Як з самоізоляцією справлялися великі люди минулого?

Самоізоляція здається нам неприродною і незвичайною, але в середні віки це була просто життєва необхідність. Багато вважали це тягарем, а для інших людей самоізоляція стала джерелом натхнення. Прекрасно описує це Боккаччо (який сам утік від чуми) в «Декамерон», де три юнаки і сім жінок їдуть з Флоренції в заміську віллу і розповідають один одному історії.

У 1606 році через чуму театри Лондона закрили на рік, а Вільям Шекспір, залишившись без роботи за короткий час написав п’єси «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра». Відома і «Болдинська осінь» Пушкіна, коли він був на холерному карантині – також найбільш плідний час його роботи.

Ньютон під час чуми зробив багато відкриттів. У 1665-1666 році під час чуми в Англії заняття в Кембриджському університеті скасували і він був змушений повернутися в сімейну садибу Вулсторп. Ньютон згадував, що «в ті дні я був у розквіті винахідницького віку і приділяв математиці і філософії більше розумової уваги, ніж будь-коли після». Історія з падінням яблука реальна – адже яблуневий сад був у його садибі, де він був змушений довгі місяці дивитися на яблука. Закриваючись одиноким в темній кімнаті Ньютон довго дивився як промені світла падають на кристали і переломлюються – і відкрив світловий спектр. За час самоізоляції він створив диференціальне й інтегральне числення, пояснення природи світла, закон всесвітнього тяжіння.

Іноді чума розлучала сім’ї. Так, художник Альбрехт Дюрер, тільки одружившись (пишуть, що за розрахунком) влітку 1494 уже восени поїхав в Італію рятуватися від чуми, яка насувалася на Німеччину. А ось дружина його відмовилася їхати і жила в заміському будинку батьків. Але в Італії художник не витрачав час, а навчався майстерності, яку потім застосував після повернення.

Тож зробіть з цієї статті висновок, залишайтесь вдома, навчіться чогось нового та будьте здорові!