– От скажи мені, нерозумній, для чого це: бабиська центнерові, на них вінки пудові – це краса чи прикмета яка?
– Господь з тобою, Хомівно! Це ж суцільна порнографія. Звісно, ляля в льолі та ще й у віночку з цілющого зела – дуже мило. В Україні віночки носили до втрати цноти і вони мали смислові навантаження: вінок відданості, вінок зарученої, вінок зрадженої, вінок кохання, вінок надії, вінок розлуки, чернечий, навіть вінок смерті. Бачиш наші пращури були забобонні: видів віночків мали до сотні, а квіти в них були словами-символами.

– Коли дівчинка вперше зазнавала критичних днів, мама вінчала донечку вінком із цвіту калини та ромашки, як символом незайманості (недоторканості). Засватана дівчина носила вінок від вроків із барвінку, любистку, м’яти, шавлії. Коли козак їхав на Січ, дівчина дарувала коханому вінок відданості з волошок та квітучого любистку. Ті, кому не пощастило в коханні, носили віночки з волошок і польового маку.

Вінок із первоцвіту або вересу – вінок розлуки, одягала дівчина, яку покинули заради іншої.
– Вінок дівчата носили до заміжжя, а на весілля одягали весільний вінок із барвінку, любистку, що охороняв наречену і символізував чистоту та цнотливість. А вже коли молода ставала жінкою, матеріали з ДНК (волосся, нігті) ховала від чужих людей. Показувати волосся чужим вважалося гріхом.
– От це трохи про гріх. Можна?
– Горем і ганьбою для екс-дівчини та її родини було безшлюбне розплетення коси. Тоді був вибір, але невеликий:
– розчесати волосся, одягти вінок смерті з білих лілій – і шубовсть у воду. Милуйся, русалонько, на свою вроду!;
– загорнутися в хустку й звідати долі Катерини;
– кинути рідну хату та йти до морського привату: розпустила Дуня коси, а за нею всі матроси.
– Стоп! Приватбанк?
– При чому тут банк? Приватами називали будинки платної інтимної гостинності.
– От тепер ясно, чому Дуня віяла волоссям, бо повією стала.
– А порядна жінка ховала волосся від чужих очей: у очіпки, намитки. На жаль, сьогодні війна, тому знущання над нашими символами – старі бабиська з розпущеним волоссям; кілограмові штучні вінки – це теж підколодна зброя ворога. Але ти подумай про інше: про найцнотливіший вінок із квітів-первоцвітів. Про такий, як у моєму улюбленому вірші Василя Голобородька:
Утік з уроків хлопчик (якби ж сам!)
Втекла з уроків дівчина –
Хитали головами вчителі,
Шукали ремінця батьки.
А вони втекли!
Хлопчик був зовсім малий,
І дівчинка була мала.
Руки їхні зчепилися двома метеликами –
Летіли до галявини пролісків.
Там вони нарвали повні жмені пролісків,
Хлопчик віддав їх усі дівчинці –
Вона звила собі вінок
І додому поверталася у вінку
(їм перепало обом увечері
За те, що втекли з уроків)./