Переглянуло: 270

«Ми не такі!!!» Автор: Антоніна Литвин.

 

 

Кожна людина неповторна, могутня і таємнича.
Але все це у зародку: якщо зуміє дати умови для урожаю із зернин, закладених в неї, то Всесвіт осяє нова зірка, що небувалим променем доторкне найсокровенніших глибин людського буття. І в світ прибуде Світла й Добра.
Начебто все абстрактно, але конкретніше не буває. Бо кожен з нас приходить у життя з певним завданням. Якщо не виконає – промайне як зірка летюча, за якою слід швидко гасне. Виконає – засяє нова зірка, серед інших не загубиться, а додасть щось своє, нове, якого так не вистачало.
Це лише одна людина. А якщо цілий народ? Скільки вливається нового, прекрасного в глибінь буття, якщо проростає з прадревнього коріння роду, якщо не спотворюється стороннім зловмисним впливом чи насильством, якщо збереже основи самобутнього вияву своєї суті.
Бо ж починається все з усвідомлення себе: хто ти? Який твій корінь? Що несеш у світ?
Адже кожен народ тільки тоді ствердився у віках, як народ, якщо зумів у своїх дітей вкласти ще на підсвідомому, а потім закріпив у свідомості чітку відповідь на ці запитання.
За класичним визначенням нація – стійка історична спільнота людей, що характеризуються специфічними етнічними рисами, зумовленими спільністю території, мови, побуту, традицій, звичаїв.
Етнічні риси формуються в сім’ї, як мовиться, з молоком матері, під батьківським оберегом і захистом.
Батько і мати – першотворці, корені, від яких проростає крона роду, народу, нації.
Батько і мати – для кожного українця на  рівні з  Богом.
Найголовніше і найвідповідальніше завдання сім’ї – у дочку вкласти сутність матері, а сина виростити як батька. І основне – сформувати стержнем їхньої свідомості відповідальність за збереження і продовження роду, народу, майбутніх поколінь із внутрішнім змістом рідного, єдиного, неповторного, що складає сутність етносу, нації.
І вдавалося нашим предкам дотримуватись своїх законів і навчити цьому грядущі покоління.
Та не така то легка справа. Адже потрібно було весь час стерегтися, оберігати діток, доки вони самі неспроможні захиститися.
Не дарма навіть у слові «виховання» закладено зміст цього дійства: заховати від фізичного знищення, заховати від поганого товариства, доки сам не навчиться відрізняти добро і зло; заховати від підступних людей, які оманою заведуть у блуд. Аж доки твердо не засвоїть розуміння буття свого народу. Тільки тоді дитина «вихована»…
В інших мовах етимологія цього слова інакша. До прикладу, в російській – «воспитать», вигодувати. Та не лінгвістичні дослідження наша мета.
Отож наші прадіди – прабаби, «виховані» за предковічними моральними законами, були волелюбні і мудрі, працьовиті і щирі, правдиві і стійко захищали свою родину, народ, рідний край.
Та дуже щедрі і багаті землі, де вони жили. Тому зазіхань з усіх боків було багато. Не десять, не сто років – тисячоліттями діють ворожі сили, вишукуючи засоби спотворення глибинної суті душі українця.
Мабуть, ні один народ у світі не зазнав такого плюндрування, перекручення історії, як український. Знищені всі праджерела, а ті, що якось таки збереглися, оголосили підробкою, фальшивкою. Та як твердить народна приказка: «Правда і в вогні не горить, і в воді не тоне».
Знищили оригінал «Велесової книги», то з’явився рукопис Стойко-Войнича, що ствердив «Велесову книгу», як оригінал, додавши нові свідчення про прадавні події.
Із правіків доходять до нас відомості сусідів про нашу землю. Геродот, якого називають батьком історії, свідчить про нашу країну (за 500 р. до н.д.): «Вони є діти Дніпра, тут народились над Дніпром і тут розвинулись, як народ, утворивши свою державу з назвою Скитія». І охоплювала ця держава землі понад Чорним морем від Дніпра аж до Дунаю, а далі всю Середню Азію, починаючи від гирла ріки Аракс (Волога), в т.ч. теперішній Алтай і долину Пенджаб (Пакистан). Всі жителі навоколо Києва і далі на північ вздовж узбережжя Скитського (Балтійського) моря, аж до самої ріки Рейн, це все були поляни-скити».
Ось такі свідчення з прадавніх джерел сусідів.
А окрім того звернімось до сенсаційних археологічних знахідок.
В селі Молодове (Карпати) знайдено сопілку, якій 140 тис. років, а вона така, яка і зараз побутує на теренах України.
В селі Мізин, на Чернігівщині, знайдено музичні інструменти з кісток мамонта, яким 20 тис. років. Вони подібні до сучасних українських музичних інструментів.
Відкриття Трипільської культури також заглиблює в праісторію України. Бо ті, надзвичайно вишукані керамічні вироби і розписи на них, і до сьогодні побутують в Україні у вишивках, витинанках. А це ІІІ-IV тисячоліття до н.д.
Запорізька область, Мелітопольський район, святилище «Кам’яна могила», XII-IIІ тис. до н.д. Дешифровані письмена-тексти із 62 гротів і печер святилища-архіву, яке діяло за епохи палеоліту, до середніх віків. І там відомості про наших предків.
Французький інженер фортифікацій Боплан уже в XVI ст. зробив такий запис у спогадах про жителів «козацької землі», як він називав Україну: «Ці люди не потребують писаних законів. Вони в них у душі».
Тобто із прадавніх часів ще донедавна наш народ зберігав правічні моральні закони своїх предків.
А щодо мови, однієї з найсуттєвіших етнічних рис нації, то окрема розмова, обмізкуймо лише одну репліку дослідника санскриту Володимира Муляви: «Санскрит, як писемна праукраїнська мова формувався на основі неписемної протоукраїнської мови».
Так що, «шило як не ховай у мішку, воно вилізе».Ми прадавній народ із славною історією і суттєвими здобутками у всіх галузях людської діяльності.
Зайшли з іншого боку оті самі «воріженьки».
Один із звичаєвих карбів наших предків: «Пам’ятай свій рід, героїв свого народу і героїчні події!» («Дослідження та впровадження звичаєвих карбів українців», укладено Григорієм Князюком, ст. 15).
Не дарма вітання українців – «Слава Україні!». Це не якесь марнославство, а дійова духовна слава рідної землі, без якої неможливе життя жодної країни.
А відповідь: «Героям слава!», свідчить про те, що саме герої творять славу України. Бо за філософським твердженням мудреців давнини: «Народ-герой славить своїх героїв». А друга половина цієї мудрості: «Народ-раб ганьбить своїх героїв». От «воріженьки» і взялися до підступної праці: всякими засобами убити в душі українця героїзм і волелюбство, а прищепити покору, рабський дух.
І знов же таки «мудрість», але вже, мабуть, сатанинська: «Якщо хочеш покорити якийсь народ, то доведи його до того, щоб своїх героїв або знищував власними руками, або оганьбив».
Невже і справді їм, нашим «воріженькам», усе вдалося і наш героїчний, волелюбний, доброзичливий, працьовитий, мудрий, дружелюбний народ набрав стільки негативних рис: корисливість, вигоду, відчуття меншовартості, продажність, пристосуванство, боягузтво, байдужість, себелюбство? Невже?!!
І що найстрашніше, самим про себе стверджувати: «Оце ж ми такі…»
«Страшно, моторошно, безбожно сьогодні мовчати, коли з України нашої знову відверто, безкарно знущаються, збиткуються з нашої мови, з нашої історії, паплюжать наших національних героїв. Усе істинно українське, питомо національне за совєтською традицією, обзивають, обгавкують найчорнішими словами. Іде неприхована окупація України. Не мовчімо! Не мовчімо! Не мовчімо, бо вб’ють! Нас, наших дітей, нашу історію, нашу душу – рідну мову.
Наступ на все українське, намагання замінити його чужим Україні – це відверте хамство перед Україною, нахабна ноздрьовщина, брутальна, цинічна, розбійницька, принесена з імперської дороги.
А ми що ж? Похилили вже голови? Похилились? Укотре? І перед ки-им?!
Не хилімось. На нашому боці правда, бо ми захищаємо Богом дане нам своє життя на своїй землі. За різними пришельцями, забродами немає жодного права нищити нас, Україну. Це ж до нас звернені слова великого Шевченка: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава І воля святая!»
Так кричить у світ, до всіх нас Василь Захарченко, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. (Вирізка із щоденника, публікація газетна «Не калічмо душі! Не мовчімо!»)
Отож згадаймо усіх замучених – закатованих протягом тисячоліть тільки за те, що рідні син чи дочка своєї землі, свого народу. Волають до нас рідні люди з часів Київської Русі з царських катівень, з радянських таборів смерті, Сандармохів, Биківень: «Збережіть душу України: мову, пісню, неповторність і самобутність вияву своєї сутності!»
То хіба ми маємо право хилитися і тверднути: «Оце жи ми такі…»???
Очуняймо! Хай у кожному серці вогнем запалає-заволає: «Ні! Ми не такі!» Адже наші серця, душі, розум доторкають, просять діяти, ті, хто поклав життя за рідну землю і досі стоїть на чатах, але вже у духовному вимірі. Не підведімо їх – думаймо, як зупинити веремію нищення рідного, свого і дати змогу молодим росточкам прорости і зацвісти славою України.
Берім приклад з тих, хто сьогодні впевнено і послідовно розгрібає брехню про історичні події, що подають нам офіційно і повертає імена славних героїв, яких підносили нам, як бандитів, зрадників.
Поцікавтесь титанічною роботою, яка так потрібна сьогодні, президента історичного клубу «Холодний яр» Романа Коваля.
Може проясниться в головах задурених і хоч десь у свідомості, в глибині зазвучить: «Та ми ж не такі!»
Прислухаймось до мудрих роздумів про Україну геніальної поетеси і патріотки Ліни Костенко: «Українці – це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам’яті і якісні втрати самого генотипу. Образ її спотворювався віками, їй приписувалася мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно могла б вже знівелюватися й зникнути. Фактично, це раритетна нація, самотня на власній землі: вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників, митців. Неврастеників просять не турбуватись».
Відродімо братерську згоду між людьми, які ще зберегли сутність душі української. І свій Божий Дар – мову і пісню піднімемо із забуття.
Пам’ятаймо, що говорить давня мудрість: скільки мов ти знаєш, скільки раз ти людина» І всі користуються цим афоризмом, не дошукуючись, що це половина, а друга половина цієї мудрості, мабуть, тому і відкидається, бо вона вбивча для тих, хто пропагує: «Какая разница, на каком языке ты говориш! Лишь бы речь твоя была разумна». Бо кінець того вислову такий: «А якщо ти не знаєш своєї, рідної, то ти зовсім не людина».
А найбільш грунтовне поняття рідної мови дав Іван Франко:
«Мова – спосіб комунікації людей з людьми. І якась таємна сила в людській природі каже: « Pardon – ти не маєш до вибору: в якій мові вродився, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з кимось іншою своєю шкірою… І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим важче дається і страшніше карається йому така переміна».
Українці! Хоч як старанно виполювали безстрашні, патріотичні, героїчні, волелюбні серця, та все ж вони лишилися, палають любов’ю до рідної землі, народу, зберегли, почуття гідності і обов’язку як сина чи дочки України.
І на противагу дволиким українцям, породу яких вивели оті «воріженьки» (про яких уже згадувалось не раз), що після кожного злочину на шкоду рідній землі торочать: «Оце ж ми такі!..», ставаймо на чатах біля фортець рідних святинь і суворо скажемо: «Ми не такі!!!»
І почуймо материнський поклик України – матері!

З-під круч Дніпра, із-під Карпатських гір,
З степів Донбасу, із-під Чорномор’я,
З Чернігівських, із Слобожанських гін
Лунає поклик і Любові, й горя.
Земля-Вкраїна кличе до дітей:
-Очуняйте! Я ж рідна мати –
Усе, що треба в світі для людей,
Я вам даю! Ви ж розучились брати…
Щедроти степу – вже не ваш хосен,
Скарбницю лісу на торги пустили…
Якась мана в чужі краї несе –
Веселі села: цвинтарна пустиня..
Ой, дітоньки! Благаю вас, молю:
Розкуйте Волю, бо вона в тенетах!
Я знемагаю з болю і жалю,
В тяжкій напрузі вся наша планета…
Бо кожен край, країна і народ
Плекає Долю лиш у рідній хаті!
І повен сили, Щастя і Щедрот,
Якщо шанує рідних Батька й Матір!
Хто туману-облуди напустив,
Що ви для всіх – лиш тільки не для себе?..
Ти гостя чемно, щедро пригости,
Але прислужником ставать не треба!
Хто вкрав із серця вашого слова,
Що ви молитвою співали?
У пісні міць титана ожива,
Ви шлях до сонця нею відкривали!
Прокиньтесь, діти!
Ви ж козацький рід!
Очистіть серце! Розпаліте розум!
Оберігайте батьківський поріг!
На чатах будьте! Зупиніть загрозу!

 

Література ,яку можна замовити тут:

 

Історія України. За Геродотом.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=219

Геродот Галікарнанський.

Давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії» ( цей титул тепер неодмінно додається до імені великого грека), один із перших відомих географів і вчених-мандрівників. Він створив перший загальний опис тогочасного світу. Автор «Історії» в дев’яти книгах, присвячених викладу греко-перських воєн, історії держави Ахеменідів, Єгипту та інших держав, містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

За свідченням Діонісія Галікарнаського, Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас близько 484 р. до н.е. і дожив до 431 р. до н.е. Він походив із багатої та знатної родини, що займалася торгівлею.

У 20 років Геродот відправився у подорож, початковою метою якої був збір точних відомостей про греко-перські війни. Результатом стало дослідження про народи, про які греки в той час мало що знали. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу, північного узбережжя Чорного моря, Персією.

Геродот кілька років провів в Афінах, де виступав з публічним читанням окремих книг «Історії» – безцінного джерела з історії, етнографії та географії Українського Причорномор’я. В 4-й книзі твору подано систематичний опис життя і побуту скіфів, а також кіммерійців, таврів та інших племен, що заселяли південно-українські степи.

Ця монументальна праця Геродота – перший історичний твір стародавнього світу, що дійшов до нас, і одночасно перший в історії античної літератури пам’ятник художньої прози.

У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження скіфського народу, в яких значна роль відводиться Гераклу. Опис Скіфії він закінчує розповіддю про шлюби скіфів з войовничими жінками племені амазонок, чим і можна, на його думку, пояснити скіфський звичай , що полягає в тому, що дівчина не може вийти заміж, поки не вб’є ворога.

Геродота назвали «великим наслідувачем Гомера».

В епоху Відродження Лоренца Валла (1479) переклав «Історію» латинською мовою.

Батько історії Геродот, який народився у 484 році Старої ери, багато подорожував світом – був у малій Азії, Африці і Європі. Він відвідав і докладно описав Персію (Іран), Ассирію, Вавилон, Єгипет, Грецію і Скитію. Геродот записав все те, що бачив під час подорожей сам, і те, що йому розповідали. Із цих записок батько історії уклав 9 книжок, які тепер зібрані в одну книгу, в котрій понад 620 сторінок.

Сьогодення – це сумарне минуле

То що ж у своїй «Історії» Геродот написав про Скитію і скитів (про Праукраїну і праукраїнців, хоча тоді вони так і не називалися)? Він точно описав територію Скитії (правда, у вимірах є відхилення, викликані тим, що в його час відстані вимірювалися днями подорожі). Точно описані ріки і річки Скитії, і, хоч називаються вони тепер по-іншому, більшість із рік вдається відшукати й нині. Точно описано і моря, що омивали Скитію: це Балтійське (тоді воно називалося Скитське), Чорне (Понт Евксін), Азовське (Меотіс) і Каспійське (Хвалинське). Точно описано і Придніпров’я, долину, з її родючими грунтами та багатими пасовиськами.

Окремі скитські племена, можна сподіватись, в основному також точно описані. Першою особливістю «Історії Геродота» є те, що він всі назви рік, річок, теренів, міст і племен записав так, як їх називали греки, не записавши місцевих скитських назв. Другою особливістю є те, що Геродот не вказував точний час, коли відбувалися описані ним події. Роки тих подій треба встановлювати за іншими джерелами. Третьою особливістю є те, що історія написана не за певною формою, за якою пишуть зараз. Терени, річки, скитські племена, їх звичаї, віра, релігійні обряди – все описано у перемішаному вигляді. Втім, написана «Історія» майже 2500 років тому і так, як тоді уміли писати.

Пам’ятаючи про згадані особливості, можна з певністю стверджувати, що «Історія Геродота» є одним із найважливіших історичних документів Світової історії, написаних приблизно за 500 років до початку Нової ери.

Для нас, русичів-українців, Геродот є «Батьком нашої Праісторії», бо з його «Історії» ми дізнаємося, що наші Предки-Скити були Діти Дніпра (Борисфену). Вони називали себе бористенами, що сучасною мовою означає «наддніпрянці». Ще дізнаємося, що всіх людей, які жили північніше Дунаю, греки називали – гіпербореями, тобто нашою мовою – «північними людьми», а західноєвропейською – «норманами».

За «Історією Геродота» ми, українці, маємо змогу розв’язати на нашу користь два найголовніших питання в нашій історії. Перше – чи скити були місцевими людьми, народом, що народився і розвинувся над Дніпром. Друге – чи в давні часи називались «норманами» не шведи, норвежці чи німці, а скити – наші Прапредки. Таким чином, спрощуються і руйнуються найболючіші і принижуючі ук-

раїнську націю теорії новітніх істориків.

Перша із цих теорій – «персько-іранська», за якою скитів вважають «завойовниками» з Ірану, які прийшли звідтіль і завоювали місцеве Праукраїнське населення.

Геродот ясно пише, що скити йому казали: «Вони є Діти Дніпра, тут народилися, над Дніпром, і тут розвинулися як народ, утворивши свою державу з назвою Скитія».

На доказ цього скити розповіли Геродотові дві легенди, які збереглися серед їх народу. Одна з легенд називає родоначальником скитів Таргетая із трьома синами, інша – Геракла, теж із синами. Коли вважати, що Геродот все записував грецькою (старогеленською), то ім’я Тар-гет-ай дуже легко розгадати, що воно не є грецьке (геленське), а місцеве – скитське. Воно складається із двох скитських слів «цар» і «Гет» та грецького закінчення «ай». Отже, родоначальником скитського народу і засновником держави був Цар Гет – син одного із найбільших та найвойовничіших племен скитського народу Гетів, які займали терен понад Чорним морем від Дніпра до Дунаю.

Друге, не менш чисельне, скитське плем’я заселяло всю Середню Азію, починаючи від гирла ріки Аракс (Волги), включаючи теперішній Алтай і долину ріки Пенджаб (Пакистан) – це Масагети. Цю назву Геродот теж записав геленською, що треба розуміти як чисельні, або великі, Поляни. Старе плем’я русичів, що заселяло терени навколо Києва, також називало себе – Полянами. За Геродотом, було ще одне плем’я скитів – Тисагети. Займали вони терен північніше від масагетів і будинів. Можливо, тисагети були теслярами, а будини – будівельниками, але стверджувати цього не можна.

Таким чином, із теорією «скити – завойовники з Ірану», треба покінчити назавжди, бо Персія (Іран) була тоді маленька держава із примітивною культурою, її вихідці-наїзники не могли навіть підкорити скитів, про що немає жодних історичних згадок. Кир і Дарій пізніше ходили на скитів, перший у 629 році, другий у 512 чи 513 роках Старої ери, і про це в історії є записи. Та ці два походи на скитів, як описує Геродот, для Кира закінчилися трагічно, бо він був убитий масагетами, а Дарій ганебно втік із Скитії, при цьому втративши майже половину своєї 700-тисячної армії.

Тепер треба розв’язати питання з «норманською теорією». Коли Геродот усіх скитів, які мешкали на північ від Греції – за Дунаєм, називає гіперборейцями, що означає північні мешканці, а всіх на південь від Греції називає гіперношіянами, тобто південними мешканцями, то на цілу тисячу років пізніше в Європі історики називали північними людьми німців, данців, голландців, норвежців і шведів, що німецькою означає «нормани», і це ніякого зв’язку не має ні зі скитами, ні з русичами. З норманською теорією пов’язана і теорія «варягів», яких чомусь зараховують до німецьких «норманів», а не до скитських, незважаючи на те, що все узбережжя Скитського (Балтійського) моря аж до самої ріки Рейн заселяли скитські племена. Навіть море, над яким вони жили, називалося Скитським.

У ті давні часи моря були тереном розгулу піратів; німецькі племена називали своїх піратів «вікінгами», а скитські – «варягами», тобто злодіями. Ніхто не стане заперечувати, що ті пірати – варяги і вікінги – були людьми відважними, відчайдухами, що панували над осілим населенням, яке запрошувало собі на князів і герцогів провідників тих варягів і вікінгів.

Отже,за Геродотом, скити були «нормани», і так, як германи, всі вони жили північніше Греції і Риму. Але державність скитів згадується з незапам’ятних часів, а германська державність виникла вже в Новій ері.

Руси – «варяги» із новгородцями та киянами були однокровними братами, і вони дуже швидко звели на скитських землях велику та могутню державу – Київську Русь. Тоді як германські племена ще довго формувались у націю-народ, державність яких утворилася століттями пізніше від Київської Русі. Тому немає історичних підстав для ствердження, що лише германців називали «норманами», бо норманами були і скити-русичі, як їх називав Геродот, а за ним і багато інших стародавніх істориків. Піратами-варягами-розбійниками в давноминулі часи були всі народи, тому можна не цуратися таких назв. Головне те, що ці пірати-варяги пізніше ставали князями – будівничими держав, більшість із яких стали культурними й могутніми, в тому числі і Київська Русь.

Нормано-варязька теорія ніяк не є германською, її сфальсифікували у XVII-XVIII століттях німці і перекроїли на свою користь, адже вони мають відношення до вікінгів і аж ніяк не до варягів.

Геродот записав, що скити казали йому: «Від часу їх першого царя Гета (Таргетая) до вторгнення в Скитію перського правителя Дарія пройшла тисяча років». Це означає, що скитській державі до кінця Старої ери було вже 1488 років і вона володіла тоді вже майже половиною Азії і майже всією Центральною Європою. В ті часи в Європі не було помітних держав, за винятком Римської імперії, яка постійно воювала зі Скитією. Германські племена ще і на початку другого тисячоліття жили роз’єднано, без об’єднання в Германську державу. В цей час скити-русичі вже мали величезну державу – Імперію Святослава-Володимира-Ярослава, яка постала із володінь Скитської Імперії.

Древніми істориками записано, що Гети, Скити, Сармати, Гуни, Алани – це один і той же народ, що розмовляв однією мовою, мав спільне походження й однакові звичаї.

Таємниця матриці укрів-русів.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=203

Лебедія. Скарб Полуботка.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=181

Опис України.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=183

Роде наш красний.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=168

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!