“Люблю дощ – він приносить з собою запах неба” Макото Сінкай

– Яка в тебе мрія?
– Щоб мене хтось поцілував під дощем … А твоя?
– Щоб почався дощ…
**********************************************
«Я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю» Ліна Костенко
**
– У вітру колір настрою того, до кого він доторкнувся…
– Як же ми його відчуваємо?
– Ну можливо тобі потрібно просто пригадати… ) «Аромат свіжої груші, краса сходу і заходу, відчуття подиху вітру, хвилі моря, дотики … Миттєвості абсолютного щастя, заради яких ми живемо …» З фільму “Місто Ангелів” …
– Вітер не завжди лагідний. І ми буває просто втомлюємось…
– Так, саме тому небо буває плаче дощем, щоб змити сльози, чи допомогти змити щось з душі, даючи сили прорости чомусь новому…. Саме тому деякі люди насолоджуються дощем, інші просто промокають… «Люблю дощ – він приносить з собою запах неба» (Макото Сінкай)…
– Ну…, дощ буває всякий, як і в житті буває всяке…
– Мабуть саме тому, дощ, буває викликає не завжди зрозумілий смуток…, особливий, який змушує слова ставати теплішими, людей добрішими… Іноді дощ моросить дрібними краплями, а іноді – суцільний ливень… І коли дощ застає нас зненацька, нам трапляються люди, готові поділитись зонтом… Цінуймо їх… Тоді, навіть звичайна чашка з гарячим напоєм здається робить оточуючих «теплішими» – більш доброзичливими, щедрими …
– Як встигати за всим цим у цьому стрімкому світі?
– «Антикрихкість» Нассіма Талеба. У книзі є теорія про гіперкомпенсацію, зокрема — чим більше ми загружені, тим більше встигаємо. Читайте розумні книжки, слухайте мудрих людей, прислухайтеся до свого серця, інтуїції. Дивімось навколо, ДУМАЙМО, більше спілкуймося з реальними людьми, більше позитиву… У майбутньому це стане вигідною перевагою у світі, який стрімко намагаються перетворити на Матрицю…Не дозволяймо собою маніпулювати. Мудрості нам усім!
– Де взяти сили, адже буває так важко?
– «Що б ми не робили і ким би не були – все це грунтується на нашій особистій силі. Якщо її досить, то всього одне сказане нам слово може змінити наше життя. А якщо її мало, то нехай навіть будуть розкриті всі скарби мудрості – це нічого нам не дасть» (Карлос Кастанеда).
Тому, якщо меч став занадто важкий – стань сильнішим!
Тому сильним потрібно стати кожному:
«У кожному з нас закладена сила нашої згоди на здоров’я і хвороби, на багатство і бідність, на свободу і рабство. І саме ми управляємо цією великою силою, і ніхто інший» Річард Бах “Ілюзії”.
Якщо я не стою за себе , то хто встане за мене ? Талмуд ( з передмови до оригінального «Втеча від свободи» Еріх Фромм )
Кожний сам дає відповідь на складні питання які ставить життя, сам обирає пріоритети, сам обирає міру свободи, щастя…, або іллюзій… Спробуйте бути чесними з собою, не обманюйте себе…
Завтрашній день непередбачуваний. Наступна секунда – непередбачувана. Звичайно ми не всесильні, проте очікувати чогось бездіючи – значить обманювати себе. Що в свою чергу, призводять до болісного розуміння тієї різниці, яка неминуче виникає між фантазією і реальним станом справ…
Вір в себе. «Непохитна надія – це сила. Надія, змішана з сумнівом, – це боягузтво. Надія, змішана зі страхом, – це слабкість» Гурджієв. Довіряй поклику крові… Сила духу – стрижень людини, без якої неможлива гармонія тіла і духу…
Про що ви думаєте – те і відчуваєте. Що відчуваєте – те і випромінюють. Що випромінює – те і отримуєте…
Якщо ти не наважишся на це сьогодні – завтра буде таким же, як і вчора…
– Як же допомогти, що ж говорити друзям і близьким, що потрапили в біду?
– Ніколи не казати «я так і знав», « я тобі говорив», «все в житті не випадково»… Адже останнє, чого потребує людина, роздавлена нещастям, це повчань… Найважливіша річ – розуміння, а вже після, допомога (якщо дійсно потрібно)… Для початку, просто скажіть: «Я знаю, що тобі боляче. Я тут, я з тобою”, а краще без слів, зумійте дати це відчути… Головне щиро… Адже, ти можеш прочитати тисячі книг, заробити багато грошей, прославитись як розумна та щедра Людина… Та найважливіше – наскільки тепло тим, хто поруч з тобою…
Щодо особистого простору. Є межі, які переходити не можна… Навіть навшпиньки… З іншого боку, недосказаність – це початок кінця навіть самої великої любові … Бути поряд, поважаючи особистий простір – талант знаходження балансу взаємин… Бережіть один одного..
Пробачаючи помилки, не пробачайте зраду… Є те, чого прощати не можна, є ситуації, коли мир неможливий…, й кожен має визначити межу… Згадаймо, що толерантність – медичний термін, що показує нездатність організму чинити опір проникненню сторонніх тіл. А повна толерантність – це смерть…
Тому потрібно розрізняти толерантну поведінку та рабську терпимість, так вигідну маніпуляторам…
«Стережіться людину, яка не відповіла на Ваш удар: вона ніколи не пробачить Вам і не дозволить пробачити себе» Джордж Бернард Шоу.
З іншого боку неможливо бути хорошим для всіх і кожного. Якщо одних зігріє тепло вашого серця, то інші будуть раді погрітися біля багаття, на якому вас будуть палити…

**********************************************
«Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть» Ліна Костенко
**
Прагнучи до мети, не забуваймо жити сьогодні…
**
“Люблю дощ – він приносить з собою запах неба” Макото Сінкай
Люблю осінь… За теплі дні бабиного літа, які так нагадують про тепле літо, за золоту красоту, за навіювання роздумів…
В цей час природа найбільше нагадує нам про цінність домашнього тепла і затишку… Осінь вчить цінувати…, відрізняти справжнє…
Осінь – найбільш філософська пора року. Часом ми бачимо багато, але не помічаємо головного.., а природа не терпить порожнечі… Рано чи пізно, все обов’язково заповнюється, а ось чим, щастям чи сумом, залежить від кожного…
Осінь. Золото і сріло…
Осінь…Спочатку нас радує барвами, потім все змиває дощем, приховуючи за краплями сльози смутку… Цей, не завжди зрозумілий смуток…, змушує слова ставати теплішими, людей добрішими… Падає листя…, а коріння стає міцнішим, щоб пережити зиму, жити далі…
Людям дає волю, робить сильнішими і мудрішими… Змушує згадати, що ми не вічні, тому потрібно вставати з ліжка і зробити все, що ти хочеш зробити., нічого не відкладати, жити тут і зараз. «ЗАРАЗ» – це все, що у нас є…
Мудра природа цінує відвагу. Зважся – і у відповідь на твою рішучість природа зітре непереборні перепони…
Осінь вчить визнати, що весь світ вільний – все має право бути таким, яке воно є…
Якщо весною дерево дарує тобі квіти, літом – тінь, восени – плоди, невже ти захочеш в подяку вирвати його з землі і забрати з собою..? Відпускай речі, залишаючи відчуття, з відчуттів, концентруйся на позитивних. Й нехай вони дадуть тобі силу та волю пережити зиму, мудрість доглядати за садом…, й весною дерево знову розквітне…
Й тоді…
«В один прекрасний день сонце, як пустотлива дівчинка, висуне руку крізь розриви в хмарах і ніжно, тихо, немов шукаючи на дні глечика зі старим загравшим саке упущену туди золоту каблучку, пробудить від сну світ» Кобо Абе.