Хто ж таки їхав із Дону додому?

Де в Україні не співають пісень? Не знайдено такого місця. І в співучого нашого народу особлива тема – козацтво, відоме своєю сміливістю, мужністю, лицарськими чеснотами. Але…

Вслухаймося у текст пісні “Їхали козаки”, яку в 1936-му “повернув українському народові із забуття” московський краснознамьонний хор красной арміі. Останнє видання цього тексту: Київ, 1993, “Музична Україна” 4707, Збірник пісень; упорядник – Поріцька О. А., “Як засядем, браття, коло чари”, с. 252. Отже, читаємо: “Їхали козаки із Дону додому, Підманули Галю, взяли із собою. Ой ти Галю, Галю молодая, Лучче тобі буде, як в рідної мами”.

Зазначимо, що наш народ віками шліфував кожен наголос, кожну риму, складаючи пісні. А тут з першого ж куплету проглядає невправність як технічна, так і смислова. Далі ж козаки в пісні показані не лицарями, а лиходіями, що поводяться з бідолашною Галею, як татари-людолови:

Везли, везли Галю крутими горами,
Крутими горами, темними лісами…
Прив’язали Галю до сосни косами.
Підпалили сосну ізгори донизу.

Сосна горить, а Галя говорить:
“Ой, хто цеє чує, нехай порятує”.

Тут уже не тільки рими, а й складів не вистачає для збереження ритму мелодії й злагоди співу. Та облишмо, бо далі: “Обізвався козак: – Я в полі ночую, Я твій голосочок далеко почую”. Почув козак! Облишмо наголоси! Чи є козак, який би кинув дівчину напризволяще, не порятував би її від нападників? А що ж у пісні? Гидко цитувати той текст хору імені Алєксандрова, чи не Л. Первомайським писаний (редагований), що знаходив “народні пісні про сокола Леніна”, та для повної картини мушу подати увесь той бруд, кинутий в обличчя козацтву, що з дому свого – Дону їхало невідомо до якого дому:

Каже другий: – Я в полі пахаю,
Ой хто дочок має, нехай научає,
Ой хто дочок має, нехай научає.
Нехай на досвітки гулять не пускає.

Чи є хоч один українець, який би землю не орав, а пахав? З чийого лексикону словечко “пахаю”, здогадатися неважко. А з останніх рядків виглядає лукавий мораліст, який “піклується” про цноту козацьких наречених і дочок роду нашого. Та козаки самі за себе могли постояти і на вечорницях, і на досвітках – берегти честь дівочу й дати відсіч усяким нахабам.

Може, й не винна упорядниця, що знайшла для збірника пісень такий текст. Не було під рукою іншого. А чи існував інший текст? Так, існував. За справжній зміст цієї пісні далекий родич нашої сім’ї дядько Гордій потрапив до одного з концентраційних таборів, збудованих у Києві за наказом Лєніна. Концтабори призначалися для “антисемітів”… Це окрема тема. А зараз про пісню. Ось як склав її народ і як співав її знищений чекістами-сіоністами дядько Гордій:

Їхали хозари із Дону додому,
Умовляли Галю їхати з собою:

“Ой ти, Галю, Галю молодая”,
Умовляли Галю їхати з собою.

“Єдєм, Галя, с намі, мудримі жидамі,
Будеш жить получше, чем у родной мами”.

Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на воза весело сідає.

Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.

Розтинали Галю масними руками,
Прив’язали бідну до сосни косами.

Попід ноги Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу.

Сосна догоряє, Галя промовляє:
“Ой хто мене чує, нехай порятує”.

Козаки почули, до лісу майнули –
Жидів порубали, Галю врятували.

Ой хто дочок має, нехай научає
З хтивими жидами шляхом не пускає. 

Рядок “Ой ти, Галю, Галю молодая” є приспівом перед повторенням кожного другого рядка куплету.

У цьому тексті були ще куплети, які, за нашим українським звичаєм, не співали, коли за столом були діти. У них йшлося про всі тортури над Галею та її опір злодіям. Я лише раз чув їх і, на жаль, не запам’ятав. Батько останній раз проспівав цю пісню, почувши спотворений текст, і заборонив нам співати її, пом’янувши дядька Гордія, якого не врятувало посилання на те, що так співає народ. Чекіст Ося Лівшиць сказав, що за такі пісні ЧК “пєрєстрєляєт вєсь етот народ”.

Пісні про козаків, як і саме козацтво, нищилися комуністичним режимом особливо ретельно. Щоб і духу козацького на цій землі не лишилося. Лише в 1936 році, коли деякі активісти-чекісти, серед них і О. Лівшиць, були самі загнані в енкаведистські підвали на заслужену собачу смерть, а слово “козак” перестало вживатися владою як синонім слова “контра”, разом з піснями, переробленими “народними поетами” на новий лад, відредаговану пісню під назвою “Їхали козаки” було “повернено” українцям краснознамьонним хором Москви.

Дуже прикро, що деякі сучасні виконавці народних пісень включають цю, перероблену нашими ворогами пісню, до свого репертуару, не замислюючись над огидним змістом. Чим, безперечно, тішать тих, чиї далекі предки їздили із Дону додому, підманюючи й обезчещуючи по дорозі недосвідчених дівчат.

Автор статті:Михайло МОЛЯВКО.

Народна пісня (за редакцією С.Назаренка)

Їхали хозари із торгу-розбою,

Підманули Галю – забрали з собою.

Ой, ти, Галя, Галя молодая,

Підманули Галю – забрали з собою.

“Дівчинонько гарна, поїхали з нами,

Краще тобі буде, як в рідної мами!

Ой, ти, Галя, Галя молодая,

Краще тобі буде, як в рідної мами!”

Галя спокусилась, на воза вмостилась –

Та й повезли Галю темними ярами.

Ой, ти Галя, Галя молодая,

та й повезли Галю темними ярами.

Стали спочивати в глибокім ярочку –

Там і оганьбили козацькую дочку…

Ой, ти Галя, Галя молодая,

Там і оганьбили козацькую дочку.

Розійшлись по лісі, назбирали хмизу –

Та й обклали сосну від гори до низу.

Ой, ти Галя, Галя молодая,

Та й обклали сосну від гори донизу.

Прив’язали Галю до сосни косами –

Підпалили сосну, поїхали самі.

Ой, ти, Галя, Галя молодая,

Підпалили сосну, поїхали самі.

Кричить Галя криком, кричить-репетує:

“Ой хто мене чує – нехай порятує!”

Ой, ти, Галя, Галя молодая,

Ой, хто мене чує – нехай порятує!

Сосна догорає, Галя примовляє:

“Ой, хто дочок має, нехай научає!”

Ой ти, Галя, Галя молодая,

Ой хто дочок має, нехай научає.

Навчіть, батько й мати,

ой, з ким дочкам знатись,

а кого здалека треба обминати.

Ой, ти Галя, Галя молодая,

а кого здалека треба обминати.