Чи існує в історії людської цивілізації щось бридкіше та огидніше , ніж дрімуче іудохристиянство?
“Одного разу, проходячи повз базиліки Святих Апостолів, він побачив перед входом до церкви, як близько двадцяти якихось людей відчайдушно билися між собою. Доносилися прокльони і здавлені крики. Він підійшов ближче, щоб роздивитися, і побачив, що це дві групи християнських ченців, що належать до різних сект. Вони дубасили один одного, як скажені, бо не могли поділити жменю срібних монет, кинутих придворними, що проходили повз них. Можна було подумати, що гризуни б’ються за жменю зерна. Це було дуже повчальне видовище, подане йому людьми, які проповідували повне презирство до благ цього світу! Юліану вселяли огиду їх скуйовджені шевелюри, завшивлені бороди, від яких йшов нудотний запах. (Справа в тому, що для християн, які строго дотримувалися правил, митися означало здійснювати гріх.) Але ще більшу огиду викликала у нього жадібність, що спотворювала їх риси. Порівнюючи їх зашкарублий одяг з надушеними і розшитими золотом далматиками придворних єпископів, він питав себе, як могла одна і та ж релігія породити два таких різних типи людей. І все це в ім’я Христа, який спонукав своїх учнів роздавати майно бідним і відмовлятися від усього, щоб слідувати за ним?
Юліан відвернувся і пішов далі. Життя вже навчило його тому, що люди не народжуються добрими самі по собі. Але йому здавалося, що християнство теж не робить їх краще, а тільки додає самовпевненість і фанатизм до тих недоліків, які у них вже і так є. Тільки що побачена їм сцена ще більше зміцнила його антипатію до прихильників Галилеянина, будь вони фанатиками, подібними цим жебракам монахам, або такими пристосуванцями, як Георгій Каппадокієць або Євсевій Никомидійський.”
З Бенуа-Мешен Жак. “Юліан Відступник”, книга написана за щоденниками Юліана.
Юліан Відступник – останній язичницький імператор Риму, ритор і філософ.
Для античного світу гігієнічні процедури були одними з головних задоволень, досить згадати знамениті римські терми. До перемоги християнства тільки в одному Римі діяло понад тисячу лазень. Християни в першу чергу, прийшовши до влади, закрили всі лазні.
До миття тіла тодішній люд ставився підозріло: нагота, то ж гріх.
На чистоту дивилися з огидою. Вошей називали “божими перлинами” і вважали ознакою святості. Святі, як чоловічого, так і жіночої статі, зазвичай хизувалися тим, що вода ніколи не торкалася їх ніг, за винятком тих випадків, коли їм доводилося переходити вбрід річки.
Слов’янська духовна течія “Великий Вогонь”
Антологія християнства.
Книга про злочини і дикі звичаї іудохристиянства.
Замовити книгу можна тут: http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=60
