Переглянуло:

“Старий” новий рік. Автор: Анатолій Богород.

Чудова аналітична стаття! Єдина помилка автора в тому,що насправді наші Предки відзначали  Новий рік на свято Різдва Дажбожого, на зимове сонцестояння. Закінчувалась найдовша ніч року, починав збільшуватися день, нове Коло. Від Коляди і до Коляди крутяться Кола Сварожі до нас. Різдво Коляди, момент Сотворення Світу,зимове сонцестояння і є справжнім початком українського Колодаря.

від редакції сайту “Інтелект Нації”.

 

Для іноземця може видатись дивним послі­довність і незвичність поєднання слів “старий но­вий”. Але у нашому народі усі звикли до цього і про­довжують донині з 13 на 14 січня відзначати “старий Новий рік” Ортодоксальна християнська церква в цей день відзначає два свята: День Обрізання край­ної плоті християнського бога Ісуса Христоса і День святителя Василя Великого.

Звичайно, цей день – 13 січня в народі, швидше пам’ятають як день Но­вого року, який до 1918 року називався “1 січня” (за юліанським календарем). Саме після 1918 ро­ку почали використовувати цю незрозумілу для іно­земців назву “старий новий рік”

Але мало хто знає скільки разів в історії Украї­ни народу доводилося вживати оте поєднання слів “старий новий”. Скільки календарів і календарних традицій змішалося в той сурогат, який ми сьогодні називаємо “церковний календар” християнської цер­кви і, чому християни-ортодокси (так звані “православні”) і християни-католики живуть і святкують під одним “богом”, але за різними календарями?

Якби зіставити свята лише ортодоксальних церков різних національностей, то виявиться, що святкують вони не одні й ті ж свята… а схожі за наз­вою “християнські” свята відзначають кожен із влас­ними язичницькими звичаями, обрядами і ритуала­ми. І здається в цьому календарному безладді сам Ісус ногу зломить… Тут Христос нам не порадник, тому нам самим доведеться розбиратися з хворо­бами сучасного релігійно-святкового календаря ук­раїнців.

Для цього необхідно простежити шлях церковно-державного календаря до України-Русі, а також календарні традиції тих народів, з якими наші пред­ки – українці підтримували тісні зв’язки протягом пи­саної і переказаної історії. Враховуючи найновіші гі­потези про спільне коріння української давньої релігійної культури з релігійними традиціями Індії та Персії, ми подаємо і деякі цікаві відомості про їхні календарні системи. Гадаємо, що знайомство з календарями інших, на перший погляд, далеких від нас народів, допоможе швидше і глибше зрозуміти ос­нови нашого прадавнього українського календаря, який християнські ідеологи перетворили в руїну. На­томість вони принесли із собою з Римської імперії язичницький “юліанський” календар, але вже проку­рений християнською ідеологією, сумом і скорботою.

КАЛЕНДАР ІНДІЇ

Сучасне населення Індії розмовляє більше як 200 мовами. В минулому кожне плем’я розробляло свій власний календар. Тому ще донедавна для виз­начення свят в цій країні використовували близько 35 різних календарів, переважно сонячно-місячних.

В 1957 році в Індії для громадсько-суспільних потреб був прийнятий єдиний національний кален­дар, основою якого став один з календарів, що про­існував 1500 років. Календарний рік поділений на 12 місяців по 30-31 дню і складається з 365 днів. У високосному році 366 днів. В такому році перший місяць року триває не 30, а – 31 день. При чому, якщо умовно зіставити місяці нашого та індійського календарів, то в Індії у звичайному році усі «літні» місяці (квітень-серпень), на відміну від наших, мають по 31 дню, а «зимові» місяці (вересень-березень) – по 30 днів. Так була відображена помічена індійсь­кими зорезнавцями нерівномірність «руху» Сонця по екліптиці. Новий рік{1 Чайтра) починається з наступ­ного дня після дня весняного рівнодення.

Григоріанський календар а Індії відомий з се­редини XVIII століття (з 1757 року). Його, очевид­но, завезли в Індію англійські завойовники. Нині в Індії поширене подвійне датування: за григоріансь­ким календарем і за місцевим національним.

ЄГИПЕТСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Одним із досягнень давньоєгипетської язич­ницької культури був їхній громадський сонячний ка­лендар. Відомий американський вчений О. Нейгебауер (США) зазначав, що цей календар, по суті, є єдиним розумним календарем в усій світовій істо­рії. Він пізніше став основою і останнього календа­ря Римської імперії (юліанського) і календарів усіх християнських церков світу, які сформувалися на ос­нові язичницького юліанського календаря.

Знайомство з побутуванням в Єгипті соняч­ного календаря допоможе зрозуміти деякі устале­ні норми святкового календаря християн, про які ні вони, ні їхні попи не мають ніякого уявлення.

Головною подією в житті давніх єгиптян було щорічне розлиття річки Ніл (дослівно «Ніл» – за­гадковий, таємничий). Його води майже відразу піс­ля літнього сонцестояння затоплювали долину річ­ки. Коли в середині листопада річка знову входила в свої береги, єгиптяни розпочинали сіяти ячмінь і пшеницю (у нас в цей час пізня осінь), а через чо­тири місяці збирали врожай (у нас – весна, весняне рівнодення). Починаючи з березня з пустелі Саха­ри протягом 50 днів віяв сухий палючий вітер, який пізніше араби назвали хамсин (шамсин), що озна­чає «п’ятдесятий”. А невдовзі після цього наста­вало чергове розлиття Нілу,

Знаючи, що юдеї довгий час жили з єгиптянами (за легендами Біблії), легко здогадатися, звідки у ка­лендарі юдеїв “п’ятидесятниця”. Звичайно, вона вже відзначалася, як свято жнив. (Библейская знциклопедия.- М., 1990,- С. 589). Перейнявши у юдеїв назви трьох великих національних свят юдеїв – осінній Но­вий рік (у вересні), Пасху і П’ятидесятницю, христи­янська церква змушена була змінити зміст цих свят з двох причин: політичної (розп’яття Ісуса) і природної (напр., християнська “п’ятидесятниця” припадає на весну, тому про жнива не може бути й мови).

Щоб наперед передбачити наступне розлиття річки, єгипетські священники почали зіставляти по­чаток розлиття із видом зоряного неба. Вони помі­тили, що вода в річці починає підніматися відразу ж після літнього сонцестояння і після цього на небі з’яв­ляється найяскравіша зірка Сіріус (Сотіс), яку до цьо­го часу серед зір не було видно протягом 70 днів.

На стінах збудованого храму богині Хатор (за ім­ператора Тіберія – 14-37 рр. н.е.) можна було про­читати: «Божественна Сотіс викликає Ніл до почат­ку року», “Сотіс велика сяє на небі і Ніл виходить із своїх берегів»…

Річний проміжок між появами Сотіса («яскраво­го») вони розділили на 12 місяців (по ЗО днів у кожно­му), а рік тривав 360 днів. Жерці храму в Палаці ко­жен ранок наливали жертовне молоко в одну з 360 бронзових чаш. Кожна з чаш означала один з днів року. Місяці були присвячені або богам, або великим святам: місяць Месорі був присвячений народжен­ню Сонця, Тот – богу Місяця, Пайні – святу Долини, і в залежності від того, що сталося з богами в той чи інший день місяця, день міг були або щасливим, або нещасливим. Перелік щасливих і нещасливих днів був складений в часи управління фараона Рамсеса П (1314-1200 рр до н е.) Ось уривок з цього «Папіруса Сальє IV»: «День шостий місяця Фаорі. Надзви­чайно щасливий день. День свята (бога) Ра в небі… Народжений в цей день помре від сп’яніння”.

Кожен місяць єгипетського календаря поділяв­ся на три великих тижні по 10 днів або шість малих тижнів по 5 днів. З часом до календаря додали ще один “малий тиждень, тобто 5 «позарічних» днів (ті, що над роком). Навіть виробився поховальний зви­чай класти разом з померлим в могилу 365 глиня­них або дерев’яних фігурок рабів (ушебтів) – кожна з цих фігурок повинна була працювати за покійни­ка один день в році.

Потім священики помітили, що через кожні 4 ро­ки Сіріус спізнюється на одну добу, але щось зміню­вати в усталеному календарі єгипетські жерці не на­важилися. Проміжок часу 365 і 6 годин було прийня­то називати «роком Сіріуса», (До речі, в наш час схід Сіріуса в Єгипті спостерігають вже близько 4 серпня, тобто через 43 дні після літнього сонцестояння.)

У 30 році до н е римляни захопили Єгипет, і вже в 26 році до н. е, була проведена реформа єгипетсь­кого календаря, який одержав назву “олександрійсь­кий”, Початок нового року -1 Тота олександрійського календаря припадав на 30 серпня юліанського календаря. Олександрійським календарем досі користу­ються копти – прямі нащадки древніх єгиптян, які вже охрещені і спілкуються арабською мовою.

КАЛЕНДАР ІРАНУ

Один із варіантів єгипетського календаря був створений на території Ірану в першій половині І тис. до н.е зороастрійцями В цьому календарі наз­ви місяців і днів походили від імен богів, яких вша­новували сповідники зороастризму.

Тобто кожен місяць і день мали своїх покро­вителів, на честь яких вони були названі. Наприк­лад, 1,8, 15, і 23 дні кожного місяця присвячувалися Агура-Мазді, який, створив небо, зірки, Сонце і Місяць і очолював “сили добра”. День місяця, наз­ва якого збігалася з назвою місяця, був святковим і таких днів у році нараховувалось 12. З часом наз­ви місяців зороастрійського календаря дещо змінились. В цьому календарі усі місяці першої поло­вини року мали по 31 дню, а місяці другої полови­ни року – 30, крім останнього, який мав 29 днів. Рік починався з дня весняного рівнодення.

Автор “Історії Олександра Великого в 10 кни­гах” Квінт Куркий Руф повідомляє, що “перси на­раховують в році 365 днів”. Саме тому під час свят­кування в 333 році до н.е. перед перським царем Дарієм ІІІ пройшли маги, яких супроводжували 365 юнаків – за числом днів у році. Цей перський ка­лендар з 365 днів (без високосних років) за 120 років зміщався на 30 днів, тому було проведено дві реформи: в 632 і в 1079 роках н.е.

З 1976 року сонячний календар – відмінено…

ЮДЕЙСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Бируні (973-1048), описуючи усі складнощі юдейського календаря, проголосив: “Це тенета, які рабини розклали, щоб ловити простих юдеїв і підко­ряти їх своїй волі. Рабини домоглися того, що прос­толюдини нічого не розпочинають без погодження з їхніми приписами, ніби ці рабини, а не Аллах – воло­дарі світу. Але Аллах з ними розрахується…”

З цього невеличкого оголошення дізнаємося, що бог юдеїв названий своїм загальним прізвиськом не “Бог”, і не “Яхве” (Єгова). а – Аллах. Грамотні хрис­тияни знають напевно, що відома з Біблії загальна назва Єгови – Еллох (в множині – Еллохім), араби вимовляють з іншими голосними – Аллах (порівняй з юдейським – Еллох). Подібно до того, як росіяни називать Богиню іменем “Макош”, а українці – “Мокоша”, але всі добре знають, що мова йде про одну й ту ж Богиню, покровительку жінок. Про те, що бог Корану, бог юдейської Тори і бог-отець християнсь­кої Біблії – це один і той же бог, і що ці три “святих писанія” мають спільну ідеологію та міфологію, зна­ють небагато сповідників цих релігій. Але поверні­мося до календаря юдеїв.

Про перший юдейський календар відомо неба­гато. В самій Біблії згадуються лише чотири місяці:

перший – авів – місяць колосків [Вихід, 13,4],
другий – зіф- місяць цвітіння [3 Цар.,8,2],
сьомий – афанім – місяць вітрів [3 Цар.,7,2],
восьмий – бул- проростання [3 Цар.,6,38].

Але це залишки давнішого календаря юдеїв- багатобожників. Про цей календар самі юдеї вже нічого не знають, а місячний календар і, зокрема, назви місяців з часом запозичили у вавілонців. В цьому можна переконатися зіставивши назви вавілонських і юдейських місяців:

13

Юдеї запозичили у давніх вавілонян і семи­денний тиждень, але дні, крім суботи називали по­рядковими номерами. Доба була розділена на 24 години, а година – на 1080 хелеків. Доба почина­ється не опівночі, а о 6 годині вечора

Біблія наказувала юдеям відзначати свято пасхи на повню першого весняного місяця, на чо­тирнадцятий день місяця нісана: «Оцей місяць для вас – початок місяців. Він вам перший між місяцями року» [Вихід, 12,1]. із святково-релігійного кален­даря юдеїв-багатобожників це свято перейшло до релігійно-політичного календаря юдеїв-«монотеїстів». Давні юдеї – пастухи і кочівники приносили бо­гам очисні жертви (ягнят і голубів), а пізніше пасха була приурочена до початку жнив ячменю і перший сніп присвячувався богу [Левіт, 23,10]. І лише потім свято Пасха перетворилося в національно-політич­не юдейське свято – День знищення усіх первенців у сім’ях єгиптян «від людини аж до скотини» [Вихід,12,12], серед яких жили юдеї. Чомусь нікому не спадає на думку, що в ту «святкову» ніч були вирі­зані не лише усі єгипетські діти-первенці, а й усі ті, хто в роду народився першим в сім’ї незалежно від віку. Це свято юдеї відзначають і досі, а з ними і хрещені копти, нащадки славних колись єгиптян.

До кінця III ст. до н е. Новий рік у юдеїв почи­нався з весняного місяця нісана, і лише пізніше по­чаток року був перенесений на осінній місяць тішрі. Вихідною подією юдейського календаря є міфічна ера «від сотворення світу». Цікаво те, що за релігійними приписами рабинів Новий рік в Ізраїлі заборо­нено відзначати в неділю, середу і п’ятницю. Якщо Новий рік припадає на один із цих днів, то його переносять на наступний день. Цінне це повідомлен­ня ще й тим, що воно допомагає зрозуміти давньо-юдейські корені християнських заборон на весело­щі і впровадження постів у неділю, середу і п’ятни­цю. Звичайно, пояснення цієї традиції можна почу­ти вже суто християнські: в середу Іуда видав Ісуса єрусалимським можновладцям, в п’ятницю ісуса розп’яли, а в неділю – “день господній”, який моска­лі прозвали “воскрєсєньєм”, а як відомо. Ісус не по­любляв веселощів, бо ніде в євангеліях не описа­но, бодай в одному місці, щоб він заспівав, затан­цював чи заграв на якомусь музичному інструменті. З цього і постало християнське уявлення, що Ісус ненавидів веселощі і забави, а отже їх треба викорінювати з християнського життя. Цю традицію – свят­кувати Новий рік восени християни перебрали для свого календаря саме у юдеїв, нехтуючи місцевими релігійними звичаями і традиціями.

За початок місяця в юдейському календарі слугувала перша поява молодика на небі. Навіть в І ст. н.е. в єрусалимському синедріоні була особлива комісія, яка складалася з трьох чоловік і зо­бов’язана була стежити за появою тоненького сер­па молодика на небі. Про появу молодика, тобто першого дня місяця повідомляли запалюванням вогнищ на пагорбах Єрусалиму.

В 70 році н.е. Єрусалим був повністю зруйно­ваний військами римського імператора Веспасіана, а юдеї повтікали в країни Азії та Європи, де побутували інші календарі і молодик з’являвся в ін­ший час, ніж в Єрусалимі.

З цього часу і до VI ст. н е. у релігійному календарі юдеїв стався розлад. «Иудейская знциклопедия» (т 9,- СПб.- С. 147) повідомляє, що юдеї не знали, коли відзначати свої свята. а в інших місцях вони, на свій страх і ризик, відзначали їх в різні дні.

Щоб вийти з календарної кризи, рабини до 499 року н е. розробили новий юдейський календар, який ґрунтувався на складних підрахунках появи молодиків і повних місяців…

В основі сучасного юдейського календаря, який сьогодні офіційно визнаний державою Ізраїль, є використання 13-місячних років. Протягом 19 ро­ків 13-місячними є 3, 6, 8, 11, 14, 17, 19 роки. Три­надцятий місяць юдеї називають “вагітним”. Вве­дення тринадцятого місяця в юдейський календар узгоджували з дозріванням хліба на полях.

КАЛЕНДАР РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Римський поет Овідій визнав, що давні римля­ни краще знали зброю, ніж зірки .Навіть семиден­ний тиждень вони запозичили у греків, які ділили тиж­день на 7 днів, присвячуючи їх семи планетам (від грец. “блукаючий”). Сьогодні ж всі народи світу ко­ристуються єгипетським сонячним календарем, який, практично успадкований від давніх римлян.

До реформи римського календаря Юлієм (46 р. до н.е.). Римська імперія жила за власним недосконалим календарем. Ще в І ст. н.е. кален­дарний рік римлян нараховував не 365, а 355 днів і складався з 12 місяців: Мартіус (31), Апріліс (29), Майус (31), Юніус (29), квінтіліс (31), секстіліс (29), септембер (29), октоубер (31), новембер (29), децембер (29). Януаріус (29), Фебруаріус (28). Рим­ляни боялися парного числа днів у місяці, тому, усі місяці мали непарну кількість днів, окрім Фебруаруса – місяця поминання померлих.

Мали вони і 13 місяць – Мерцедоній, але вводи­ли його в календар не окремим місяцем, а “захову­вали” його між 23 і 24 Фебруаріуса (лютого), який був у них останнім місяцем року і тільки після нього про­довжували числити останні дні місяця (24, 25, 26, 27, 28). Цю хитрість римські жерці придумали для того, щоб за кількістю днів узгодити 2 сонячний роки (по 365 днів) з трьома місячними (по 355 днів) і, не розгнівити Януса, якому в Римі було збудовано 12 вівта­рів – за кількістю місяців у році, тим більше, що йому був присвячений перший місяць сонячного року. Змі­нювати чи реформувати релігійний календар відкри­то боялися, щоб не викликати гніву богів А забобон­ний страх перед числом тринадцять поширився в на­шому народі через християнство, яке запозичило юлі­анський календар у римських язичників.

Познайомившись з сонячним календарем Єгипту, Юлій Цезар на правах Верховного Священ­ника і Диктатора в 45 р. до н.е. реформував римсь­кий календар, залишивши в ньому римські назви місяців і майже усі релігійні забобони попередньо­го язичницького календаря римлян. На ту пору змі­щення в релігійному календарі римлян становило два місяці (близько 60 днів), а саме – 1 березня (Мартіуса) – День Нового Літа через недосконалість календаря пересунулося на зиму – на 1 січня. Рі­шення ввести новий реформований календар, са­ме 45 року (до не) було прийняте саме тому, що за підрахунками групи астрономів, очолених Созигеном, в цьому році 1 січня (Януаріуса) і 1 берез­ня (Мартіуса) випадали на молодики. (До речі, по­дібним до 45 р. н.е був 1995 рік н.е ).

Незважаючи на це виправлення календаря і перенесення 1 березня (Нове Літо) на весну, рим­ляни продовжували відзначати 1 січня “старий” Но­вий рік, не порушуючи усталену релігійну тради­цію: тоді для римлянина-язичника початок нового року означав більше, ніж сьогодні для римлянина- християнина. Для римлянина 1 січня (за юліансь­ким календарем) продовжувало бути “справжнім” 1 березням – Новим роком.

З часом юліанський календар отримав повне визнання й увійшов у побут римлян так само, як григоріанський календар, запроваджений більшо­виками – в наш побут і життя. Але від “старого” Но­вого року ніхто не поспішав відмовлятися. І саме цей “старий” Новий рік через християнство і юлі­анський календар поширився по всьому католиць­кому світу як НАРОДНИЙ НОВИЙ РІК!

Саме це свято Петро І спостерігав у Німеччині і воно йому сподобалося. Тому він своєю власною рукою підписав Указ про святкування “нового року” і в Російський імперії 1 січня 1700 р. Не відразу християнізована Московія прийняла нововведення. Та Петро все ж примусив темних християн Сходу без­думно відзначати це свято як державне. А вони стя­гнули до нього ті новорічні звичаї, які в давнину сто­сувалися лише весняного “нового року” . Ось звідки на “Василя” гуцули кладуть під стіл плуг і господарсь­ке начиння, і чому взимку «посівальники» посівають сніг і долівку в хаті замість засівання полів. Ось звід­ки взимку невігласи (нібито «за звичаєм предків») тягнуть по снігу борону від хати до хати і співають щедрівки, якими закликають ластівку передчасно прилетіти, аби замерзнути на снігу в лютий мороз. Крім того, до “нового” року сьогодні вже долучають новорічні звичаї і символи західноєвропейських країн і навіть східних народів. Китаю, Японії та ін. Так хрис­тиянський «Санта Клаус» (у гуцулів-християн – «свя­тий Миколай») заступив давній язичницький образ. Подібно влітку – свято Бога грому Перуна було замі­нено Днем пророка-юдея Іллі Громовержця…

Через рік після запровадження нового кален­даря, в 44 р. до н.е. Юлій Цезар був підступно за­битий. Звичайно ж, в перелік винесених йому зви­нувачень був внесений і цей “злочин” перед римсь­кими богами і місцевою язичницькою релігією…

З часом місцеві жерці порушили календар Юлія Цезаря, оголошуючи високосним роком кожен третій рік замість четвертого. Це порушення виправив наступник Цезаря Октавіан Август. Вже з 9 р. до.н.е протягом 16 років високосних років не було. З того часу місяць “квінтілїс” (рим – п’ятий) отримав назву “Юлїус” – на честь Юлія Цезаря (за реформу кален­даря), а місяць “сикстіліс” (рим. – шостий) – назву “Ав­густ” – на честь Августа Октавіана, який виправив по­милку римських жерців. Це починання видалось при­вабливим для наступних імператорів, які намагали­ся своїми іменами назвати наступні місяці, але істо­рія не зберегла їхніх імен в календарі.

Шість місяців року носять імена римських бо­гів, а інших шість – названі порядковими номерами:

Мартіус- на честь бога Марса:
Апріліс- на честь богині Венери (арегіге – відкри­вання);
Майус – на честь богині землі Майї;
Юніус- на честь богині неба Юнони;
квінтіліс – п’ятий;
секстіліс – шостий;
септембер – сьомий;
октоубер – восьмий;
новембер – дев’ятий;
децембер – десятий;
Януаріус – на честь бога Януса;
Фебруаріус – на честь бога підземелля Фебрууса

Бачимо, що місяці названі іменами богів із вра­хування сонячного року (від часу народження Сон­ця), а в календарі розміщені із врахуванням сіль­ськогосподарських робіт – починаючи з першого весняного місяця Цей відлік часу переважає, бо не Януаріус – перший з богів року – вважався пер­шим місяцем календаря, а Мартіус (Марс).

Незважаючи на таке дивне розміщення міся­ців у римському календарі, все ж щасливими вва­жалася перша частина року від народження Бога- Сонця (зимового сонцестояння) і до літнього сон­цестояння – часу, коли Бог-Сонце набуває найбіль­шої своєї потуги (сили) і світла. Такий сонячний (бо­жественний) світогляд виробив і в нашому народі розуміння і знання того, що молодь з “підлітків” пе­реходить в стан “повноліття” (повне літо). І, якщо усі перші місяці вважалися щасливими, то наступ­ні місяці – коли Сонце-Бог втрачав свою силу – вва­жалися, навпаки, нещасливими Якщо в перші шість місяців відзначали майже усі веселі свята, присвя­чені богам, то інші шість місяців “спадаючого” Сон­ця намагалися проводити без особливих весело­щів, аби не накликати на себе в майбутньому році гнів богів і, звичайно, неврожаї…

Привласнивши собі язичницький календар римлян, християни перейняли і їхні язичницькі за­бобони. Це стає очевидним, якщо проаналізувати святковий календар християнської церкви. Відомо, що він постав на ґрунті святкового календаря римлян-язичникїв. Першим кроком легалізованих хрис­тиян була – спроба заборонити усі язичницькі (тра­диційні) свята римлян. Коли ця боротьба не дала ніяких відчутних результатів, то було вирішено під­мінити язичницький святковий календар христи­янським. Але перші християни мали лише Пасху – сумний день побиття і смерті Ісуса і велику кіль­кість днів поминання християнських мучеників, се­ред яких загально-християнськими вважалося ли­ше 50 мучеників Християнські ідеологи не могли протиставити ці “свята” традиційним, тому пішли шляхом творення нових християнських свят. Вони відкрили євангелію і найважливіші події євангельського життя Ісуса Христоса розписали на усі ве­ликі свята першої “щасливої” частини року римсь­кого язичницького календаря: першим святом хрис­тиян є – “Різдво Ісуса” (початок сонячного року), ос­таннім святом, яке присвячене головному богу християн – “Трійця” (християнська “П’ятидесятни­ця”) – наближене до літнього сонцестояння В дру­гій половині року свята, присвяченого Ісусу, не знайдете…

Після Нікейського Собору 325 року християнсь­ка Церква Римської імперії офіційно оголосила юлі­анський календар своїм релігійним календарем 1 з того часу, поширюючись, як чума по праведному світу, християнство понесло у свідомість охрищених народів разом з юліанським календарем усі забо­бони римських язичників, зокрема страх перед чис­лом тринадцять, яке місцеві християни назвали “чор­товою дюжиною”. Але, окрім римлян-язичників, ніх­то з християн не знає, чому необхідно боятися чис­ла 13… Ніхто з християн не знає, звідки походить звичай дарувати на загальні і сімейні свята непарну кількість квітів, а на могилу нести парну, і, звідки та­кий страх до парності? Язичник знає, що все живе на Землі постало після Великого Єднання двох Бо­жественних начал. Вогню і Води, і добре знає, що коли Вогонь поєднується з Водою, то утворює “Па­ру , і парубок, який знайшов собі дівчину разом з нею створюють “пару” (“парубок” також похідне від слова “пара”). Отже, непарна кількість квітів, пода­рована молодій дівчині – є побажанням, щоб вона якнайдовше не знайшла собі пару. І навпаки, – пар­на кількість квітів для покійника – це натяк покійнику забрати з собою із живих ще когось

РУЙНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КАЛЕНДАРЯ

Скільки “нових” років бу­ло в історії України хоча б за останню тисячу років, після хрещення України-Русі не зможе, мабуть, однозначно сказати ніхто. Але попри всю руйнацію давнього українсь­кого календаря, нам все ж вдалося з’ясувати деякі подробиці з історії календаря ук­раїнців.

Б. Рибаков, користуючись величезним зібранням совіцької історичної науки, в своїй праці “Язычество древних славян” (М. Наука, 1994,- С. 325) подає два види давніх “календарів”: на глечиках і на вишивці, але обидва види умовні. їх кожен дослідник може тлума­чити на свій власний розсуд, Подібне робить і Риба­ков, розписавши зображення глечика і вишивки на дванадцять частин юліанського календаря, яким в Русі почали користуватися вже після християнізації Все ж визначити, як саме користувалися цими “календаря­ми” давні Предки, сьогодні майже неможливо, тим більше, неможливо з’ясувати, коли вони відзначали Новий рік і, з якими обрядами…

Багате дослідників вважає, що язичники Русі-України жили і святкува­ли за сонячно-місячним календарем. І хо­ча християнська влада робила все можливе, щоб знищити місцеву календарну традицію, але сьогодні бачимо в державному календа­рі українців усі язич­ницькі назви місяців, сі­чень, лютий, березень квітень, травень і т.д.

Новий рік наші практичні предки-язичники відзна­чали з настанням першого весняного молодика (най­ближчого до весняного рівнодення) і називали йо­го, звичайно, Новим Літом. А початок календарного місяця – 1 березня – вони узгоджували з появою на небі Молодика. Тому й назва цього проміжку часу була “місяць”.

Але після насильницької християнізації в життя України-Русі нахабно запроваджували церковний ка­лендар з усталеними днями і місяцями, які вже не уз­годжувалися з небесним Місяцем. В побуті українців розпочався розпад. Понищена і гнана християнами ду­ховна верства українського народу (волхви і відуни) не мала можливості повідомляти народу про справ­жній стан Природи і про час відзначення тих чи інших релігійних свят. Звичайні люди на свій власний роз­суд, спостерігаючи за станом Неба і Природи, по­значали його датами нового релігійного (церковного) календаря. І не зчулися вони, як потрапили в тенета руйнівної календарної системи, яка зовсім ігнорувала стан Місяця і Сонця. Скажімо, після введення юліансь­кого календаря, язичники помітили, що перший вес­няний Молодик з явився 1 березня (за юліан. календ .). Але розчарування приходило вже через рік, коли Мо­лодик з’являвся на небі 15 березня. Довго ще упира­лися в народі, доки не зрозуміли, що жити за двома календарями дуже складно. І було вирішено дещо змінити усталену традицію відзначення Нового літа На­перекір принесеній юдейській традиції відзначати Но­вий рік восени, в народі почали відзначати Нове літо весною -1 березня. Побачивши таке «неподобство» церква наклала на цей день своє свято – «День на­родження Адама», щоб перебити язичницьку тради­цію. Так тривало близько 500 років.

Після горезвісного «відзначення» 7000 років від “сотворення світу” (1492 рік від “різдва Христо­вого”) церковна влада пішла в наступ і заборонила в народі відзначати Нове Літо 1 березня. З цього часу з церковних календарів зникло і свято “День народження Адама”

Мало хто знає, що перший церковний Новий рік до 1491 року християнська церква відзначала 23 вересня, узгодивши його з днем народженням язичника імператора Константина (вдячність хрис­тиян за легалізацію християнства в Римській імпе­рії). Але після 1491 року місцеві християнські попи відійшли від візантійської традиції і перенесли відзначення Нового (церковного) року на 1 вересня. До 1700 [7208] року Російська імперія на державному рівні святкувала лише один Новий рік, хоча в народі відзначення старіших “нових” років не припиняло­ся.. Цікаво, що з цього 1492 року московити оголо­сили себе наступниками і спадкоємцями зруйно­ваної Великої Римської імперії. З цього часу вони привпаснили собі знак римської імперії – двоголового орла, місцеві давні назви місяців замінили на латинські, словом “нєдєля” прозвали весь тиждень, а саму неділю обізвали “воскрєсєньєм” (на честь “воскресіння” Ісуса). Знаючи з Біблії, що “боговибраним” народом вважалися юдеї, москалі назвали себе “богоносним народом”, крім того, запозичили в українців їхню древню самоназву “русичі”, переробивши її в прикметникову форму “русскіє”, а Московію назвали “Руссю” (пізніше – “Вєлікой Русью”) .

Відзначення церковного нового року як держав­ного свята описує І. Сахаров в “Сказаннях русского народа” (М., 1989,- С. 301): “Семенів день, який був першим днем нового року, відзначався в Русі (Московії) з усіма веселощами Ці вечори були сімейними: молодь і літні люди сходилися на Семенини (Семенины посиделки) до старшого в роду зустрічати Нове Літо” Чи не абсурдно звучить – “зустрічати Но­ве Літо” восени, коли Земля готується до зими?

Наперекір церковній традиції виступив мос­ковський цар Петро І, 1699 рік був останнім роком відзначення нового року на державному рівні восе­ни Незважаючи на впертий спротив московських по­пів, Петро оголосив днем відзначення Нового року вважати 1 січня. Хто сьогодні з етнографів і народоз­навців знає, що звичай відзначати початок року 1 січ­ня – “старий” новий рік язичників Римської імперії,- зберігся як давня традиція недосконалого календа­ря римських завойовників? Це свято із “вінегретом” язичницьких звичаїв багатьох західноєвропейських народів московський Петро перейняв у германців – колишніх нащадків Великої Римської імперії, а старе літочислення – 7208 рік від “сотворення світу” замі­нив на нове – 1700 рік від “різдва Христоса”. за яким близько вже 800 років жила покатоличена Західна Європа. Церква ж вперто продовжувала кожного ро­ку відзначати новий (церковний) рік 1 вересня…

Більше як 200 років протрималося таке под­війне відзначення нового року, доки за справу в 1918 році не взялися більшовики. Вони також, на­перекір ортодоксальним церковникам внесли змі­ни в державний календар Російської імперії їхня календарна реформа звела нанівець більш як 300- літню боротьбу ортодоксальних християн з католиками за чистоту церковного календаря Більшо­вики, знайомі з раціональними поправками григоріанського календаря Папою Григорієм 13, одним декретом примусили “совєцкіх” людей жити за гри­горіанським календарем, в якому кожна дата юліанського календаря наставала на 13 днів раніше від дати юліанського календаря. Церковники пос­тупилися. прийнявши новий державний календар, але в своєму колі постановили усі церковні свята продовжувати відзначати за старим юліанським ка­лендарем. І з того часу в нашому народі почали відзначати вже три “нових” роки: 1 січня – Новий рік, 14 січня – “старий” Новий рік, 14 вересня – цер­ковний Новий рік

Мало хто здогадується, що 1 січня і 14 січня не можуть бути для християн початком відзначення Но­вого року (а тепер вдумайтесь!!!) “ВІД РІЗДВА ХРИСТОВОГО”. Якщо, навіть визнати, що Ісус народив­ся 25 грудня, то Новий рік «від різдва Христового» логічно було б відзначати саме 25 грудня, але ж ні­як не 1 січня (через 8 днів після його народження). Ортодоксальні християни виявилися ще в скрутні­шому становищі – вони Новий рік (1 січня) відзнача­ють на 7 днів раніше від “народження” Ісуса Хрис­тоса і другий раз – через 8 днів після цього “народ­ження” (14 січня). Воістину правильно сказано в Біб­лії (Новому заповіті): “Я погублю мудрість премуд­рих, а розум розумних відкину! Хіба Єгова мудрість світу не змінив на тупоту… щоб спасти віруючих через ГЛУПІСТЬ ПРОПОВІДІ!” (1Кор„ 1, 19-21).

Мало хто з християн знає, що свято “Різдво Ісуса” християнські пастори запровадили в IV ст..н.е для того, щоб заступити язичницьку релігійну традицію відзначати Велике свято – Народження Бога-Сонце (після зимового сонцестояння і найбільшої ночі в році). Для 1998 року Свято народження Сонця- Коляди випаде в ніч з 21 на 22 грудня.

Цікаво буде спостерігати за примороченими християнами перед відзначення Нового 2000 року “від різдва Христового”, коли вони будуть для себе з’ясовувати, який же день – від 25 грудня до 14 січня – вважати справжнім днем народження свого “бож­ка” Ісуса Христоса. Вже тепер християни-ортодокси не знають, як сприймати передчасне католицьке “різдво”: як релігійну образу чи як святкове вітання Не­даремно розумні голови запропонували числити ро­ки “від нової ери”, чи “від нашої ери”, а вислів “від різдва Христового” залишити для “НЕМУДРИХ І НЕ­МІЧНИХ СВІТУ” – забобонних християн-фанатиків.

Розглянувши майже усі дати відзначення ук­раїнцями “нових” років, протягом тисячолітньої іс­торії християнського затьмарення, варто б було заз­начити, що Україна знала їх близько семи:

  1. Нове Літо (язичницьке) – перший весняний моло­дик (відзначалося до віроломного хрищення України-Русі… Відновлене в 1993 році);
  2. Нове літо (народне) -1 березня (з часу хрещення до 1492 р);
  3. Нове літо (церковне) – 23 вересня (з часу хрищен­ня і до 1492 [7000] року);
  4. Нове літо (церковне) – 1 вересня (з 1492 – до 1918року);
  5. Новий рік (народний) – 1 січня (з 1700 [7208] і до нашого часу);
  6. “Старий” Новий рік” (народний) – 14 січня (з 1918року);
  7. Новий рік (церковний) – 14 вересня (з 1918 року).

Скільки ще “нових” років приготовлено в історії для України, щоб дурити праведних ук­раїнців? Скільки ще потрібно “нових” років, щоб “повернувся розум до розумних”, а “мудрість до мудрих”, і щоб українці нарешті відмовили­ся від юдейських, римських, грецьких, німець­ких, християнських та інших чужоземних відзна­чень “нового” року і повернули собі прадавнє предківське від­значення Нового Літа першого весняного моло­дика (найближчо­го до весняного рівнодення)? Як хочеться швидше розвіяти христи­янський морок з очей народу і наблизити той славний час, коли всі українці привітають один одного прадавнім язичницьким вітанням: З НОВИМ ЛІТЕЧКОМ, НА ЗДОРОВ’ЯЧКО!

Література по темі. Замовити можна тут:

Коляда. Дитячі щедрівки, колядки та засівалки.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=207

 

Рідні свята в Колі Сварожому.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=104

Український гороскоп.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=239

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

×
Завітайте в наш магазин!