Щоб вижити, притиснись до землі, приготуйся чекати. Не шукай нікого, хто міг би тебе врятувати. На землі пожежа, тривала ворожнеча, нині кров’ю виливається кожен вірш. Щоб вижити, прийми себе, упокій в тиші, заборони собі бачити в людях тривожне світло. Не пиши нічого, будь-ласка не пиши, не давай собі текти з вен. Щоб вижити, лягай на дно, відображай хвилю, зберігай тишу, спустившись з небес.
На шляху в Вальгаллу кожен з нас тонув.А потім воскрес. «Кіт Басьо» (Світлана Лаврентьєва)
***********************************
Бачиш мох на камені, і дерево під ногою, бачиш крізь людей і повз кулі, що летять. Це хтось мудрий зробив тебе іншою, щоб тебе не впізнали, не випили, не повернули. Походи з мечем і з дзвоном у грудях, навчися безшумною бути і не чекати удачі. Вибирай з тих, хто довго йде один, тому що вони не зможуть вже інакше. Не даруй марно полум’я і води – хто гідний, сам знайде для себе порятунок. Знайди себе, вчися замітати сліди, будь завжди ні з ким, коли говориш з усіма. Овен змінить риб, прокинеться в землі трава, що шукала у темряві, навесні, нарешті, знайдеш. І підеш на північ. І розділиться світ на два. Ти не будеш знати, який з них справжній. «Кіт Басьо» (Світлана Лаврентьєва)
***********************************
«Весна для виживших. Із вицвілих палат, із рукавів лікарняних коридорів ми тягнемося за дозами тепла, слабкіше слів, прозоріше скла, ми залишаємо похмурі нори. Йдемо до весни – в піжамах, босоніж, з катетерами в вінках підключичних, і ладанки на тонких шиях пташиних обожнюють дітей і людей похилого віку. Весна для тих, хто вижив. Хвала пройшовшому темряву, тому, хто дочеквся весни, як одкровення. Ми один за одним тягнемося, як ланки. Він збере нас, наберися терпіння. А той, що йде першим, посміхнися Йому». «Кіт Басьо» ( Світлана Лаврентьєва).