Сповідь священика. Автор: Ксенія Карпенко.

Прослуживши Церкві 21 рік, священик прийняв рішення про відхрещення. У своїй сповіді він пояснює “чому”

Коли в жовтні 2012 року готувала матеріал про розкішне життя церковних ієрархів напівзлиденної країни, я познайомилася з багатьма священиками різних конфесій, які бажають говорити правду, але не бажають говорити on record (під запис). З багатьма продовжую спілкуватися і понині. Після 21 року служіння, один з них відлучився від церкви, зневірившись. 8 липня 2013 року він пройшов обряд відхрещення. Я публікую його сповідь. На його прохання – не вказую ні його імені, ні конфесії.

В церкві пропрацював  майже  21  рік.  8 липня 2013 року  пройшов обряд розхрещення.

Про церковне начиння 

Мощі, свічки, кадила і вся інша атрибутика виготовляється в Підмосков’ї, возити все це почав на Україну, після проголошення незалежності єпископ Антоній, в церковних колах кличка Бурдюк. В даний час перебуває у Росії, служить в РПЦ. Мощі виготовляються в основному з частин різних тварин, як то собачі кістки, жабячі шкіри, а також з синтетичних матеріалів. Церковникам відомі 4 руки Іоана Хрестителя, в Римі і Константинополі. Обидві справжні і обидві ліві. Деякі святі мають, якщо глянути по світу, по півсотні пальців, десятки голів, сотні інших деталей. Особлива стаття доходів – це християнські чуда , появи намальованих насправді ликів святих і різні ікони – чудотворні, мироточащі і кровоточащі. Замість крові використовується дешева фарба, і про ці всі щахрайства знають абсолютно всі священники. Знають і мовчать, бо залишаються аморали, які є заробітчанами. Зробіть експертизу мощей і ви побачите, до чого прикладаються віруючі.

Про зібрання

Будь- яке зібрання священників перетворюється в попойку, яка починається з  молитви, а закінчується розвозом тіл. Один з священників завжди бажаний гість на цих заходах, бо на спір, за 3 літри горілки демонструє поїдання мухомора.

Про хрестики та прибутки 

Всі чудово знають, що золотих хрестиків в церкві не буває, замість золота – мідь з тоненьким шаром позолоти, собівартість десь біля 2 гривень., продажну ціну т.зв золотих виробів подивіться в будь- якій церкві. Візьміть т.зв. золотого хрестика і нагрійте запаленим сірником, він зразу посиніє. Рентабельність така, що наркобізнес відпочиває. Як вам 10000 відсотків? За цей бізнес і був вбитий Володимир Кательницький, голова братства ім Андрія Первозванного. Зарізали його і розрізали на шматки його маму, бо наївні бариги початку 90их думали задешево скупити хрестики з золота, сподіваючись, що то дійсно золото. Те ж і на свічках. Куди йдуть ці гроші?  Риторичне питання. Виправдовується будь -яка брехня, тільки б доход. Окрема стаття прибутку, це робота з чиновниками і олігархами. Інколи їх починає мучити щось схоже на совість, але насправді це страх, що колись за злочини доведеться розплачуватись. Це вже віп- клієнти, рядового до них і близько не пустять. Після відпущення всіх гріхів зазвичай застілля і скромні прохання, вже від священника, чи про виділення землі, чи прикриття якогось чергового гей -скандалу, як це було в Тернополі, коли  заступилися  за настоятеля, який згвалтував 16-річну прихожанку, чи трошки контрабанди, залежно від того, хто спокутує свої гріхи.

Про розпусту 

Щоб уявити масштаб розпусти,  треба  поспілкуватись з монахами і монашками тет-а -тет. Можу порекомендувати чоловічий монастир в Богуславі, Київської області.  Так само духовні семінарії. І це все в будь- яких конфесіях. Тут,  правда,  грекокатолики попереду всіх. Поїдьте в Бучач, Тернопільської області в коледж святого Йосафата. Навіть ми, що багато чого бачили, жахаємось. Практично всі монастирі, то кубла розпусти.

Про віру

Яка там віра! Меркантильність, лицемірство і атеїзм. При мені люди з Борисполя скаржились на місцевого священника, що не похоронив одиноку літню самотню жінку, бо не було чим заплатити. Чим все закінчилось? Загальним розумінням і таким обговоренням, що люди почувши те –  зроду б до церкви не пішли. Ті священники, яким нічого не світить в плані кар’єри, або які ще мають совість, намагаються  подалі триматись від високих чинів. В провінцію також відсилають непотріб. Село  Карашин, Макарівський район, місцевий батюшка кидає жінку і 5 дітей – і в сусідньому селі відкриває тютюногорілчаний магазин, по місцевому називається «У попа».

Пам”ятаю, якось приїїхали люди з  Броварського району, з проханням замінити їхнього священника. На підставі того, що священник на Пасху від перепою ледве на ногах стояв, а потім каже старшій жінці, мовляв, чого так багато яєць понаносили, « в мене вже і свині тих пасок і яєць не їдять». Бабуся й спитала, а що ж нести? «Ви м’ясо несіть, м’ясо точно не пропаде”.

Потім спотикаючись і плутаючи слова молитви з матюками,  почав посвячувати. Результат – переведення в інше місце, на жаль,  не знаю куди. Розповідати можна годинами. Але, заради правди, скажу, що ті, хто в маленьких містечках і селах ще якось людяніші, бо ближче до людей.

Література для українців,які відчувають брехливість церкви та іудохристиянської релігії. Замовити можна тут:

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=60