Про Володимира Холошню я вперше почула на презентації книги Юрія

Шилова “Цілитель”. Коли відверто, то особливої довіри до всілякого роду

екстрасенсів та цілителів у мене не було – надто багато їх з’явилося за

останні два десятки років. Ближче знайомство із самою книгою викликало

інтерес, особливо фото, де люди, і сам Шилов стрибали босими ногами в скло,

лежали на цвяхах, піднімали вантаж, тяжчий за них у кілька разів, і ходили по

розпеченому вугіллю. Ще більше я була заінтригована, зустрівши знайому, яка

щойно повернулася із чергового семінару Холошні: вона сяяла якимось особливим

щастям і гарячково радила: “Поїдь і подивися сама. Це треба пережити”.

Дім, де зцілюють серця

До Донецька, де останні три роки Холошня проводить семінари, мене,

крім журналістської цікавості, привело і особисте бажання зняти окуляри.

Факти, викладені в книзі Шилова, вселяли надію на диво, хоча для “очкарика” з

більш як двадцятирічним стажем і діагнозом “міопія високого ступеня” (окуляри

– 7,5D) це видавалося на межі фантастики. Але книга відгуків, яка лежала на

вікні, стверджувала, що в Холошні траплялися і не такі дива. Ось лише

невелика частина з їх. “У мене були проблеми зі шлунком, я не міг нормально

прожити й дня. За допомогою саморегуляції внутрішніх органів, медитацій,

режимів я відчув себе нормальною людиною, – написав Володимир Гаврилов. –

Також 10 років я боровся із заїканням і лікарі не могли мені допомогти.

Завдяки семінару я позбувся цього, а заодно і комплексів, пов’язаних з цією

вадою. Зараз я спілкуюся нормально і в моєму житті все налагоджується”. Серед

інших відгуків – свідчення про позбавлення від проблем опорно-рухового

апарату, лікування внутрішніх органів, серця, і навіть – розсмоктування

злоякісних пухлин. А ще – про знаходження душевної гармонії і сенсу життя.

“Часто проблеми ми створюємо своїми ж руками, а ось позбутися їх не завжди

можемо самі. І не тому, що нездатні, і тому, що не знаємо своїх можливостей.

Кожному з нас потрібні в житті перемоги, і семінар – це можливість їх

здійснювати”, – записала в книзі відгуків Світлана Андрійчук.

У спортзалі господарства “Декоративні культури”, де проходили

семінари, привернув увагу і стенд із фотографіями. Крім стрибків на скло,

лежання на цвяхах, примагнічування до себе ложок, тут були й фото,

“зіпсовані” різними плямами, смугами, засвіченими стовпами. Як пояснили нам

потім, це – згустки нашої енергії, а також енергетичні сутності, які є біля

нас і в нас. Ніякої містики чи гіпнозу: спробуй загіпнотизувати фотоапарат.

В око впала ще одна фотографія: усміхнений хлопець, а над головою в

нього – ореол, в якому чітко вирізняється хвіст літака. Згадую фрагмент із

книги: це фото було зроблено в останній день одного із семінарів. Побачивши

цей знімок, Володимир Іванович одразу ж подзвонив цьому відвідувачу який

збирався летіти на відпочинок, і порадив здати квитки на літак. Той послухав,

а невдовзі дізнався, що літак той розбився. “Нічого випадкового в житті не

буває”, – наголосив Володимир Іванович, повторивши мені цю історію.

Зціли себе сам

Давні греки стверджували, що людина складається із чотирьох стихій:

води, землі, вогню і ефіру. “Все це живі істоти, – говорить Володимир

Іванович, – вони мають своє енергетичне й інформаційне поле. І з ними треба

вміти спілкуватися, тоді вони допомагатимуть. У воду треба заходити спокійно,

привітатися, тоді попросити – але конкретно – зцілення від тієї чи іншої

проблеми і тричі зануритися з головою. Виходячи, повернутися до води,

подякувати, попрощатися. Так само можна просити у дерев”.

Учасники семінару отримали можливість розширити свої знання і щодо

одвічних законів всесвіту: що таке життя і смерть, як вести себе з

покійниками, що означають давні ритуали, що з покоління у покоління

передавалися нам від предків, які призначення чоловіка й жінки. “Як на мене,

головне завдання кожного з нас – дійти на своїх двох до призначеного їй

останнього часу і не бути нікому тягарем, а навпаки, допомагати, за

можливості, іншим”, – так відповідає Володимир Іванович на запитання, що

найголовніше в житті.

Свій метод омолодження і зцілення душі й тіла Володимир Холошня

сформував на принципах біоенергоінформотерапії. Біо – це життя; енерго –

енергетична оболонка, яка існує в кожному тілі, його біополе; інформо –

інформація, яка надходить до кожної клітини через головний мозок і може нести

як хвороби, так і здоров’я; і терапія – зцілення, відновлення природного

стану речей. За словами Холошні, кожна людина приходить на цю землю для того,

щоб бути здоровою і щасливою (ця програма першопочатково закладена в наших

клітинах) і виконати свою певну місію. А всі проблеми і хвороби починаються

від того, що людина зраджує сама собі, міняє власну програму. Тому причини

всіх хвороб криються насамперед в нас самих, у наших думках і діях. А якщо

навчитися мислити позитивно, сприймати світ таким, яким він є, радіти життю і

дарувати радість іншим – можна позбутися будь-якої хвороби. Адже біль, за

Холошнею, – це застереження, сигнал про те, що десь відбувся збій у програмі.

Ученими доведено, що людина в реальному житті використовує лише 3-7

відсотків потенціалу головного мозку. Це так зване раціональне мислення,

логіка. Решта ж більш як 90 відсотків лежать за межами нашої свідомості, але

вони працюють, тримають інформацію про наші хвороби, плюси й мінуси,

приховані можливості. Пізнати закони Всесвіту, розширити межі власної

свідомості, ось шлях, який веде до гармонії.

Уже на першому занятті Володимир Холошня наклав табу на слова

“хворий”, “медицина”, “ліки”. “Я вам не лікар, і ви не пацієнти, – говорить

він, – Я даю вам знання, які допоможуть розкрити можливості вашої душі й

тіла. Я тільки підштовхну, спрямую, а далі все залежатиме від кожного з вас,

від того, наскільки ви готові попрощатися зі своїми болячками. Бо якщо людина

каже, що хоче кинути милиці, а сама життя без них не уявляє, то їй ніхто не

допоможе”.

Тут же Володимир Іванович запропонував усім, хто хоче виправити зір,

зняти окуляри й забути про їхнє існування. Спочатку забути було важко: навіть

за метр від дошки лінії маркера розпливалися й не було нічого видно. Однак

під кінець семінару я із здивуванням відзначила, що вже не так низько

нахиляюся до зошита, і лінії на дошці проступають чіткіше. Позитивні зміни

спостерігалися і в інших “семінаристів”: зникли проблеми з хребтом, люди

після інфарктів та інсультів витанцьовували, як молоді, в усіх з’явився

особливий вогник у очах.

Мистецтво долати страх

Обов’язковою частиною семінару є так звані “режими” – практичне

підтвердження, що для людського організму немає нічого неможливого. Причому

перед тим, як дозволити ступити на скло чи лягти на “дошку Холошні”,

Володимир Іванович популярно пояснює, що відбувається в організмі, як клітини

реагують на подразнення і чому вони в одному місці миттєво розтягуються, а в

іншому стають міцнішими за сталь, настільки, що ніж, кинутий з двометрової

висоти на незахищений живіт людини, яка до того ще й лежить на всіяній

гострими цвяхами дошці, просто відскакує й падає набік.

“Коли людина потрапляє в критичні ситуації, це мобілізує організм,

змушує всі клітини працювати злагоджено, – пояснює Володимир Іванович. – Ці

режими вводять вас у стрес і ви переживаєте три стадії: страх, коли

виробляється адреналін, недовіру, коли ви проходите випробування, і радість

перемоги, коли все позаду. Оця можливість впевнитися в реальності

неможливого, хоча нічого неможливого для людського організму не існує – це

сигнал вашим клітинам, які тримають хворобливу інформацію, що з нею теж час

прощатися. Таким стресом може бути і холодний душ, і акупунктура”.

Для мене найважче було подолати страх і одвічні стереотипи мислення,

які вперто переконували, що такого бути не може. Коли вперше підійшла до купи

битого скла, внутрішньо намагалася себе заспокоїти, що нічого зі мною не

станеться, інакше мені просто не дозволили б цього зробити (Зрештою, пройшов

же через це Шилов і ще тисячі семінаристів, які були тут до мене). Та й з

Іриною з нашої групи, яка щойно, з розгубленим поглядом, у якому ще світився

вогник недовіри, пройшла коло по склу, все обійшлося. Але гострі грані, що

поблискували перед очима, таки лякали.

Перший крок на скляну доріжку остаточно розвіяв страх, а натомість у

душі зродилася хвиля недовіри (“невже я це можу?”), на яку накочувалася

радість від перемоги над собою. Скло під ногами хрумтіло і тріскалося, але

було відчуття, начебто ступаєш по шматочках пластмаси. Так можна було б і

подумати, якби не кілька пляшок, які п’ять хвилин тому в усіх на очах

перетворилися в оцю купу скла, через яку тепер один за одним проходили всі

“семінаристи” без будь-якої шкоди для ніг. Витримала випробування склом і

спина – кожен лягав на цю купу голою спиною, а зверху, щоб розвіяти будь-які

сумніви, вимощувалася “пірамідка” з 2-3-4-5 семінаристів (100-200 кг, хто

скільки витримував).

Так само, долаючи страх і недовіру, пройшли усі без винятку учасники

семінару випробування і “дошкою Холошні”, і кидання ножів на живіт, і

“каталіптичний міст” (людина лягає між двома стільцями, спираючись на один з

них плечима, а на другий – п’ятами, а на “місточок” зверху сідає інша людина,

або кілька – так удається втримувати до 150 кг), і набирання “Гермесової

сили”, коли четверо людей, далеко не богатирського складу, піднімали як

пір’їнку вантаж більше тонни, і доріжку з розпеченого вугілля, температура

якого перевищувала 700 оС (Тамара з нашої групи пройшла по цій стежці аж

дев’ять разів), і ще багато чого такого, до чого важко підступитися подумки.

Однак пройшли всі – і школярі, і пенсіонери. Міф про самонавіювання чи

гіпнотичні здібності Холошні розвіює той факт, що і після семінару в кожного

лишилася здатність ходити босоніж по склу чи притягувати до себе ложки. А

значить, таке справді під силу кожному: майже десятилітній досвід роботи

Володимира Холошні – переконливий цьому доказ.

Однак не все так просто, як видається на перший погляд. Розповідають,

що один із “семінаристів” поставив собі за мету скопіювати “дошку Холошні”.

Дев’ять днів він робив заміри, креслив, підраховував. А за кілька днів після

повернення до Володимира Івановича зателефонувала його перелякана дружина:

приїздіть, чоловік у реанімації, на цвяхи напоровся.

Вивчали “дошку Холошні” й науковці, потім звернулися з проханням

відкрити секрет: як цвяхи не проколюють тіло, а лікують. Володимир Іванович

погодився за умови: якщо доповідь буде опублікована під його іменем. “Та ви

що, – відповіли йому, – тут уже шість співавторів є, а більше не можна”.

А між тим один сеанс лежання на дошці (від 15 до 45 хв.)заміняє 8 сеансів

акупунктури. Семінаристи, які мали проблеми зі спиною, одразу відчули

полегшення і кожну вільну хвилинку намагалися використати для “лежання”.

“Я виконую те, що треба”

Володимир Холошня не належить до “спадкових цілителів”. До 1986 року

він був начальником автобази і ні про яке “цілительство” не думав. Однак у

86-му його особиста позиція різко розійшлася з “лінією партії”, і Холошню

відправили на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС у так званий “батальйон

смертників” в село Карагод. Списаний додому помирати (а з рядового складу

“батальйону смертників” живими лишилося двоє-троє), він тричі пережив

клінічну смерть, після чого, як каже,”згори отримав знання і дар зцілення”.

Хоча Холошня не любить, коли його називають цілителем, учителем або ще більше

– пророком. “Я просто знаю свою місію і виконую те, для чого мене лишили на

землі”, – каже він.

Зараз у Володимира Івановича є двоє помічників: Віола і Володимир

Бурдакови. Обоє – колишні “семінаристи”, обоє свого часу позбулися хвороб, а

головне – повністю змінили своє ставлення до світу і до життя. І тепер

допомагають іншим.

За останні десять років на семінарах Володимира Холошні отримали

духовне чи фізичне зцілення більше п’яти тисяч семінаристів. Приїжджали і з

Росії, Білорусі, з-за кордону. Свого часу його кликали до Америки, до

Ізраїлю, пропонували найсприятливіші умови. Але відмовився. “Краще ви

приїжджайте сюди, – казав. – А про Україну ви ще почуєте. У неї теж особлива

місія. Побачите, який розквіт чекає на Україну . Генії вже

народилися, і їх багато”.

Півтора року тому Володимир Холошня почав будівництво оздоровчого

центру біля Кончі Заспи. Працюватиме він цілий рік, без перерви, цілодобово,

надаючи консультації і невідкладну допомогу усім хворим. Будується Центр за

власні кошти Володимира Холошні та його однодумцівя, а крім того, знаходяться

можливості ще й надавати матеріальну допомогу тим, хто її вкрай потребує.

Поки що темпи робіт ударними назвати важко.

Володимир Іванович знає набагато більше, ніж може сказати. Він знає,

для чого потрібен Україні цей Центр і чому він має бути збудований до травня

наступного року – інакше будівництво втратить сенс. І він знає, для чого

щомісяця на 9 днів вириває з “мирського життя” тих, хто прагне подивитися на

себе іншими очима, повірити в себе, зцілитися фізично і духовно. ==