Переглянуло: 133

Прадавні українські зимові свята, та їх християнські клони. Частина 4.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 4.

 

 

 

Б О Г    В Е Л Е С.

Свято-6 грудня.

В християнстві замість нашого прадавнього Бога поставили “святого” Миколая.

 

6 грудня — свято Велеса.

Саме наш величний Бог Велес приносив малятам гостинці.Діти свято вірять в існування доброго захисника і намагалися не гнівити Бога  Велеса, який знає про всі їхні справи, до його приходу готувалися, допомагали батькам, вивчали віршики, загадки, пісні. 6 грудня Велес сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду .  Саме з цього часу починається підготовка до Різдва, вивчення колядок, виготовлення масок, святкового одягу тощо. А 11 лютого Велес «збиває ріг Зимі» (Зимобор), творять обереги на худобу і двір, просять у Велеса заступництва та захисту, а худобі да добру всякому – приплоду. Ясновидці та мольфари, натхненні відуни, бояни та буйні скоморохи шанують Велеса – Премудрого Бога, свого Всевишнього Покровителя – особливо: волхованням та проріканнями, оспівуваннями та славленнями.До початку XX століття збереглась традиція обходу ряджених напередодні 6 грудня. Очолювана переодягненим Велесом група хлопців обходила двори, співали пісень, роздаючи подарунки дітям: цукерки, фрукти, горіхи і т.д.  Через «Велеса» нерідко хлопець передавав подарунки коханій дівчині і навпаки.
ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА ВЕЛЕСУВночі Велес іде по Сварзі,
по молоці небесному,
Іде до своїх хоромів,
а на зорі сідає до воріт.
Там ми ждемо Його,
щоб зачати співи
і славити Велеса од віку до віку.
І славимо Його храмину,
яка блищить огнями многими,
як жертовниця чиста.
То Велес навчив Праотців наших
орати землю і злаки сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити Снопа до огнища,і чтити його, як Отця Божого.
.   Потім церква підмінила це свято святим Миколаєм, який жодного стосунку до дитячих подарунків не має Ось його коротка історія, переконайтесь самі…. .Історія дня Святого Миколая. Відзначається 19 грудня.
Святий Миколай народився в родині багатих і порядних людей, у яких не було дітей до самої глибокої старості. Микола з’явився на світ завдяки гарячим молитвам людей похилого віку до Господа, які просять дарувати їм сина. Таким чином, сам факт народження Святого Миколи Чудотворця – вже чудо, а його ім’я означає «переможець народний». Микола народився 19 грудня і з самого дитинства показав свою вірність Господу Богу. ? Помітивши оце велике завзяття Святого Миколая до подвижництва, батьки віддають його в пресвітери під початок рідного дядька єпископа. Під час посвячення Святого Миколи Чудотворця на священика єпископ побачив долю свого племінника і передбачив йому велике майбутнє. Незабаром дядько поїхав до Палестини, а Миколу залишив у якості єпископа в Патарі.
 
Після повернення дядька з Палестини туди вирушив сам Микола. Однак, Святий Миколай не залишився у Віфлеємі, в Палестині, а повернувся на Батьківщину, де і став ченцем. Але Богу було не угодно, щоб Святий Миколай монашествовал і він направив його не в Патар, де його всі знали і поважали, а в Лікію.
 
У Лікії Святий Миколай Чудотворець жебракував, катував себе випробуваннями – у нього навіть не було даху над головою. І тим не менш, він не пропускав жодної церковної служби. Коли прийшов час вибирати в Лікії нового єпископа, найстаршому єпископу стало Божественне одкровення, згідно з яким єпископи повинні були обрати жебрака Святого Миколи Чудотворця – обранця Господнього. Але навіть після отримання такої високої посади Святий Миколай Чудотворець не став одягатися в пишний одяг – він продовжував вести надзвичайно скромний спосіб життя і їв тільки один раз на день – увечері. Святий Чудотворець Миколай вважається особливим покровителем моряків і водіїв, так як неодноразово рятував кораблі під час найжорстокіших штормів. Він цілив рани і душу, сіяв зерна християнської віри скрізь, де тільки міг. Помер Святий Миколай Чудотворець 6 грудня 342 роки і був похований в церкві міста Мири.Коротко треба сказати, що св. о. Миколай був ревним захисником Божої правди в часі єресі Арія, який фальшиво вчив про Сина Божого. На Першім Нікейськім соборі, де цю єресь було осуджено, був присутнім також і св. Миколай і, згідно церковного передання, відігравав там визначну роль( дав Арію по писку, по іншій версії- кинув в того цеглиною). Як бачимо з канонічного зображення так званого святого Миколая, і з його діянь, якщо відкинути традиціну християнську брехливу мітологію про якісь благодіяння, то жодного стосунку цього персонажа до України і до дитячих подарунків  не знайдемо. Араб як араб
6 грудня — свято Велеса.

 

 

Р І З Д В О     Д А Ж Д Ь Б О Ж Е  -К О Л Я Д А .

Початок новоліття(новий рік) у праукраїнців, народження Всесвіту.

Святкується на день зимового сонцестояння, 21-22 грудня.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 4.

 

 

“Коли не було з нащада світла, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, А лише було синєє море.
А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки,
Радоньку радять як Світ сновати: “Та спустімося на дно моря,
Та дістанемо дрібного піску, Дрібний пісочок посіємо ми,
Та нам станеться чорна землиця, Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми, Та нам станеться ясне небонько:
Ясне небонько, світле сонечко, Світле сонечко, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця, Ясна зірниця, дрібні звіздочки”.

Підмінено християнством на різдво Ісуса Христоса.

 

 

22 грудня — Різдво Божича-Коляди. Народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу.

Закінчення Корочуна — найтемнішої частини року. Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі дванадцять (або тринадцять) страв, за числом місяців року. Першу ложку куті старійшина Роду підкидає до стелі. “Дідів кутею пом’яніте і чаркою не обминіте”. Колядування. Колядки розповідають про Сотворення Світу.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

Якщо рік зобразити у вигляді кола, то вгорі позначимо Різдвяний цикл (Коляда), провівши від нього вертикаль, позначимо літній Купальський цикл, а — горизонталь — весняний Великодній цикл і осіннє велике Свято Врожаю, яке наші Предки-язичники присвячували Світовиду.

На цей графічний хрест накладемо ще один косий хрест, щоб утворилась восьмипроменева зірка — так ми позначимо інші симетричні свята. Це весняно-зимовий Колодій (Масляна) і літньо-осінні Боги-Спаси, весняно-літній Зільник (Русалії, Трійця) і осінньо-зимова Калита.

Кожне з цих свят має свої контрасти: якщо Великдень символізує пробудження матінки-Землі від зимового сну, то осінні свята (під впливом християнства перенесені на Покрову) символізують початок зимового сну Землі, після якого йдуть свята, що замикають осінній хліборобський цикл. Після листопадової Повні люди вже не насмілювалися копати землю, брати глину, прати білизну в річці, щоб не турбувати землю і воду, бо це могло в майбутньому зашкодити нивам (християни вже орієнтувалися на свято Введення — 21 листопада). Маємо достатньо переконливих свідчень про те, що це були найдавніші космічні знання. Із втратою та ігноруванням цих глибинних надбань народу ми лише за одне століття катастрофічно порушили екологічну рівновагу в природі.

Між великими зоряними святами було ще багато менших, які також мали свої обряди.

Усі сузір’я українського неба обожнювалися. Батьком усіх Зодій є Сварог. Він, Бог ковальства, землеробства і шлюбу, викував золотий плуг для скіфів. У досварожу еру (кам’яний вік), на думку деяких вчених, у слов’ян був груповий шлюб. Ось як описує літописець епоху Сварога: “… в час царювання його упали кліщі з неба. І стали кувати оружжя.., Сварог закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо перелюбство чинить — він повелівав скарати, за шо прозвали його богом Сварогом”.

Тут маємо пізнішу народну етимологію цього імені, літописець уже не розумів значення Сварога, знаком якого є Сварга. Це був ключ до таємниць небесної Зодії. Зображення Сварги є на стінах Софійського собору в Києві. Слово “зварганити”, яке нині вважають просторіччям, колись означало “створити”. І це ще раз узгоджується зі святом Різдва (створення, народження світу), яке відзначається 21 грудня (Різдво Світу, День Сварога).

У цей день приноситься 12 або 13 жертв кожній Зодії. Це дари, що мають умилостивити всіх Богів на майбутній рік. Звідси й ритуальні 12 стран або 13 (у тринаднятнмісячному році)’, які ми іі досі готуємо на Різдво.

За прадавніми легендами, світотворення мало три періоди: народження зоряних галактик, Місяця і Води. Християнська церква протягом цілого тисячоліття намагалася надати цим звичаям християнського вигляду, бо викорінити їх було неможливо. Тому ми повинні розгледіти за пізнішою церковною термінологією ті предковічні знання, що дійшли до нас у пам’яті народу. Як бачимо, світотворення триває 12 священних ночей. Кожна ніч символізує одну космічну епоху, яка тривала 1000 років.  За описами Геродота, культ Золотого Плуга з’явився у скіфів близько 1500 р. до н. ч. (можливо, раніше). Нині ми забули значення цього ритуалу, проте (диво-дивне!) — ще до сьогодні в українських селах на Різдво кладуть під святковий стіл якщо не плуг, то леміш від нього. За часів Київської Русі був звичай кликати “Плуг” (сузір’я), який ніби падає у цей час на Землю (опускається низько над обрієм).

Зимове обрядодійство розпочиналося у Святвечір.

“Коли не було з нащада світла, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, А лише було синєє море.
А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки,
Радоньку радять як Світ сновати: “Та спустімося на дно моря,
Та дістанемо дрібного піску, Дрібний пісочок посіємо ми,
Та нам станеться чорна землиця, Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми, Та нам станеться ясне небонько:
Ясне небонько, світле сонечко, Світле сонечко, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця, Ясна зірниця, дрібні звіздочки”.

Скільки ж тисячоліть могли співати наші Предки цю різдвяну пісню? Адже принаймні протягом тисячі років їм нав’язують зовсім інші міфи про створення Всесвіту, міфи, які записані в Біблії. А колядки, перероблені в сотнях варіантів від біблійного “Син Божий народився” до комуністичного “Рік Новий народився”, все ще співаються, як і тисячі років тому.

Біблія датує Сотворення світу близько 6 тисяч років тому. Заселення України відбулося 400—300 тисяч років тому, а створення Землі в науці визначається близько 3,5-4 мільярдів років тому”.

Це відчуття безкінечності Всесвіту, своєї малості порівняно з космосом і бажання прилучитися до нього, спонукало людей шукати своєрідну точку опори — так виникає обряд прилучення до Бога, до його безмежності іі вічності.

Цікаво, що міфологічний сюжет, відображений у цій архаїчній колядці, досить часто використовувався і в мистецьких виробах найдавнішої доби: на одній знахідці зі скіфського кургану (бронзовий рельєф) бачимо створення світу птахами. Тут і дерево-явір, і сонце, і місяць. Можна ще іі нині знайти подібні сюжети на стародавніх рушниках, збережених якимось дивом серед нашого, перетвореного на хаос, розбурханого лихоліттями світу.

До Сонця в колядках звертаються як до Дажбога.

 

Християнська церква з перших років свого існування переслідувала язичницькі вірування і свята. Тим більше, що першими єпископами Русі-України були греки. За колядки, щедрівки, писанки, веснянки вони до крові карали людей. У 1274 р. Київський митрополит Кирило III накладав прокляття “на народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони бісовські, поганські“. У книзі “Церковні настанови” також читаємо: “Хто колядує: “Уроди, Боже, жито, пшеницю” — хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей“.

Проте й нині у багатьох колядках є заспіви, що починаються: “Ой, дай Боже”, в яких чуємо відгомін “Ой, Дажбоже”. Те ж саме — у новорічних побажаннях: “На щастя, на здоров’я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця… Дай, Боже!”

Християнські священики, відчуваючи своє безсилля перед одвічними народними звичаями, намагалися підпорядкувати язичницькі свята християнському календарю.

Про це йшлося і на Нікейському соборі (325 р.).  У Чехії головним Богом був Святовіт. Коли побудували церкву, то її назвали церквою Святого Віта, щоб народ не помітив зміну релігії. У Новгороді церкву, споруджену на місці капища Велеса, назвали церквою святого Власія. Так, поступово і в колядках та щедрівках з’являються образи Матері Божої, Ісуса Христоса, а в народній драмі, вертепі — образи Ангела, Чорта, Ірода. Олекса Воропай на Херсонщині записав:

“А в полі, полі сам Господь ходив, Сам Господь ходив, зерно розносив. Діва Марія Бога просила: “Уроди, Боже, жито, пшеницю, Жито, пшеницю, усяку пашницю…”

Отже, з часу хрищення України-Русі поступово змінюється й символіка колядок та щедрівок. Міф про створення світу також набув християнізованої форми: замість птахів виступає сам Христос, а замість Явора — кедрове дерево, на якому він був розіп’ятий, або з якого будують диво-церкву. Мотив побудови Всесвіту перетворився на мотив побудови церкви. Божественними ознаками наділяють людину (історичну особу).

Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш із дворядковою строфою (5+5)2. Іноді він записується як чотиривірш з 5-складовими рядками.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. Як стверджували давні автори Інокентій Гізель, Дмитро Туптало та Микола Карамзін, *Коляда — один із язичницьких Богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло). У римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього — назва першого місяця року “януаріс” (січень). Слово коляда є в усіх слов’янських народів із тим же значенням, що і в українців. На думку Олександра Знойка, Коляда – це річне “Коло Лада”.

 

Зразком стародавньої колядки може бути ось ця:
Ой там, за горою, Та й за кам’яною, Щедрий вечір, на добрий вечір! (Приспів повторюється після кожних двох рядків) Ой там виходило Три товариші. Що перший товариш — То яснеє сонце. Що другий товариш — То ясен Місяць. Що третій товариш — То дрібен дощик.
Що сонечко каже: “Як я ізійду -То зрадується Старее й малеє”. А місяць каже: “Як я ізійду -То зрадується Весь звір у полі. Ой звір у полі, Чумак в дорозі, Чумак в дорозі, Хазяїн у домі”. А дощик каже: “Як я ізійду — То зрадується Жито й пшениця. Жито й пшениця і всяка пашниця”.

 

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 4.

Різдво. Свят-вечір

Отже, Різдво — перше з новорічних свят, воно має давню історію і як свято народження Всесвіту відзначалось ще у часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям.  Самі обряди і ритуали Різдва свідчать про його давню космогонічну суть. Так, для приготування святкової вечері бралось 12 полін, які були жертвою 12 сузір’ям зодіаку, готували 12 священних страв: кутю з медом, узвар, вареники, голубці, рибу, картоплю з товченим часником, горох з олією і часником, ячмінну кашу з олією або медом, пшоняну кашу, варену кукурудзу, пироги з маком, варені боби. Те, що до переліку страв включені зернові культури прадавнього походження, свідчить, що різдвяна вечеря — жертовна трапеза на честь Коляди. Цікаво, що 12 священних ночей творення Всесвіту теж відповідають кількості сузір’їв зодіаку, а те, що господар дому, за звичаєм, виходив на подвір’я і обертався на місці проти годинникової стрілки або обходив хату, прямо вказує на імітацію видимого руху сонця через сузір’я. На покуті ставили сніп жита або пшениці, Дідух . Напередодні свята або безпосередньо перед свят-вечерею вносили плуг і клали під святковий стіл або біля снопа.  Зміст язичницького Різдва полягав у народженні немовляти-Сонця

За віруваннями наших пращурів, у ніч на Різдво активізовувались сили хаосу, всяка нечисть, яка може перешкодити визріванню світлої сили. Тому колядники одягали на себе маски, щоб злі сили їх не розпізнали, ходили по хатах і співали величальні пісні Коляді, відганяючи темну нечисть. Ці магічні відлякування та величання і звуться колядками, у них збережено суть уявлень про оновлення світу, а сам процес колядування — імітація космічного акту сонценародження. Колядники уособлюють предків роду, віщунів просвітлення, тому обрядова кутя, яка призначається і мертвим і живим, є жертвою, за допомогою якої можна здолати темні сили.  У колядках та щедрівках зустрічається і прославлення -триєдиної сутності Всесвіту — сонця, місяця, дрібного дощику (вогонь, земля, вода) і створення життя. За праслов’янським мисленням, світ створювався так: не було ні неба, ні землі, тільки синє море, «а серед моря синій явір» — дерево життя. На дереві три птаха (сокіл, голуб, півень), вони спускаються на дно моря. Виносить кожен часточку піску, з якого творяться чорна земля, чисте небо, ясен Місяць. Людина ще не могла уявити створення чогось інакше, як через ріст, тому дерево фігурує як основа життя. Птахи символізують один із чинників життєвої сили, яку уособлювали сонце, місяць, зірки, пізніше з’явилось поняття душі, а до того існувало абстрактне поняття сукупного світла Сура, від якого дуже близько до Ора — енергії світла, космосу тощо. Елементи космогонічних уявлень українців чітко простежуються на прикладі давньої колядки:

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба ні землі,
А лише було широке море,
А на тім морі явір зелений,
А на тім яворі три голубки,
Три голубочки раду радили:
— Як би ми, браття, світ поставили?
Ой, ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Toy пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні.

Відповідно до космології язичників світотворення було пов’язано з моментом, коли  починає збільшуватись світловий день.

Різдвяні колядки з часом набувають відчутного християнського звучання, оскільки цей день вважається днем народження Ісуса Христа, наповнюються і відповідною символікою,хрестами, іконами і т.д.

Вечір напередодні Різдва має назви Святвечір, Багата кутя, Вілія.Підготовка до Свят-вечора, починається ще вдосвіта із розпалення вогню в печі. Раніше цей священний вогонь добували тертям, цим вогнем розпалюється у печі вогонь з 12 полін, що припасаються протягом 12 днів. Всяка інша робота; крім готування страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає все позичене, у цю ніч ніщо не повинно ночувати поза домом, вся родина теж мусить бути вдома. Саме в цей час добре миритись із ворогами, щоб у на вому році було мирно, а проти тих, з ким миру бути не може, виконуються магічні дії: затикаються всі дірки у лаві з примовкою: «Не дірки затикаю, але роти своїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене цілий цей рік».

Як зайде сонце, господар вносить до хати обжиночний сніп, який від закінчення жнив перебував у хліві чи на горищі. Коли господар заносить Дідуха до хати, то вітається з усіма, ніби вперше побачив:

—Дай Боже здоров’я!
—Помагай, Боже,— відказує господиня.— А що несеш?
—Несу злато, щоб увесь рік ми жили багато!

З цими словами господар віншує свою родину:

—Віншую вас щастям, здоров’ям, із цим Святим вечором, щоб ви у щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки Бог назначить вік!

Сніп ставиться на покуті перев’язується залізним ланцюгом, а біля нього кладуться ярмо, чепіги від плуга, сокира та інші залізні речі, які, за повір’ями, захищатимуть дім від злої сили. Потім стіл застеляється скатертиною, під яку на чотири кути столу кладуться голівки часнику з тією ж метою захисту. На стіл викладають спечені калачі і хліби.

Щойно на небосхилі з’являється перша зірка, всією родиною сідають за стіл, який звуть багатим, бо на ньому має бути дванадцять різноманітних пісних страв. Звідси й назва “Багата кутя” чи “Багатий Святвечір”.

На столі обов’язково має бути кутя – це основна обрядова їжа. Її готують з пшеничних або ячмінних зерен. До звареного зерна додають солоду. На особливу увагу заслуговує обряд внесенняд куті, яку зазвичай несе господиня:

– Кутю на покутю, узвар – на базар, а пироги – на торги.

Горщик із кутею ставлять на покуті в кублище, яке роблять з найзапашнішого сіна. Горщик прикривають хлібом та дрібком солі.

За Святвечірній стіл першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють тихцем. Вставши, глава сімейства пропонує пом’янути предків і запросити їх до Святвечора. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошують молитву, яка звернена до тих, хто заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги або війни.

Наступну молитву виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров’я і щастя, бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх мав з’їсти по три ложки куті.

Далі з кожної страви набирається потроху у велику миску, господар виносить це до худоби, даючи їй покуштувати «святої вечері» та благословляючи її хлібом. Щоб охоронити двір від злих сил, хазяїн сам чи з усією родиною, з новоспеченим хлібом, маком, медом і водою обходить усе своє господарство, обкурюючи усе ладаном. Інколи господар замість обходу обертається з хлібом проти годинникової стрілки. Хліви та стайні обсипаються маком, щоб відьми, визбируючи його, не приступили до худібки, на кінець обходу зарубується поріг хліва, стайні, щоб не переступила його ворожа сила. Після цього відбувається заклинання злих сил: господиня набирає у полумисок потроху з усіх страв, поверх кладе калач, чарку з медом, чарку з водою, горіхи і яблука. Господар в одну руку бере полумисок, в іншу батіг або сокиру і йде закликати «гостей». Повертаючись за сонцем, господар кличе тричі:

«Морозе, морозе, ходи до нас кутю їсти! Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю! Буря, буря, будь ласкава і виходь до нас на святу вечерю! Коли тепер не ласкава прийти на святу вечерю, на дари Божі, на ситі страви, на палені горілки, на велике добро, як ми тебе просимо, то не приходь до нас в літі, як ми тебе не потребуємо! Вовче, вовче, ходи до нас до оброку! А не прийдеш до оброку, аби і не йшов до моєї худоби до року».

Після цього, погрожуючи батогом чи сокирою, треба обернутись проти сонця і йти до хати не оглядаючись, щільно зачинити двері, до кінця вечері ніхто не повинен виходити з хати.

Після свят частину сіна віддають худобі, а решту тримають для кубел, де мають нестися кури чи висиджуватися курчата.

Потім починаються ігри: діти ставлять на сокиру ногу, «щоб були тверді, як залізо», залазять під стіл і квокчуть, «щоб квочка сідала», а мати за це кидає їм гроші та цукерки. Під кінець уся сім’я співає колядки.

Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм родичам, бабусям-дідусям. Матері кладуть дітям до куті ще книш та калачі, іноді цукерки. Діти, зайшовши до хати, кажуть:

– Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю.

Ощедрені куштують кутю, хвалять її, беруть частину інших гостинців, дякують, що принесли вечерю. В свою чергу вони обдаровують дітей горіхами, яблуками, цукерками, грішми та ін.

Деякі обряди, спільні для всієї України, мають регіональні відмінності, наприклад, у деяких місцевостях після вечері діти розносять кутю по родичах, у інших заможні господарі розносять вечерю бідним. Так само і колядувати починають у різний час: прямо на Свят-вечір або ж перший вечір Різдва. Колядують дитячі та молодіжні ватаги, водить таку ватагу «береза», у компанії ще є «виборець» — скарбник, «міхоноша» — носій подарунків, «звіздар» — хлопець, що носить традиційну восьмикутну зірку із свічкою та дзвіночками.  Потім діти йдуть під вікна проситись поколядувати, одержавши дозвіл, колядують усім членам родини на замовлення. Господарі пригощають дітей яблуками, горіхами, цукерками та іншими ласощами, дають гроші.

Колядників частують, вони співають гуртом колядки на всіх членів родини, кінчається все це віншуванням. Щоправда, у деяких районах Україні навпаки, із віншування починають:

— Віншуємо вас, аби у вашій загородці було стільки овечок, скільки в хлібі кришок, віншуємо вас многая літа, сими святками, сим Новим роком, святим Різдвом. Дай вам, Боже, здоров’я, а в дому склінно, у кіннику — коні, у кошарі — вівці, у пасіці — бджоли. Дай, Боже!

Обряди колядування можуть мати варіанти, але їхній зміст залишається однаковим — віншування господарів та обдарування колядників, які символізують посланців царства померлих, недаремно традиційно колядники притишують голоси та обмазують обличчя сажею, одягають маски та ін.

*Коляда – Бог зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни. Густинський літопис — мабуть, чи не єдине писемне джерело, що вказує на Коляду як на Бога. Слово коляда багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство, пов’язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae — календар, різдвяні канікули тощо. Коло — можливо, від коло — сонце, а також небо (подібне до гр. polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов’янське Сварга — небесний коловорот).

Але в народному уявленні існує також жіноча постать — Богиня Коляда — не тільки як уособлення свята, але і як Богиня-Мати, яка народжує сина Божича-Коляду, тобто молоде зимове Сонечко. У західних слов’ян існує свято Божича (Різдво), якому випікають “Божичний коровай”. Про теїстичні риси Коляди як Всевишнього Бога можемо судити з текстів деяких слов’янських колядок. Наприклад, у сербів і хорватів співають:

Дай нам, Боже Колядо! Добре пасовище, Колядо! Для корівок, Колядо! І овечок, Колядо!..

Є образ Богині Коляди і в українських колядках:

Ішла Коляда та й по вулиці,
Коляда! Коляда!
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
— А чи спиш, чи лежиш, пан господарю?

у колядках Коляда згадується як персоніфікація свята або як постать Богині:

Прийшла Коляда наперед Різдва. Коляда! Коляда!
Ой ходила Коляда, ой гуляла Коляда По зеленому саду, по багатому двору!

За давніх часів людям, народженим на свято Коляди (21—22 грудня), надавалися відповідні імена. Нині існує прізвище Коляда, а також відомі імена давніх русичів і міфологічних істот, пов’язаних із поняттям кола: Колобуд — пробуджуючий сонце; Коловрат — коловорот (знак Сварги, Сварога); документальне ім’я хороброго русича, який відзначився у битвах із полками Батия.

Припускають, що й ім’я скіфського царя Колоксая, можливо, означало “Сонце-цар”. За Геродотом, він — наймолодший син першого чоловіка Таргітая, який узяв небесні дари (золоті чашу, сокиру, плуг і ярмо). Завдяки цьому він успадкував батьківський трон і став родоначальником племені паралатів, яке відносять до праслов’ян. Грецький поет VII ст. до н. ч. Алкман згадує “швидконогих Колоксаєвих коней”, де коні, вірогідно, є метафорою Сонця. Отже, Колоксай — не тільки культурний герой скіфів, але, можливо, і астральне Божество, пов’язане з сонячними святами. До речі, Різдвяні свята Коляди, пов’язані зі славленням плуга, який ніби-то “падає з неба”, відомі з писемних джерел XVII ст. Ці обряди астрономічно пов’язані з сузір’ям Плуга (Оріона). За часів Київської Русі на Різдво Коляди кияни масово виходили на вулиці міста, на високі пагорби зустрічати це красиве сузір’я, яке уособлювало дарунок Сварога-коваля. Недаремно християнська церква заборонила “кликать плугу” на Різдво.

Дідух.

На різдвяні свята обов’язковим символом є Дідух (сніп-рай), який виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносили у світлицю і ставили на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють долівку.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 4.

Дідух символізує культ Роду Предків. Вважається, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо.

Оскільки вважається, на час народин Сонця, тобто на Різдво, духи Пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце (покуті) Дідуха, біля якого обов’язково мають бути кутя та узвар, які є поминальними стравами.

Напередодні Великодня, на весняне рівнодення, Дідуха виносять з оселі, обмолочують і цим  насінням  засівають оселі , а іншу частину  тримають до Благовісника і змішують з посівним зерном.

Обрядові прикраси (павуки, їжаки)

З дебелих житніх стебел нарізаються різних розмірів соломинки. Просовуючи через порожнину нитку, роблять з них різноманітні кубики, пірамідки. За основу беруть найбільшу фігурку. До неї долучають з боків менші (іноді в середині центральної фігурки знаходилося кілька маленьких ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотують різнокольоровим папером або ж пацьорками.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 4.

Напередодні Різдва “павуків” підвішують до центрального сволока чи на виході напроти дверей. Вони тримаються на довгій волосинці з конячого хвоста (або на нитці) і постійно крутяться, наче живі, завдяки циркуляції повітря.

Ці іграшки названо “павуками” за подібність до цих комах і павутиння, яке вони виплітають. Вишуканість, з якою виготовляють павуки свої дивовижні мережива, завше викликала симпатію. За народною уявою вони уособлюють працьовитість.

Крім цього, відоме й повір’я: якщо поруч з вами спустився павучок, то це має віщувати якусь новину. Можливо, їх виготовляють для того, щоб у такий спосіб сповістити про Різдво.

Поруч з “павуками” сусідяться “їжачки“. Їх роблять із тіста або глини. У виліплену форму густо затикають невеличкі колоски, потім все це сушать на комині.

Поміж подвійні вікна вставляються різноманітні прикраси. Вони виготовляються із різновідтінкових стебел соломи, кольорового паперу, через які продівають нитку і підвішують між склом.

Про церковний клон свята Різдва і писати не хочеться, бо яке відношення той мертвий жид Христос має до праукраїнських свят, які виникли тоді, коли ні Христоса, ні Єгови, ні жидів ще і в проекті не було?

 

С В Я Т О    Б О Г И Н І    Д А Н И.

Водокрес. Святкується на 12 день після Свята Різдва Даждьбожого, 2-3 січня.

Свято Богині Дани (Водосвяття).

На дванадцятий день після Різдва Божича-Коляди народжується жіночий початок Всесвіту — Богиня Дана, покровителька води. Саме в цей день, як твердять астрономи, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих цілющих властивостей. А в народі збереглася віра: “Про що на Водосвяття помолишся, те збудеться”. Богиня Дана дає дівкам добрих чоловіків, тому вони обов’язково йдуть до річки по святу водицю.

Українська жінко! Час подбати про здоров’я своєї родини. Зроби Зоряну Воду: краще з джерела чи з криниці набери в глиняний горщик водиці і на ніч постав на вікні, чи на дворі, хай скупаються в ній Зорі. Цією водою хай вмиється вся родина, щоб воскресла Україна!

Цей обряд можна виконувати також щомісяця на Молодику, щоб завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самі Рідні Боги. Порівняйте: на християнський Йордань (водохрищення 19 січня) попи вмочають у ній християнський хрест — символ смерті, шибеницю. То яку енергію вони можуть вам послати із цією водою?

* * *

Водосвяття — День головної Богині пелазгів Дани (або Лелі), яка символізувала Воду: росу, дощ, річки, криниці. Дана — мати, що дає початок всьому живому. В цей день сама природа святить воду і дає її людям як ліки від усяких недуг. Дану уявляли у вигляді юної прекрасної діви і водночас — жінки-матері, дружини Сонця. Її образи чіпляли над криницями. Символом Дани є дерево липа. Скульптури Дани збереглися до наших днів, а її культ сягає доіндоєвропейських глибин. За православним українським календарем свято Дани перетворилося в Богоявлення і Хрещення Ісуса Христоса, або, як кажуть в народі, Йордань (назване так за біблійними легендами), а його відзначення відстає від дійсного стану космосу на півмісяця.

У ці 12 днів для українців відкривається небесна брама Сварога, тому всі моління, побажання добробуту, здоров’я, щастя будуть почуті Богами.

* * *

Дана. Всеслов’янська Богиня Води — втілення жіночого першопочатку життя. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім’ям Богині, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово Дон (“вода”, “Ріка”), Донець, Дністер, Дніпро або Дунай — назви річок, оспіваних у багатьох слов’янських піснях.

Культ Дани був поширений на теренах Слов’янщини ще з передісторичних часів пізнього палеоліту.

Переказ про Богиню Дану записав Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва і мати всього живого, Богиня родючості.  Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, і слово данина походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою.

Дана-Вода складає пару протилежностей з Вогнем-Сварожичем, що є чоловічим першопочатком життя. В українських міфах розповідається, як “цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили”. Вода обожнювалася нашими Пращурами, бо вона є цілющою, очищаючою, родючою силою природи, справді Живою Водою, про яку розповідається в народних казках. Оспівана в українському фольклорі Богиня Дана досі живе у підсвідомості народу. Не даремно їй присвячені кілька свят у календарі (як взимку, так і влітку). Її свято відзначали в перших числах січня, коли наша планета Земля перебуває на найближчій відстані від Сонця (1–2 січня). Християнська церква, в зв’язку з відставанням юліанського календаря від астрономічного, святкує 19 січня, так зване “хрищення” — освячення води річок, вже тепер пов’язуючи його з охрищенням Ісуса.

Збереження Води завжди дуже важливе, бо без неї немислиме життя людей. Воду слід шанувати, не засмічувати річок, криниць, джерел. Тому й Богиня Води мала неабияку пошану серед людей. Ім’ям Дана називають дівчаток, які народилися на свято Води, або в п’ятницю, яка є жіночим днем, присвяченим водним Богиням Дані, Мокоші, Рожаницям (8-9 вересня). Є й чоловіче ім’я Дан.

Богині, тотожні українській Дані, існували в багатьох слов’янських народів: Дуна, Дойна, Діана. На думку Олександра Знойка, до цього ж ряду належить Ма-Донна, тобто “мати-вода”, а також Тана (Дана). Б.Рибаков стверджує, що Мокоша є спадкоємицею найдавнішого хліборобського культу “Матері Врожаю”, пов’язаного насамперед з водою — Даною.

Приспівом до багатьох народних пісень є праіндоєвропейська форма, яку вже сам народ не розуміє, але виконує як певний ритмічний елемент, просто за традицією:

Сіді, ріді,
Сіді, ріді,
Сіді, ріді,
Дана!

Інший варіант: “шіді, ріді”. Олександр Знойко висловив також припущення, що сі (ші) — давнє індоєвропейське “вона”, ді — “діє”, рі — “річка”. Таким чином виходить: “Вона діє, річку творить – Дана!” (О.Знойко, ст. 159). Якщо Дана залишила своє ім’я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов’янських народів.

Галина Лозко “Коло Свароже: відродження традицій”. — К.: Укр.письменник, 2005. — 222 с.

* Зірочкою позначаємо “рухомі” дати, які щороку змінюються (тобто залежать від періоду сонцестояння і рівнодення, фази місяця, або дня тижня).

Християнський клон-Водохрище.  19 січня.

Кумедно навіть читати маячню буйнобожевільних іудохристиянських брехунів, злодіїв, невігласів, та ідіотів.

Хрещення Господнє — хрещенняІваном ХрестителемІсуса Христа на річці Йордані на старовинній паломницькій переправі «Віфавара», а також велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 18-19 січня щороку. Це збігається зі святом Богоявлення (19 січня), однак ці свята слід розрізняти, хоча дві події двох свят відбувалися на одному місці з тими ж самими особами.

Докладніше: Богоявлення

Богоявлення, або ЯвленняЕпіфанія — подія під час хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, у якій Христос об’являє себе людям як Месію і Спасителя. Святкується православними та греко-католиками 19 січня щороку.

Свідчить при Хрещенні, як каже Євангеліє, сам Бог-Отець голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1. 11). Про це свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього. Про це свідчить також Іван Хреститель, вказуючи на Нього:

Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був він. (Ів. 1:29-31)
З вікіпедії.
 Правду каже український народ, що якщо дурний піп, то дурна і його молитва.
 Примітка. Наступне дійство, яке святкує християнство, це щедрівки 14 січня, а також Василь і Меланка. Так як в українській традиції  щедрують навесні і водять Меланку(Богиню Мокошу), то це свято буде описане в наступній частині.
Література по темі,яку можна замовити тут:

Рідні свята в Колі Сварожому .

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=104

Українське народознавство.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=109

Журнал “Сварог”.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=119

Міфи і легенди давньої України.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=187

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!