандарти.

У пророцтвах Даниїла про Антихриста пишеться:

«І повстануть його війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву. І поставлять гидотну спустошення» (Дан., 11: 31);

«І він посадить у твердині народа чужого бога. Тому, хто пізнає його, примножить славу, і вчинить їх панами над багатьма, і поділить землю на заплату» (Дан., 11: 39).

Як на мене, ці слова можна сміливо поставити епіграфом до всієї християнської історії людства.

Тому, аналізуючи і наведені історичні факти, і стан справ у сучасному духовно та морально деградованому християнському суспільстві, зовсім неважко зрозуміти, де у біблії «овеча одежа», а де істинне хиже вовче єство християнства, що ховається під цією «овечою одежею» – під машкарою любові, добра і милосердя. Та не лише з точки зору світової історії християнство постає вовком у овечій одежі, а сам Ісус – фальшивим пророком.  Я вже відзначав, що становлення і панування християнської релігії припадає на астрологічну еру Риб, яку самі астрологи характеризують, як еру насильства, зла і ненависті. Відповідність цілком очевидна і не потребує додаткових коментарів.

 

 

Виродок

Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців.

 (Мт. , 8: 22)

 

З давніх давен ті, хто не шанує свій рід, його традиції та духовні цінності, ба, більше того, закликає це робити інших, називаються виродками. У наведеній цитаті біблійний Ісус спокушає одного зі своїх учнів, що просить дозволу спершу поховати свого батька, віддавши таким чином шану своєму роду. Ісус відмовляє, перетворивши, відтак, цього учня на виродка. Додамо сюди вже згаданих вище «визначних» християнських «святих» Петра і Павла, що також зреклися свого роду, відмовившись від імен, даних їм батьками: відповідно Симона і Савла. Отож бачимо, якими виродками оточив себе так званий «месія». А ось і він сам зрікається свого роду:

«Коли зібралися фарисеї, Ісус запитав їх, кажучи: Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.  Він мовить їм: То як же Давид у дусі називає Його Господом, кажучи: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів під твої ноги? Отже, якщо Давид називає Його Господом, як Він може бути йому Сином? » (Мт., 22: 41-45);

«О роде невірний і розбещений, доки буду з вами? Доки терпітиму вас?» ( Мт., 17: 17).

Напевне, можна було б знайти наведеним цитатам й інше пояснення, що, без сумніву, і роблять юдо-християнські демагоги, аби «Син Божий» не засвідчив свою істинну сутність виродка прямим текстом:

«Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем Моїм!» (Лк., 14: 26).

Говорячи про виродків, що зрікаються родових імен (як оті ж Петро і Павло), маємо відзначити, що це явище стало загальноприйнятою нормою в найбільш впливових християнських конфесіях – і ортодоксальній, і католицькій. Починаючи з пересічних ченців і аж до найвищих посадових осіб – митрополитів і патріархів грецької церкви та вже згаданого Vicarius Filii Dei римської, адепти «віри Христової» відхрещуються від імен, даних їм батьками при народженні.  Отже, виходить, що сам «Цар Юдейський» започаткував традицію виховання виродків серед служителів свого культу. Таким чином, служіння Богу юдо-християнська ідеологія протиставляє служінню роду, тобто з точки зору християнської моралі ці поняття є протилежними: «І не називайте нікого отцем на землі, – бо один вам Отець, що на небі» (Мт., 23: 9) .

З огляду на характерність явища вирощування виродків у християнській культурі, чи варто дивуватися появі саме у християнських країнах таких кривавих диктаторів, як Максиміліан Робесп’єр, Володимир Ульянов, Адольф Шикльгрубер, Ніколае Чаушеску? Як бачимо, ця палиця о двох кінцях, і другим своїм кінцем вона вдарила по самому християнству. Але цілком очевидно, що такий перебіг подій у повній мірі влаштовував творців християнської релігії, оскільки, як і власне християнство, сприяв занепаду орійських народів. Більшість з означених кровожерливих виродків побудувало керовані ними держави на атеїстичному світогляді. Виняток складає лише Адольф Гітлер, що облаштував Третій Рейх нібито на арійських засадах. Щоправда, арійська ідея слугувала нацистам скоріше приводом для піднесення духу німецької нації і знищення рабської християнської ідеології, бо самі німці мають доволі опосередковане відношення до аріїв, а їхні тогочасні вожді були дуже далекі від розуміння як самого орійського вчення, так і його історичних витоків. У цьому можна пересвідчитись хоча б з неправильного використання символу свастики на прапорі НСДАП, про що я вже говорив у «Таємницях пентаграми».

Отже, аналізуючи закономірність постання на християнських теренах атеїстичних тоталітарних режимів, можна стверджувати, що атеїзм по суті є не антиподом, а навпаки – прямим духовним нащадком християнства, що цілком вичерпно пояснює ті на перший погляд парадоксальні явища, про які йшлося у передмові…

Вочевидь, коли йшлося про заклик Ісуса любити своїх ворогів, і я запитав, чи не вороги роду людського маються на увазі, – не було меж обуренню адептів християнства. Можливо, навіть, що й дехто з читачів, здатних мислити об’єктивно і незалежно, порахував цю фразу явним перебільшенням. Спробуємо розібратися. Для цього пригадаймо такі вислови Ісуса:

«Добре було б чоловікові не дотикатися жінки» (1 Кор., 7: 1);

«Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» (1 Кор., 7: 8).

А тепер на мить уявіть собі, що все людство в шаленому пориві слідувати «заповітам Христовим» виконало це бажання. Що б тоді сталося з людством? – Та воно б просто вимерло! Відтак, цілком закономірно постає питання: хто ж може хотіти цього, як не ворог роду людського? До речі, Яхве, «батько» цього самозваного «Сина Божого», створюючи живих істот на землі, звелів:

«Плодіться й розмножуйтеся» (1 М., 1: 22).

Чи не є така суперечливість заяв «Сина» заповітам «Отця» виявом зневаги до останнього? Згадаймо, що мовить «Апокаліпсис» про звірину-Антихриста:

«І їй дано уста, що говорили зухвале та богозневажне» (Об., 13: 5).

Те ж саме і в пророцтві Даниїла:

«І він буде говорити слова проти Всевишнього, і пригнобить святих Всевишнього» (Дан., 7: 25).

На зневагу Ісуса до Бога-Отця натякає і Євангеліє:

«Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога. Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» (Мр., 2: 6, 7), на що Ісус відповів: «Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі» (Мр., 2: 10).

Також як зневагу до Бога-Отця можна трактувати і наступні слова Ісуса:

«Усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Мт., 12: 31).

 

 

Післямова

Перш за все, хочу зробити невеличкий відступ і зауважити, що ні в якому разі не треба плутати Ісуса, як реальну історичну постать, з відповідним біблійним персонажем. Тому все, що я виклав вище у цій статті, стосується лише останнього – образу «Сина Людського», створеного у біблії провідниками «богом обраного народу» – юдейськими рабинами. Щодо Ісуса як історичної особи, то він гідний поваги як людина, що віддала життя за свої ідеали, свої переконання, хоча ми напевне не знаємо, що саме він проповідував. Гідний поваги, а не поклоніння, бо ким би він не був насправді – просто божевільним, видатним пророком,  він був людиною, а не Богом. «Віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже» (Лк., 20: 25) – вчить біблійна мудрість.

Сучасні християнські ревізіоністи докладають чимало зусиль, намагаючись довести, що Ісуса правильно називати не Христос

Звісно, пошук істини можна лише вітати. Але з огляду на все, що ми з’ясували у даному дослідженні біблійних пророцтв про прихід Антихриста, подібні потуги можуть викликати хіба що саркастичну посмішку. Як справедливо стверджує прислів’я, важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає…

Спостережливий читач, мабуть, помітив, що переважна більшість паралелей у біблії між образами Ісуса та Антихриста відноситься до книги «Апокаліпсису», тож юдейський рабин, який є автором так званих «Об’явлень Івана», мав доволі своєрідне почуття гумору і у своїх пророцтвах, описуючи прихід Антихриста, змалював його портрет з євангельського Ісуса. Навіщо він це зробив? Гадаю, на це могло бути 2 причини. Або ж йому просто було цікаво, наскільки засліплені вірою християни здатні розпізнати в Антихристі образ свого «месії», або ж в його сумлінні лишилася якась крапля співчуття до роду людського, і він вирішив у такий спосіб застерегти людство й дати зрозуміти, до чого його призведе «віра Христова». Якщо так, то, хоч і запізно, але цей час нарешті настав.

Гадаю, об’єктивний читач може відзначити, що я побудував дане дослідження не на демагогічних міркуваннях, вдаючись до яких юдо-християнські ідеологи звикли тлумачити те чи інше місце свого «святого письма». Я лише навів паралелі між його окремими фрагментами, підкріпивши зв’язок між ними історичними фактами. Тому й не бачу потреби робити якісь висновки, бо впевнений: ті, хто здатен адекватно сприймати подану інформацію, дійде правильних висновків і без моєї допомоги. Як то кажуть: хто має очі, той побачить…

Працівники юдо-християнської пропагандистської машини, як усім добре відомо, полюбляють розкидатися тезою, що, мовляв, біблія містить чимало зашифрованих пророцтв і таємних знань, треба лише вміти їх розшифрувати. Сподіваюся, мені в даній праці це вдалося.

Рекомендуємо до прочитання. Книги можна замовити тут:

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=60

Для тих, хто хоче переконатися,що жиди свої біблійні побрехеньки вкрали в інших,розвиненіших народів і не второпавши суті мітів їх просто перекрутили і  спотворили.
Важко своїх рідних,чи близьких людей переконати,що біблійна брехня є суто жидівським явищем і до України не має жодного стосунку? Дайте їм можливість уважно перечитати цю книгу:  http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=248
А після прочитання цієї невеликої книжечки,будь-яка розумна людина викине біблію і натільний хрест-шибеницю,який дуже схожий на швабру на помийку і гарно вимиє руки з милом.  http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=246
×
Завітайте в наш магазин!