Учімось у природи. Не біймося змінювати листя, та зберігаймо при цьому коріння…

Часом ми бачимо багато, але не помічаємо головного.., а природа не терпить порожнечі…
Рано чи пізно, все обов’язково заповнюється, а ось чим, щастям чи сумом, залежить від нас самих…
Осінь вчить цінувати…, відрізняти справжнє…
Спочатку вона нас радує барвами, потім все змиває дощем, приховуючи за краплями сльози смутку… Цей, не завжди зрозумілий смуток…, змушує слова ставати теплішими, людей добрішими… Падає листя…, а коріння стає міцнішим, щоб пережити зиму, жити далі…
Людям дає волю, робить сильнішими і мудрішими… Змушує згадати, що ми не вічні, тому потрібно вставати з ліжка і зробити все, що ти хочеш зробити., нічого не відкладати, жити тут і зараз. «ЗАРАЗ» – це все, що у нас є…
Мудра природа цінує відвагу. Зважся – і у відповідь на твою рішучість природа зітре непереборні перепони…
Осінь вчить визнати, що весь світ вільний – все має право бути таким, яке воно є… Якщо весною дерево дарує тобі квіти, літом – тінь, восени – плоди, невже ти захочеш в подяку вирвати його з землі і забрати з собою..? Відпускай речі, залишаючи відчуття, з відчуттів, концентруйся на позитивних. Й нехай вони дадуть тобі силу та волю пережити зиму, мудрість доглядати за садом…, й весною дерево знову розквітне…