Арійський сонячний хрест в культурній спадщині Карпат. Автор: Віталій Креслав.

01.11.2019 Sribnovit Арійці, Оберіг, Рівнораменний Хрест, Сварга, Свастика

Арійський сонячний хрест – це символ у вигляді чотирьохстороннього рівнораменного хреста, в центрі якого включено солярний знак (соляріс) у вигляді захисної або атакуючої свастики. Вона символізує оберт Сонця та рух космічної енергії у просторі. Разом із “громовим колесом” або як його ще називають, “колесом Перуна”, арійський рівносторонній хрест набув культового значення та став родовим оберегом для усієї Балкано-Карпатської зони.

В старих рукописних гуцульських книгах розповідається, що свастичний хрест застосовувався ранніми опришками як джерело незкінченної життєвої енергії, потік божественної, захищав від ворогів і злих демонічних сил. З наукових джерел відомо, що свастика в культурі древніх арійських народів символізувала світло і чистоту, благо і щедроти, безкінечність, неперервність, а сам термін (“Sauwastika”) походить від санскритських коренів: सु, су, “добро, благо” і अस्ति, Асті, “життя, існування”, тобто “добробут” або “благополуччя”, близьке до ритуального кличу “Сваха!” (“Хай буде благо!” чи “Благослови!”). Так само старослов’янське значення “сва” – небо, “з” – прийменник, “тика” – “тикати” – рух, тобто – “рух з неба” або “небесний рух”.

Успадкувавши глибинну суть цих святощів, опришки випікали арійський хрест під час ініціації на грудях, з лівого боку. Ніхто з чужих не повинен був цей хрест бачити. Це був тогочасний ідентифікатор для своїх. За аналогією з іншими стародавніми повстанськими рухами, початок опришківству міг дати древній клан праіндоєвропейських жерців, можливо, кельтів-друїдів, шлях яких пролягав через Карпати, а можливо рахманів, про яких відзивалися як про пишних і блаженних старців, які покинули рідні землі та подались в далекі, теплі краї.

Свастичні (ламані) хрести прикрашали сволоки, хати та стіни столітніх гуцульських дерев’яних церков і будинків, а також – дитячі колиски, ярма для волів, барвисті вишиванки, персні тощо. Дитяча колиска XIX ст. із Микуличина, Івано-Франківсько область, на котрій зображена захисна сварга, яскраво засвідчує арійські корені Гуцульщини. Місцевий краєзнавець Юрій Бобровський переконаний: “Це спадщина від кімерійців, тобто якщо кімерійців рахувати першим тисячоліттям до нашої ери, то таким чином це вже три тисячоліття гуцульській культурі”.

Є й інша знахідка, відома світу як дерев’яний ручний хрест у формі атакуючої сварги, що використовувався в ритуалах ініціації та зберігся у церкві XIX ст. міста Коломия Івано-Франківської області. Сьогодні експонується у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. В книзі Миколи Васильчука “Творення” (Коломия, Народний дім, 1994) говориться, що цей хрест — “цікавий зразок використання архаїчного язичницького елемента” (так званого ламаного хреста-свастики).

Окремо варто згадати і про “зґарди” – дохристиянські гуцульські обереги у вигляді рівносторонніх арійських хрестів, які виготовляли з бронзи, срібла або латуні та нанизували на ретязі, після чого одягали на шию й так носили. Назва походить від санскритського слова “Svarga” – тобто зварґа, Всесвіт. Богом Всесвіту у давніх слов’ян являвся “Сварог” (Swarog) – небесний коваль, що викував своєю вогненною кувалдою красне Сонце, Місяць і Зорі. Кольє із зґардів виконувало потужну захисну дію, людина почувалась захищеною на всіх енергетичних рівнях.

На жаль, українська наука з відомих причин упродовж тривалого часу обходила стороною дослідження свастичних символів Карпатського регіону, а тому вичерпної інформації щодо арійської символіки не так вже й багато.

Цінними є зображення свастик на речах Трипільської культури, яка майже дві з пoлoвинoю тисячі рoків прoіснувала на земляx між Kарпатами і Дніпрoм. Унікальними є дві свастики на дні та стінці ритуальної чаші з усатівського могильника, виявленого археологами на околиці Одеси.

Знання про ці священні символи зберігали і доносили нащадкам тисячоліттями як таємницю хранителі арійського роду – бережі-брахмани. З тих часів, але вже із трохи зміненою назвою в Карпатах побутує “береза” – так гуцули називають провідника гурту колядників. Щоби бути обраним на такого провідника, “бережа-береза” повинен досконало знати тексти всіх коляд та сам ритуал колядування. У дохристиянську давнину “бережі” відігравали в общинах роль жреців, кощунів та відунів – носіїв духовних та інтелектуальних знань. Вони володіли також мольфарською, інтуїтивною силою, таємниці якої відроджуються у наш час.

Використана література

Отрощенко В.В. Корпусова В.М. – “Свастика в знакових системах доби міді-бронзи в Україні”;
Боберський Ю.Ю. – “Арійська сучасність Гуцулії”;
Одрехівський Р.В. – “Різьблені дерев’яні хрести богослужбового призначення XIX ст – першої половини ХХ ст. з Галичини”;
Васильчук М.М. – “Творення”;
Ярослава Ткачук, Марія Кубік – “Гуцульські прикраси”;
Бутакова Н. А. – “Древний символ – свастика”;
Роберт Бир – “Энциклопедия тибетских символов и орнаментов”.
Джерело: http://spadok.org.ua/

Література по темі. Книги можна замовити тут: