“КРIР – Бойове мистецтво українських характерників»

Автори: Анатолій Кондратьєв

Сергій Горелишeв

Замовити можна тут:  https://sribnovit.com/product/krir-boyove-mystetstvo-ukrayins%ca%b9kykh-kha/

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Будь-який народ половину своїх життєвих сил, енергії та історичного часу витрачав на війни, на відвойовування свого права існувати на своїй землі, на захист своїх родів та майна. Не винятком був і народ Русі, русини, русичі, українці, який породив своєрідну військову касту, касту борців за ідеали Кумира Ра, козаків – ратиборців. А серед цього козацького войовничого люду нація породила козаків-волхвів, козаків-філософів, безстрашних воїнів, котрих називали характерниками.

Культура українського козацтва складає принаймні половину культури свого народу, і було б не ввічливим сором’язливо замовчувати цю його частину. В наш час, час відновлення та становлення України як самостійної держави, активно почав відтворюватися інститут козацтва, але, на жаль, інститут характерництва або профанується через суцільне нерозуміння що то є, або пропагується зовсім на інших, чужих духовних підвалинах. Адже та підміна духовности нації, підміна духовности народу, підміна духовности характерництва не дасть змогу відновити бойові та культурні традиції наших пращурів. Шкода, але з забуттям культури бойового мистецтва відходять в забуття такі поняття, як честь, мужність, відданість, лицарство…

Не можливо викреслити з історії козаків-ратиборців справжнього русина – нашого князя Святослава, який зумів об’єднати ятв’язькі-руські роди в один військовий союз від Волги до Болгарії. Дехто говорить про дикунів-слов’ян, що ховалися від ворогів у прибережних очеретах та лісах…, але можна пригадати і страх візантійських воїнів, які злякалися атакувати князя-пардуса, який прикривав з двадцятьма (!) козаками-дружинниками відхід від Доростолу обозу з пораненими воїнами-русинами. Оточені ратники, поскидавши свій захисний одяг, здійснили справжній ритуал смерті. Імперський командир не став атакувати русинів, виправдовуючись тим, що втратив би половину свого загону з декількох тисяч візантійських солдат. І саме про оточення Доростолу не бажають згадувати іноземні критикани військового мистецтва русинів. Натомість візантійський монарх утримував цілий загін гвардії із русинів і вважав за потрібне поповнити його тими ж, “не знаючими ратної справи”, русинами. В 960-961 р.р. полководець Візантії Никифор Фока, котрий очолював відбірне військо, що висадилося на Кріт і розгромило головну базу арабських піратів, запорукою успіху називає наявність у його армії “добре навчених русів та тавроскитів”. Візантійський історик Лев Диякон, котрий відверто не любив русинів, змушений був визнати: “Військо билося з неперевершеною відвагою. Руси, котрими керувала їх природжена лють, в шаленому пориві пішли в атаку, ревучи, як скажені… бій ішов з перемінним успіхом і аж до вечора не можна було визначити, на чий бік схиляється перемога…”

Не варто забувати і про воїнів-відунів – ратиборців, імена яких вписані в нашу історію: Віщий Олег, полоцький князь-відун Всеслав-Оборотень, котрий встав на чолі Київської Русі в тяжку добу половецької навали, воєвода Боброк, котрий з декількома воїнами змусив литовського князя Ягайла відмовитися допомагати чужинським ордам тощо.

Згадаймо місто Аркону, в якому знаходився священний храм Світовида, куди, подібно до Мекки, приходили з дарами представники усіх слов’янських земель. При храмі Світовида знаходилися триста рикарів (як сьогодні кажуть – рицарів, або крирів), котрі охороняли храм і наводили жах на неслов’янське побережжя Балтії. Історичні джерела говорять, що один рикар був здатен розігнати 10-20 воїнів, а двоє рикарів змушували тікати сотню. Такими ж воїнами славився і храм Радогоща в місті Ретра.

Шкода, але більшість з того, що вміли та могли наші пращури нині дійсно втрачене, забуте і потребує нового відкриття. На щастя, ще не повністю втрачене коріння Сили та Знання козаків-характерників і сьогодні воно по зернятках передається з покоління до покоління.

Елементи народної медицини та знахарства, казки, традиції військового мистецтва наших пращурів, хоча і у зміненому вигляді, але нині відроджуються у бойовому вишколі козаків, створюються школи рукопашу – Бойового Гопака, Спаса, Триглава, Хреста, Аркана тощо. Адже воістину, хоча зараз і створюється ажіотаж навколо шкіл східних єдиноборств, ще в середні віки імператор Китаю утримував біля себе особисту гвардію, до складу якої входив цілий руський-український полк.

Це сьогодні багато-хто співає осанну японському карате, чи китайському гунг-фу. А ще у війні 1904-1905 р.р. не було козаків, що тікали б від самурайського меча, а навпаки, воїни-самураї повсякчас ухилялися від поєдинків на шаблях з козаками.

Браття українці! Поверніть собі почуття гордости за свої, повні величі, історичні джерела, котрі пов’язують нас з славним минулим, з нашими пращурами, майте честь бути гордим свого русинського-українського походження, славною ланкою у нерозривному ланцюгу часу, котрий з’єднує наше Буття – минуле і нинішнє, і тоді станете непереможними.

Крiр, Характерник,… дивовижні слова, дивного походження.

Бойове мистецтво характерників… незбагненне мистецтво, осягнути звичайним розумом його неможливо.

То що ж це за слова, особи, мистецтво?

Коріння мистецтва Кріру сягає тисячоліть. Як свідчать орійські Віди, на континенті Лемурія більше як 10000 років тому існувала школа Крійя-йоги, котра навчала людей трансформації на усіх планах і цим дозволяла їм реалізувати найвищі можливості. Слово “Крійя”, як і слово “Крір” у давньоукраїнській мові, означає дію, котра здійснюється з повним усвідомленням. Особи, котрі практикували Крійя-йогу (Крір, характерництво) осягали Єдності, Цілісності і цим досягали фізичного безсмертя.

Щодо слова Характерник, енциклопедія “Українська міфологія” (В.Войтович, Київ, Либідь,2002, с.557) надає нам опис цього слова: “Характерник – чарівник, чаклун, для якого не існує жодних перешкод. Характерник не боїться жодних небезпек, бо знає багато замовлянь”. У пізніші часи П. Куліш у книзі “Чорна рада” так описує його: “Чував я не раз од старих козаків, що сі бурлаки сидючи там у комишах та в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невільників та й самих туркень іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Не дурно, мабуть, іде між людьми поголоска про їх характерство… Утікає від татар, розстеле на воді бурку та й попливе, сидя, на другий берег” Або: “Характерник намалює углем на стіні човен, сяде та й попливе, неначе по Лиману!” “Характерника можна вбити хіба що срібною кулею, над якою попередньо прочитано дванадцять літургій. У народних переказах чаклуном-характерником зображений запорізький кошовий Іван Сірко, про якого казали, що він руками ловив у повітрі турецькі кулі…”

У книзі “Таємниці бойових мистецтв України” (Т. Каляндрук, Львів, Сполом, 2004, с.26) так визначаються коріння українського характерництва: “Корені характерництва прийшли до нас з тисячолітньої давнини, з часів великого переселення орійських племен з України до Індії. У Відах, давніх орійських писаннях, говориться, що серед другої касти кшатріїв-правителів-воїнів існують загони, основу яких складають магаратхи – могутні (ратаї) воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч. Лише вони володіють всіма п’ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; “муктами” – знаряддями для метання стріл; “янтра-муктами” – великими метальними машинами; містичними стрілами “астрами”, зарядженими духовною енергією відичних мантр. Оскільки префікс “ма” у санскриті означає “великий”, то “гаратхи” і є саме тими характерниками – магічними воїнами, які володіють надзвичайним бойовим мистецтвом.”

У праці “Історія запорізьких козаків” (Яворницький Д.І., Львів, Світ, 1990, с.196, 1, 176) козаки-запорожці описуються: “…серед них завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерними” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “варцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов”.

Про надзвичайні здібності козаків говорить і Духовний гетьман українського козацтва Володимир Мулява в інтерв’ю “Українській газеті” (О.Скорина, №14, 1996), де він наводить один цікавий документ – лист султанові від його візира, в якому той описує причину своєї поразки під час захисту фортеці. Він пише: “Коли захисники фортеці побачили в морі козаків, які наближалися, то почали реготати, бо тих безумців було не більше 2 тисяч, а турецького гарнізону – понад 30 тисяч. Крім того, захисники фортеці мали гармати, а на мурах у чанах кипіла смола. Та коли козаки почали дертися на мури, туркам здалося, що це не люди. Бо хіба може, облита палаючою смолою, людина реготати так, що чути у кожному куточку фортеці? Хіба може людина, якій відрубали правицю, перехопити шаблюку лівою рукою і зарубати ще трьох яничарів? Хіба може, обтикана зусібіч отруйними стрілами, людина іти на лави яничарів, а ті немов скам’янілі, не в змозі підняти на неї зброю? Хіба може людина, коли їй перебили шаблю, вхопити яничара за ногу і ним убивати інших захисників фортеці?…”.

Таких документальних свідчень можна навести досить багато, але вони проливають дуже мало світла на практики українських характерників та їх бойове мистецтво.

У цій книзі автори поклали на себе важке завдання щодо розкриття таїн бойового мистецтва характерників – “Крір” та духовного підґрунтя цих бойових практик. Отже, почнемо…

ПIСЛЯ ПЕРЕДНЬОГО СЛОВА

Шановний читачу, ти маєш честь тримати у своїх руках книгу – підручник, що надасть тобі можливість долучитися до справжніх витоків української духовности, живих джерел наснаги українського народу. Якщо ти опанував знання рівня Джури, пройшов належний вишкіл з рукопашу – Спасу чи Бойового гопака, то це твоя книга, це твій інструмент задля осягнення цілісного стану, стану справжнього Воїна – лицаря України.

В цій книзі патріоти України Анатолій Кондратьєв та Сергій Горелишев розкривають тобі таїни мистецтва українських характерників – Воїнів Духу, лицарів честі, мужніх захисників не своїх панів, як це прийнято в Японії серед самураїв, не себе особисто, як це прийнято у сучасному світі, а саме захисників українського народу, його національного Звичаю, його божественного Буття.

Книга тебе, козаче, введе у сакральний світ національного шляху до осягнення Єдности, надасть тобі інформацію щодо таїн історії України, її сакральної символіки, психологічних та езотеричних практик, притаманних саме українцям, покаже тобі невідомі досі шляхи до змужніння, пізнання Сили та поглибленого стану усвідомлення, що мали наші характерники і що згодом набудеш і ти. Сприйнявши це все, козаче, ти дійсно пізнаєш національний шлях до духовности, адже іншого шляху у козака немає…

Духовна людина, козаче, вже не є людиною, а ліпше є надлюдиною, це особа, котра стає врівень з богами, це особа, котра стає безсмертною. І цей шлях тобі вкажуть саме практики українського характерництва. Ставши на цей шлях, ти дійсно стаєш безсмертним Воїном, Воїном Світла, Воїном Духу України.

Стань на цей шлях, козаче!

Слава Україні!

(Почесний Гетьман українського козацтва Володимир Мулява)

ЗВИЧАЄВI КОЗАЦЬКI ПРАВИЛА

(реконструйовано)

1. Козак.

Не шукає спокою у бездіяльності.

Не слугує грошам та не дозволяє їм владарювати над собою.

Має здатність битися не тільки за себе, але й за інших.

Підкоряє свої примхи розуму та волі.

Сам себе стверджує Воїном.

2. Громада.

Кожен є рівним до кожного, всі є рівними до всіх, кожен є рівним до всіх.

Кожен стає рівним до всіх тоді, коли признає себе козаком, коли признає громаду та її владу над собою і коли громада признає тебе і твою владу над нею.

Кожен за всіх, всі за кожного.

Відкидаючи одного, ти відкидаєш всіх.

Відкинувши громаду, – громада відкине тебе.

3. Вiра.

Не вірячи громаді ти відкидаєш громаду.

Вір не тому що розповідають, а тому що бачать твої очі.

Май власні переконання. Вірити як усі означає вірити у ніщо.

Ніколи не май віри вищої за розум.

Твоя віра в громаду – це твоя вірність громаді.

4. Слово.

Твоє слово є твоєю вартістю.

Не кажи двох слів там, де від тебе чекають одне.

Якщо можеш промовчати, не говори нічого.

Чуй не те, що говорять, а що приховують за допомогою слів.

Признаючи когось зі своєї громади, відповідай за його слово, як за своє.

5. Справа.

Ти можеш робити все, але правильно і до кінця.

Якщо ти козак, то слова “хочу”, “можу”, “мушу” для тебе є тотожними.

Завжди знаходься там, де важче.

Підкори собі всіх, інакше підкорять тебе.

Дай дорогу тому, хто може зробити більше за тебе.

6. Шлях.

Знай, виживає тільки найсильніший.

Не чекай коли тебе вдарять, починай першим.

Йти прямо не означає йти у правильному напрямку.

Не вступай у один слід двічі.

Якщо не можеш просуватися вперед, то хоч би впевнено стій на місці.

7. Мета.

Кожний твій постріл має бути спрямований до мети.

Мета не в тому, щоб боротися, а в тому, щоб перемагати.

Мету, від котрої ти відмовишся, привласнить твій противник.

Від досягнення малої мети не чекай великої перемоги .

Якщо ти досяг своєї кінцевої мети, то ти вже мертвий.

8. Мiра.

Не віддаляй себе від громади ні в малому, а ні у великому.

Нікому не показуй а ні своєї болі, а ні своїх радощів. Відкрита душа – порожня душа.

Не побажаєш іншому, не отримаєш і сам.

Вину за події свого життя покладай тільки на себе.

Все те, що ти тримаєш у твердій руці, у тебе ніхто не відбере.

9. Гiднiсть.

Тебе можуть знищити, але перемогти ніколи.

Ніколи ні про що не шкодуй.

Ніколи нічого не проси, бо той хто просить не вартий поваги.

Запропонуй допомогу нужденному, навіть коли він тебе не просить.

Ніколи не вір богові, який принижує і робить з тебе раба.

10. Правила.

Обіцяй тільки те, що ти можеш дати.

Поверни собі те, що ти втратив.

Не зачіпай чужого, воно для тебе мерзенне.

Вибач того, хто готовий вибачити тебе.

Відмовся від розкоші та багатства. Тобі належить тільки те, що ти маєш при собі.

11. Принципи.

Немає друзів, немає ворогів – є тільки учителі один одному.

Немає чудес – є тільки різні рівні знань.

Немає релігії вищої за Істину.

Перемагай з повагою.

Україна понад усе!

KRIR

The martial art of Ukrainian kharakternyks.

Anatoliy Kondratyev

Serhiy Horelyshev

Ця книга є посібником з психофізичної підготовки Воїна, лицаря, характерника. Розрахована на духовно підготовлену та національно спрямовану особу – Воїна-єдиноборця. Може бути корисною для підготовки солдат аеромобільних військ, ЗМОП, та підрозділів антитерористичного напрямку, студентів вищих курсів спортивних, психологічних та педагогічних факультетів, спеціалістів та вчених з національно спрямованих духовних та фізичних практик, вчителів національних шкіл та університетів.