Переглянуло: 64

Спогади померлої людини.

Я помирав недовго, проте болісно. Кажуть, що в останні миті перед людиною проноситься весь її шлях, пройдений у світі живих. Дурниці. Невже й справді хтось повертався з того світу й докладно переповідав про власну смерть? Дурниці. Та й мені, відверто кажучи, було не до того: біль заполонив усе моє єство, не даючи змоги думати про щось інше – душа вступила в останній конфлікт зі своїм помираючим носієм. Втім, це вже не має значення…
 
Звільнившись нарешті від тіла, я полетів – і летів довго й далеко. Хоча, звісно ж, це некоректний вислів, бо чи можна вживати такі часові й просторові категорії, як «довго» і «далеко» стосовно світу, що існує поза простором і часом? Ці міркування спонукали зауважити дивний, але приємний факт: розум і пам’ять лишилися при мені, а не канули в лету зі смертю мозку. Так от, мій наскрізь логічний, критичний, аналітичний розум, що за життя так дратував гуманітаріїв, схильних до абстрактного і образного мислення, вибухав гнівним протестом, силкуючись знайти і не знаходячи точних відповідних термінів для опису того, що відбувалося зі мною й обабіч мене.
Так чи інакше, я опинився в пункті призначення. Від довкілля він різнився хіба що відсутністю суцільного мороку – ні, не наявністю світла, а саме відсутністю мороку. Місцина не мала ні чітко окресленої геометричної форми, ні визначеного розміру, тож усвідомлення прибуття на кінцеву станцію було скоріше інтуїтивним, продиктованим не стільки сукупністю щойно перелічених ознак, скільки відчуттям припинення руху. «Мабуть, тут творитиметься мій останній суд», – подумав я і не помилився.
Переді мною нізвідки з’явився Він – саме такий, як Його змальовує людська уява і так званий Іван Богослов у так званих «Одкровеннях»: довге волосся, борідка і криваво-червоні шати… Він – що уособлював вигадану юдеями релігію, з якою я боровся останні роки свого бездарно згаяного існування в людській подобі… Він – «Спаситель» людства, хоча кого саме, від чого саме і яким саме чином Він врятував – для мого цілком посереднього інтелекту так і залишилось нез’ясованим…
Мені було не цікаво, хто Він – Христос чи Антихрист, бо ще на тому (так, вже на тому!) світі, уважно читаючи біблію, дійшов висновку, що йдеться про одну й ту саму особу. Було не цікаво, хоча в голові (чи що там тепер було на її місці) пролунало класичне сакральне «А судді хто?». Зараз мене хвилювало геть інше: виходило, що «святе письмо» – не вигадка юдейських рабинів, а чистісінька правда, і я помилився у виборі віри? Не скажу, що я не замислювався над можливістю такого стану речей, але моя душа (хоча душа – це, власне, і все, що лишилось від колишнього симбіозу під назвою homo sapiens) стислась від очевидності цього прикрого факту, стислась від страху і розчарування. Я не шкодував про свій вибір, було шкода тільки, що він виявився хибним. Почуття душевної порожнечі, коли в одну мить руйнується все, у що свято вірив, знайоме багатьом живим, тож особливих детальних пояснень мої відчуття не потребують.
А ще стало сумно за майбутнє людства, за таких розкла́дів у божественній ієрархії приреченого на остаточну духовну деградацію і самознищення. Та зараз ці прикрощі відступали на задній план – страх домінував, затьмарюючи решту емоцій…
– Я прийшов судити тебе, язичнику! Чи визнаєш своє гріхопадіння, нікчемний рабе божий? – розпочав судочинство Христос-Антихрист, кинувши на мене суворий погляд.
Я одразу зауважив логічну суперечність у словах «судді»: язичники ніколи не були рабами божими. Проте, з огляду на обставини, вирішив, що краще зараз промовчати.
– Чи знаєш, що сказано, – вів далі «вершитель доль», – «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Батьком, що на небі»[1]. Але ти не визнав!
Мій критичний розум миттєво народив іронічну відповідь:
– Залежно від того, кого ти вважаєш своїм батьком – Бога чи Сатану, – але сказати це було б надто зухвало, тож я продовжував дотримуватись обраної стратегії тиші.
– Чи знаєш, що сказано: «Хто не зо Мною, той супроти Мене»[2]? Але ти возводив на мене хулу перед Моєю паствою!
Я непогано знав біблію і міг би з легкістю заперечити це обвинувачення:
– А хіба не ти казав: «І хто тільки скаже слово проти Сина Людського, проститься йому; а хто скаже проти Духа Святого, не відпуститься йому ані в цьому світі, ані в майбутньому. »[3]? – але я знову промовчав.
За життя я мав дурну звичку сперечатися і сваритися з керівництвом, та жодного разу не мав з цього зиску, тож зважив, що гріх не скористатися набутим на землі досвідом. Втім, хто я такий, щоб судити, що є гріх, а що – ні? Для цього тут присутні відповідні «компетентні органи»…
«Органи» перервали мої міркування наступним закидом:
– Ти вів свій народ до релігійного розбрату, тоді як він потребував єдності. Ти закликав до війни, коли він прагнув миру!
Це вже було через край: більшого лицемірства годі й вигадати! Від обурення я навіть на якусь мить забув про страх. Кортіло кинути в обличчя «Спасителю» Його ж словами: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, – я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов “порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її”»[4] та «Я прийшов огонь кинути на землю, – і як Я прагну, щоб він уже запалав!»[5]. Я ледь стримався, та все ж стримався. Вочевидь, «суддя» і не чекав на відповідь, а тому, після невеличкої суто формальної паузи, перейшов до апофеозу цієї вистави – виголошення вироку:
– Це далеко не всі твої злодіяння, але найтяжчі. Тож слухай мій справедливий присуд, грішнику: горітимеш у пеклі до скінчення віків!
Статус грішника я пропустив повз увагу, бо за юдо-християнськими канонами геть усі люди є грішниками від народження. Але в «голові» блискавично майнула саркастична реакція: «Чи не буде пан настільки люб’язним, щоб розтлумачити етимологію слів сПРАВедливість, ГОРіти і ПЕКло?» Та то було лише на мить, і я (вже традиційно) промовчав, проте цього разу не тому, що свідомо обрав стратегію тиші, і навіть якби дуже хотів щось відповісти, то не зміг би: бридкий тваринний страх заповнив кожну клітину (чи з чого вона там складається) моєї душі. Я і за життя ніколи не вирізнявся особливою сміливістю, надто коли доводилось протистояти тим, хто мав явну перевагу в силі. Зараз був саме такий випадок, щоправда у максимально гіперболізованому вигляді – на карту поставлено все, і немає жодної можливості відступу. Чи є? Всепоглинаючий страх досяг апогею, не дозволяючи ні поворухнутись, ні міркувати, ні відчувати щось іще, окрім власне страху…
Було б дурістю бовкнути, що запанувала мертва тиша, бо це якраз той термін, який загалом характеризує царство мертвих. Не знаю, як довго це тривало, та я поступово почав виходити із заціпеніння. Поволі відступав і страх, звільняючи місце для інших емоцій. Та хрін за редьку не солодший – нутро палало вогнем гніву за несправедливість – ні, не вироку, а самого світоустрою. Водночас душили сльози відчаю, приреченості, безпорадності.
Розум спромігся на гірку іронію: «Вогонь і сльози – вогонь і вода – дві одвічні протилежні стихії, які по окремості й разом, змагаючись одна з одною, примушують світ існувати, народжувати нові життя, рухатись крізь простір і час, а то й поза ними…». Пригадався відомий зі шкільної лави один з основних законів діалектики – закон єдності і боротьби протилежностей. Хоча в даному випадку про боротьбу не йшлося…
Отже, не знаю, як довго це тривало, та раптом марево зникло – зник «суддя-спаситель», зникло помешкання з відсутністю мороку, форми і розміру. Натомість навколо все залило яскраве золотисте сонячне сяйво – тепле і лагідне, воно навіть бриніло чудернацькими приємними звуками, розчиняючи мертву тишу.
– А що, злякався? – глузливо посміхнувся Дажбог.
Я вкотре промовчав – цього разу дипломатично. Але про себе подумав: «Хм, виявляється, у кумирів теж є почуття гумору». Це була добра новина і гарний початок – початок нового Життя.
© Григорій Новохатько
____________________________________________________
[1] – Мт., 10: 32.
[2] – Мт., 12: 30.
[3] – Мт., 12: 32.
[4] – Мт., 10: 34, 35.
[5] – Лк., 12: 49.
Література по темі.

Гора Дажбожа.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=265

За законами світового ладу.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=266

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!