В найвищім небі вічна її Душа!

У Святість сповита!

Вона Свята,-Земля!

Атхарваведа.

 

Бомжі на межі.

Збирались бомжі на межі
Черстві споживати коржі.
Гукали до них сторожі:
«Анумо, бомжі, від межі!»

Від ляку хололи бомжі,
Неначе голодні моржі.
Бомжам би втекти від межі,
Та навколо луки чужі,
Чужі рубежі, гаражі,
Ще й ікла собак, мов ножі.
Плазуйте бомжі, як вужі,
Але і ліси вам чужі,
Байраки, шовки ковили…
Бо землю бомжі продали.

Руслан Морозовський.

Одні вважають катастрофою скасування мораторію на продаж землі – її економічне захоплення іноземцями, позбавлення українців своєї землі і перетворення їх в наймитів без права власності, ліквідацію села і багато біди, аж до земельних бунтів і війни. Інші, навпаки, бачать в цьому економічний прорив України, зростання ВВП, бажану свободу продажу і покупки землі, доступ до кредитів під заставу землі, інвестиції та інші райдужні перспективи. Ця тривала на 18 років дискусія стає схожою на застиглу гримасу болю, а мораторій – на пластир, який вріс в рану, що кровоточить. Для всіх очевидно, що сьогоднішня ситуація вимагає змін, – мораторій не захищає селян від розгулу тіньових земельних схем і рейдерських захоплень, чорного ринку землі і повзучого отримання контролю над землею великими іноземними гравцями. Але якщо в існуючих умовах корупційних судів, недотримання законів, тотальної бідності селян і недоступності для них кредитів просто скасувати мораторій, це все одно що випустити з пляшки джина дикого напівкримінального ринку, відкритого всім глобальним цунамі, тобто зірвати пластир з глибокої рани і не зупиняти кровотеча аж до летального результату.

Щоб знайти правильний шлях для земельної реформи і переходу до оптимальної моделі ринку землі в Україні, в сьогоднішній дискусії бракує двох найважливіших складових. Вони присутні в науковій літературі і зарубіжних аналітичних доповідях, але практично повністю випали з масово доступного інформаційного простору в Україні.

Перша складова – це аналіз глобальних процесів у земельній сфері, про які у нас мало говорять і які ніколи не озвучують офіційні іноземні консультанти. За останні роки на глобальному ринку землі відбулися такі тектонічні зрушення, що їх розуміння може повністю змінити погляди на проблему всіх українських учасників дискусії, а тим більше керівників держави.

Друга складова, якої не вистачає в дискусії, – це ясність і стратегічне бачення кінцевого результату, до якого ми хочемо прийти, розуміючи існуючий глобальний контекст.

Тому така неповноцінна дискусія про ринок землі не «зшиває” країну і не розвиває колективний розум нації в пошуку мудрої відповіді на доленосний виклик, а нещадно, до ненависті і крові, ділить нас на своїх і чужих, на тих, хто “за”, і тих, хто “проти”.

Мета цієї статті – внести в багаторічні і хворобливі дебати про землю важливу додаткову інформацію про ту жорсткоку глобальну реальність, яка сьогодні вривається в життя України і яка може просто перевернути всі фігури і шахову дошку, на якій намагаються грати наші місцеві великі гравці.

Нам необхідно підняти рівень дискусії над будь-якими емоціями та особистими бізнес-інтересами, над бажанням погоджуватися з іноземними консультантами, над пристрастю наслідувати моду і хайп. Ціна помилки зараз – це ціна життя України.

Які ж важливі для нас глобальні тектонічні зрушення відбулися останнім часом? Коли в 2007-2008 рр. в розпал глобальної фінансової кризи світові ціни на продовольство підскочили вгору, це стало катастрофою для бідних країн, що залежать від імпорту базових продуктів харчування. У цих країнах поширилися продовольчі бунти і збройні зіткнення. ООН оголосила про глобальну продовольчу кризу і про те, що від голоду щодня страждають більше одного мільярда (!) людей . Це кожен сьомий з нас, семи мільярдів населення Землі.

Багато українців не знали про це, – від такої катастрофи нас захищає родюча українська земля, яка становить близько 72% території України, і вітчизняні продовольчі товари на внутрішньому ринку.

Міжнародна організація ФАО (Food and Agriculture Organization) опублікувала доповідь, в якому попередила, що світ увійшов в новий режим функціонування продовольчого ринку, в якому така волатильність цін буде загострюватися. Короткострокові коливання світових цін на зернові, за висновком ФАО, будуть відбуватися навколо постійно зростаючого глобального тренду з наступних причин:

– дестабілізація глобального ринку зернових через інтенсивне використання біопалива, сировина для якого витісняє зернові і вбиває родючість грунтів;

– масштабні спекулятивні фінансові операції на ринку деривативів, пов’язані з продовольчими товарами;

– зміна клімату;

– загострення конфліктів в деяких регіонах.

Страх, що масштабні спекулятивні операції підірвуть здатність глобального ринку ф’ючерсів на зернові згладжувати коливання цін і поставлять під удар уряди і населення країн, що залежать від імпорту продовольства, змусив ці країни дзвонити в усі дзвони і вимагати від лідерів міжнародних організацій вживати термінових заходів.

У 2009 р на світовому саміті з продовольчої безпеки прозвучали тривожні звернення до Світового банку, МВФ, ЮНКТАД і ФАО про небезпеку і неадекватності глобальної системи землеволодіння, землекористування та забезпечення людства продовольством.

Після деякого зниження другий сплеск цін на продовольство в 2010-2011 рр. підтвердив обгрунтованість цих побоювань.

ООН щорічно публікує доповідь про продовольчу кризу (Global Report on Food Crisis, GRFC) і динаміці Глобального індексу голоду (Global Hunger Index, GHI). Коли читаєш цей сухий аналітичний звіт, просто холоне кров у жилах, – за красивими графіками і діаграмами стоять мільйони людей, які вмирають від голоду в наш освічений вік високих технологій.Згідно останнім доповідям GRFC і SOFI (State of Food Security and Nutrition in the World ), після подолання Глобальним індексом голоду свого піку в 2008 р і подальшого невеликого зниження, з 2015 р він знову почав зростати. У минулому році число людей, які щодня страждають від голоду, перевищила 821 млн чоловік, серед них – понад 51 млн дітей у віці до п’яти років. Сьогодні ціна родючої землі, контролю над нею і над продовольством стала ціною життя і смерті.

Стало очевидним, що країни, які будуть контролювати родючі землі і продовольчі товари, стануть ключовими геополітичними гравцями, лідерами на світовому ринку продовольства в процесі подолання глобальної продовольчої кризи.

Поширення таких висновків і прогнозів радикально змінило земельну політику багатьох країн, запустило глобальну земельну лихоманку і викликало безпрецедентні і надзвичайно важливі для нас глобальні явища:

– страх урядів багатьох країн з дефіцитом родючої землі перед погрозами продовольчої кризи: вони усвідомили, що навіть наявність грошей не є гарантією продовольчої безпеки для їх населення. Єдиною твердою гарантією є наявність родючої землі і контроль над її використанням;

– розуміння глобальними інвесторами стратегічної вигідності вкладень в придбання родючої землі або забезпечення контролю над цією землею, продовольством і водою;

– усвідомлення портфельними інвесторами колосального потенціалу майбутнього прибутку від масштабних спекуляцій з похідними інструментами, пов’язаними з родючою землею і продовольством;

– дивовижний факт, що складається в тому, що гостра продовольча криза і проблема голоду часто спостерігаються в тих бідних країнах, де є велика кількість родючої землі, але вона знаходиться під контролем іноземних корпорацій чи фондів інших держав. Ці інвестори всю продовольчу продукцію відправляють на експорт за світовими цінами, а місцеві жителі з-за низьких доходів не в змозі купити те, що вони вирощують на “своїй” землі як наймані працівники (зокрема, це Судан, Мадагаскар і багато інших країн третього світу ).

З 2007 р уряди багатьох країн з великою кількістю фінансових ресурсів, але дефіцитом родючої землі зробили своїм пріоритетом забезпечення національної продовольчої безпеки. Для цих цілей їх державні фонди добробуту (Sovereign Wealth Funds) можуть оперувати сумами порядку сотень мільярдів доларів. Головний фокус їх уваги зосереджений на наступному:

– освоєнні родючих земель в країнах третього світу для забезпечення свого населення продовольством і експорту продукції;

– радикальному підвищенні ролі урядів у забезпеченні себе безпечною системою землеволодіння та землекористування;

– збільшенні державних інвестицій в інфраструктуру продовольчого ринку та переробних галузей.

У цій ситуації надзвичайно загострилося глобальне явище, яке в міжнародній аналітичній літературі називають land grabbing – захоплення родючих земель в інших країнах шляхом використання легальних методів інвестування. Цьому явищу присвячено дослідження незалежних міжнародних think tanks Oxfam, Transnational Institute, GRAIN, Global Development and Environment Institute і багатьох інших організацій, публікації вчених і книги авторитетних видавництв.

Суть їх висновків полягає в тому, що поглинання або захоплення землі (land grabs) іноземними інвесторами або великими національними монополістами і концентрація приватної власності на землю – це одна з найбільших загроз для продовольчої безпеки країни-одержувача “інвестицій”. За даними Land Matrix Partnership, c 2001 р іноземними інвесторами було поглинуто понад 250 млн га родючої землі в країнах третього світу. Це площа, в чотири рази перевищує територію всієї України.

Найчастіше основними гравцями в таких операціях є:

1) суверенні фонди добробуту багатших країн, які забезпечують себе довгостроковий доступ до родючої землі в третіх країнах на основі її тривалої оренди або купівлі (наприклад, Norwegian Sovereign Wealth Fund, розмір якого становить понад 1 трлн дол., Або аналогічні інвестиційні фонди Китаю, див. статтю Андрія Паливоди “Китай, якому все мало”

2) власники виробництва біопалива, яким необхідний постійний доступ до сировини;

3) глобальні хедж-фонди та індивідуальні інвестори, які займаються спекулятивними операціями із землею або водними ресурсами на цій землі;

4) рідше – геополітичні гравці, які мають на меті поглинання країни або регіону;

5) місцеві олігархічні структури для подальшого перепродажу землі іноземним інвесторам або для концентрації земельної власності і отримання монопольного надприбутку.

Висновок одного з доповідей Oxfam гідний того, щоб дослівно процитувати уривок: “Іноземні інвестори активно таргетують  країни з корумпованими або некомпетентними урядами з метою швидкої та дешевої скупки високоякісних сільськогосподарських земель. Аналіз показав, що між 2000-м і 2011 р в 56 бідних країнах третього світу відбулися великі угоди з поглинання сільськогосподарської землі, які привели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і виникнення продовольчих  криз. Корумповані, або некомпетентні уряди стають зручними партнерами для вигідного бізнесу земельних інвесторів. Часто такі угоди готуються за допомогою інтенсивної пропаганди, в якій для місцевого населення їх називають земельною реформою і інвестиціями, які приведуть до економічного зростання і створення нових робочих місць “.

Однак в дійсності відбуваються протилежні речі. Найбільш шокуючим, нехай і не зовсім типовим, є кейс Мадагаскару, який досліджений і опублікований в міжнародній  доповіді Land grabbing in Madagascar.Цей  проект захоплення всієї родючої землі острова іноземними інвесторами Південної Кореї, Італії та інших країн реалізовувався через багаторічну і трагічну історію. Її початок називався земельною реформою і запровадженням ринку землі з анонсованої в 2005 р видачею сертифікатів про власність на землю місцевим жителям. А в кінцевому результаті земля Мадагаскару і все його величезні ресурси виявилися в руках іноземних інвесторів, а громадяни країни залишилися дешевою робочою силою, яка існує за межею бідності. На сьогоднішній день Глобальний індекс голоду населення Мадагаскару знаходиться в найбільш катастрофічному інтервалі.

Висновки доповіді складаються в тому, що при відсутності необхідних сильних правових інститутів земельна реформа і відкриття ринку землі перетворюються в її захоплення і відчуження громадян країни від доступу до своєї власної землі. Багато міжнародних експертів називають такі земельні реформи новими технологіями неоколоніалізму.

Ви скажете, що Україна – не Африка і не Мадагаскар, тут це неможливо. Хотілося б погодитися. Але трагічну історію землі України, просоченої кров’ю мільйонів українців і бачила Голодомор, не дає нам права забути ціну втрати контролю над своєю землею і її плодами. Професор Єльського університету Тімоті Снайдер присвятив частину свого життя глибокому документальному дослідженню, яке він назвав “Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним”. Думаю, кожному українському державному діячеві потрібно прочитати його.

Борг вчених і аналітиків, які усвідомлюють картину в цілому, – бути незалежними і попереджати про ризики. Численні міжнародні доповіді  land grabbing і про його витончені замасковані форми, зі знайомими до болю словами “земельна реформа, ринок землі та інвестиції” не дають спокійно дихати: перед очима – дика для цивілізованого світу драма, яка сьогодні розгортається в багатьох бідних країнах, які відкрили ринок своєї землі і не прорахували ці ризики.

Тим часом в такій успішній країні, як Ізраїль, з одним з найбільш технологічних в світі інноваційним аграрним сектором, вся сільськогосподарська земля повністю належить державі, яке надає її в оренду на 50 років невеликим господарствам – кібуцам  і мошавам – з правом продовження, якщо виконуються державні критерії землекористування. Кібуци – громадські господарства, в яких засоби виробництва і прибуток є колективними; в мошавах кожна сім’я самостійно обробляє землю і отримує прибуток, а закупівля і реалізація продукції здійснюються в кооперації з іншими господарствами.

У Канаді більше 90% землі перебуває в державній власності (Crown land) і тільки близько 10% – у приватній. У тих країнах, де ринок землі успішно працює, його основою є сильні правові інститути, невеликі фермерські господарства, суворий державний контроль якості землекористування, недопущення концентрації та монополізації землі, розвинена фінансова система і доступність кредитування для дрібних фермерських господарств (найчастіше під заставу майбутнього врожаю або з використанням страхових інструментів). Строго дотримуються обмеження на площу землі; критерії того, хто може бути покупцем або орендарем. У багатьох країнах діє заборона на передачу землі в банківську заставу, так як це збільшує ризики передачі землі випадковим ринковим контрагентам.

Тому, перш ніж думати про ринок землі, необхідно створити саме ці базові передумови. І тоді, можливо, ми побачимо, що ключ до успіху – не форма власності на землю, а саме ці передумови. Необхідні спокійна, вдумлива загальнонаціональна дискусія і вибір оптимальної стратегії  землекористування.

Володимир Зеленський колись дуже щиро заспівав зі сцени: “Тримай мене, Батьківщина, тим, що нікому не продане, тим, що мені свято і що близько зроду мені. Від моєї слабкості, жадібності, дурості, Батьківщина, просто мене спини”. Хочеться вірити в його щирість, в силу цих слів, в мудрість колективного розуму української нації і здоровий інстинкт її самозбереження.

Перед тим як нові органи влади почнуть земельну реформу, нам потрібна професійна дискусія, результатом якої повинна стати потужна державна системна стратегія управління земельними ресурсами України і переходу до оптимальної моделі ринку землі з урахуванням всіх внутрішніх і глобальних ризиків. Наші аналітики і експерти готові допомогти, якщо влада готова їх слухати. Нам необхідно стратегічне бачення кінцевого результату реформи і розуміння, за рахунок чого ми хочемо збільшити зростання ВВП, що буде з жителями сіл,  чи дійсно ми посприяємо інвестиціям, або просто залатаємо бюджетні дірки. Ми повинні провести копітку роботу над нашим земельним кадастром, забезпечити правовий захист власникам паїв, відрегулювати питання землекористування, захистивши наші землі і екологію. Розробити системні заходи щодо створення конкурентоспроможної продовольчої продукції з високою доданою вартістю і її просуванню на світових ринках. Тільки така стратегія зробить Україну одним з лідерів на світовому продовольчому ринку і сильним геополітичним гравцем в сфері подолання глобальної продовольчої кризи.

Автор-Тетяна Унковська.

 

Коментар до статті.

Автор- Володимир Барцьось.

Дуже цікава аргументована стаття, чому в цих умовах в Україні не можна відкривати ринок землі і чим це може закінчитися для українського народу. Новою формою колоніалізму на рідній землі.

Втрата родючої землі з-під контролю держави може обернутися катастрофою для України в умовах загострення світової продовольчої конкуренції.

Країни, які будуть контролювати родючі землі і продовольчі товари, стануть ключовими геополітичними гравцями, лідерами на світовому ринку продовольства в процесі подолання глобальної продовольчої кризи . дивовижний факт, що складається в тому, що гостра продовольча криза і проблема голоду часто спостерігаються в тих бідних країнах, де є велика кількість родючої землі, але вона знаходиться під контролем іноземних корпорацій чи фондів інших держав .

Поглинання або захоплення землі ( land grabs ) іноземними інвесторами або великими національними монополістами і концентрація приватної власності на землю – це одна з найбільших загроз для продовольчої безпеки країни-одержувача “інвестицій”. За даними Land Matrix Partnership , c 2001 р іноземними інвесторами було поглинуто понад 250 млн га родючої землі в країнах третього світу. Це площа, в чотири рази перевищує територію всієї України.

Висновок одного з доповідей Oxfam гідний того, щоб дослівно процитувати уривок: “Іноземні інвестори активно таргетують країни з корумпованими або некомпетентними урядами з метою швидкої та дешевої скупки високоякісних сільськогосподарських земель. Аналіз показав, що між 2000-м і 2011 р в 56 бідних країнах третього світу відбулися великі угоди з поглинання сільськогосподарської землі, які привели до виселення місцевого населення, зникнення фермерських господарств, погіршення якості землі і виникнення продовольчих криз . Корумповані або некомпетентні уряду стають зручними партнерами для вигідного бізнесу земельних інвесторів. Часто такі угоди готуються за допомогою інтенсивної пропаганди, в якій для місцевого населення їх називають земельною реформою і інвестиціями , які приведуть до економічного зростання і створення нових робочих місць “.

Однак в дійсності відбуваються протилежні речі. Найбільш шокуючим, нехай і не зовсім типовим, є кейс Мадагаскару, який досліджений і опублікований в міжнародному доповіді Land grabbing in Madagascar .Цей проект захоплення всієї родючої землі острова іноземними інвесторами Південної Кореї, Італії та інших країн реалізовувався через багаторічну і трагічну історію. Її початок називалося земельною реформою і запровадженням ринку землі з анонсованої в 2005 р видачею сертифікатів про власність на землю місцевим жителям. А в кінцевому результаті земля Мадагаскару і все його величезні ресурси виявилися в руках іноземних інвесторів, а громадяни країни залишилися дешевою робочою силою, яка існує за межею бідності. На сьогоднішній день Глобальний індекс голоду населення Мадагаскару знаходиться в найбільш катастрофічному інтервалі.

Висновки доповіді складаються в тому, що при відсутності необхідних сильних правових інститутів земельна реформа і відкриття ринку землі перетворюються в її захоплення і відчуження громадян країни від доступу до своєї власної землі. Багато міжнародних експертів називають такі земельні реформи новими технологіями неоколоніалізму.

Тим часом в такій успішній країні, як Ізраїль, з одним з найбільш технологічних в світі інноваційним аграрним сектором, вся сільськогосподарська земля повністю належить державі. У Канаді більше 90% землі перебуває в державній власності (Crown land) і тільки близько 10% – у приватній. У тих країнах, де ринок землі успішно працює, його основою є сильні правові інститути, невеликі фермерські господарства, суворий державний контроль якості землекористування, недопущення концентрації та монополізації землі, розвинена фінансова система і доступність кредитування для дрібних фермерських господарств (найчастіше під заставу майбутнього врожаю або з використанням страхових інструментів). Строго дотримуються обмеження на площу землі; критерії того, хто може бути покупцем або орендарем. У багатьох країнах діє заборона на передачу землі в банківську заставу, так як це збільшує ризики передачі землі випадковим ринковим контрагентам.

Тому, перш ніж думати про ринок землі, необхідно створити саме ці базові передумови. І тоді, можливо, ми побачимо, що ключ до успіху – не форма власності на землю, а саме ці передумови. Необхідні спокійна, вдумлива загальнонаціональна дискусія і вибір оптимальної стратегії землеволодіння та землекористування.

Література,яку можна замовити тут:

Велесова Книга. Волховник.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=127

Українська мова – мова вільних людей.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=148

 

 

 

Священна країна хліборобів.

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=130

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.