Переглянуло: 70

Отже, ще раз про Кирилицю і Латиницю. Автор-Лариса Ніцой.

Отже, ще раз про Кирилицю і Латиницю. Автор-Лариса Ніцой.

Лариса Ніцой

Отже, ще раз про Кирилицю і Латиницю.

1. У Києві і Русі ще тоді, коли на місці Москви росли берези і квакали жаби в болоті, існувала писемність. У «Повісті временних літ» згадується, що київські князі укладали письмові договори з новгородським князями і було це ще до прийняття християнства і появи на горизонті Кирила, який начеб-то приніс на Русь писемність і абетку. Історична особа, Кирило, з’явиться у «Болгарії» набагато пізніше. Прославиться тим, що перекладатиме з арамейських та інших мов Святе письмо для свого болгарського народу. Русичі і болгари користувалися у ті часи схожим письмом, схожими літерами, тому русичі могли прочитати Святе письмо, перекладене староболгарською мовою і розуміли його. Кирило не вигадував алфавіт русинам. Русини були писемні. Кирило адаптував «переклав» Святе письмо на руську мову, мову русинів, їхньою абеткою, адаптувавши одне до одного. Коли Русь прийматиме християнство, це не Візантія нав’яже нам «кирилицю». До речі, кирилицею цей алфавіт стане називатися аж у 18 столітті. Це Русь сама обере Візантійський обряд, а не латинський, через схожіть абеток, письма, яким користувалася Візантія і яке було близьке для Русі. З прийняттям християнства на Русь прийде і церковнослов’янська мова, яка теж писатиметься кирилицею. І на Русі паралельно стануть використовувати дві мови у вжитку. І давньоукраїнську, як і використовували, і церковнослов’янську, які обидві писалися однаковими літерами – кирилицею. До речі, церковнослов’янська в Русі (Україні) не приживеться. Вона залишить в українській мові низку слів, але не приживеться, бо українська мова вже панувала на той час серед українців і саме вона залишиться мовою українців по сьогодні. Але церковнослов’янська мова набагато пізніше приживеться на півночі в новоствореному Московському князівстві, яке складатиметься з різних племен з дуже різною мовою і для них потрібен буде об’єднуючий фактор – мова. Нею стала церковнослов’янська, зрозуміла і для українців, бо ж паралельно до давньоукраїнської використовувалася для офіційного вжитку. Однак до того, як утвориться Московське князівство, на Русі пройде не одна сотня років. На півночі ще шуміли берези і бродили ведмеді, а Ярослав Мудрий уже мав бібліотеку з тисячею рідкісних книг, написаних давньоукраїнською мовою кириличним шрифтом. Про ці книги і київських монахів-переписувачів говоритимуть по світу усі заїжджі мандрівники. Тому Ярослава і прозвуть Мудрим. Саме мовою Києва, давньоукраїнською, буде написане Євангеліє, кириличними літерами, з яким Анна Ярославівна поїде у Францію і стане королевою. Це Євангеліє французи назвуть Реймським, бо король зустрічав Анну в Реймі. Це Євангеліє збереглося по сьогодні і вважається найдавнішою писемною пам’яткою Франції. Звісно, сьогодні Франція скромно «забула» звідки в неї з’явилася ця кирилицею написана книга. Але ж ми не маємо права забувати! Події тих часів – це наша історія. І Кирилиця тих часів – це наша історія. І ми прямі спадкоємці тих подій, тих постатей, тих часів, тих пам’яток і того письма, яке пізніше аж у 18 ст. назвуть кириличним на честь великого просвітителя Кирила, який «приніс» на Руську землю Святе письмо, його переклад. Святе письмо, а не писемність! Оте все – це наше коріння. І відбулися ті події задовго до того, як на півночі спиляли берези і заклали Москву. Ми вже були і вже писали. Кирилицею.

2. Московити все життя прикладають максимум зусиль для того, щоб ВОНИ стали спадкоємцями нашого історичного скарбу. Вони вкрали нашу назву Русь (яка писалася в іноземних джерелах Rossia) і сказали, що вони – це ми. Вони вкрали нашу історію і сказали, що ті наші події – їхні події теж. Вони примазуються до наших постатей (згадайте як путін сказав французькому президенту, що Анна Ярославівна – це московитська княжна), примазуються до тих часів, тих пам’яток. Що їм заважає оголосити Реймське євангеліє їхньою писемною пам’яткою, як Анну Ярославівну їхньою княжною? Адже воно написане кирилицею, як і московитська мова! Ми заважаємо. Своєю кирилицею. Ми заважаємо своєю мовою. Ми заважаємо своїм існуванням. Ми заважаємо їм стати прямими спадкоємцями усього того історичного багатства, бо це ми – прямі спадкоємці, і ми, і наша мова, і наша писемність для них зайва ланка в їхньому ланцюжку. Вони прикладають максимум зусиль, щоб цю зайву ланку знищити. Оцініть за своїми масштабами лише одну спецоперацію московських царів з переписування усіх наших писемних пам’яток з давньоукраїнської мови на церковнослов’янсько-московитську, з тим, щоб першоджерела давньоукраїнською спалити і сказати, що їх не було. Ви уявляєте масштаби цієї спецоперації, до речі, успішної, в межах цілої країни протягом багатьох десятків чи й сотень років? Так от, мову першоджерел поміняли, і наче то така мова була завжди, їхня мова, а оте, чим українці розмовляють – то якась недомова. А на підтвердження своєї теорії, що ми начебто і не могли мати своїх писемних зразків своєю мовою, взагалі вигадали, що українці до болгарина Кирила були неписьменні. Це він їм абетку придумав, тому вона кирилицею зветься.

3. Щоб заволодіти нашим історичним спадком, вони намагалися знищити нас різними способами. Через фізичне знищення (розстріли і голодомори). Через асиміляцію, заборонивши і розчинивши нашу мову, щоб ми стали як вони. А ще їм на заваді стоїть те, що ми теж пишемо кирилицею. Так, так. Це ще один мотузочок, який ми протягнули крізь століття від наших предків до сьогоднішніх днів, до нас. Це той шнурочок, який одним кінцем прив’язаний до наших пращурів, які писали кирилицею, а другим кінцем, пройшовши крізь товщу віків, прив’язаний до нас, українців, які продовжують писати кирилицею. Якщо ми відмовимося від кирилиці, ми прив’яжемо свій кінець шнурка до кирилиці московитів. Якщо ми перейдемо на латиницю, ми прив’яжемо кирилицю наших пращурів до кирилиці московитів, замкнемо їх у один ланцюжок, а самі станемо зайвою ланкою. І вони спокійно скажуть, що їхня Анна Ярославівна привезла в Париж їхнє Євангеліє, бо воно написане кирилицею, якою пишуть московити. Вони заявлять своє право на всі кириличні першоджерела, на всі кириличні першодруки, як уже неодноразово заявляли і вилучали, і забирали собі. Нам не можна переривати той мотузочок, бо ми перервемо нашу писемну традицію, яку підхоплять московити, і вони стануть прямими спадкоємцями нашого письма. Ми вже подарували їм назву Русь. Ми віддали їм в користування наших князів, богатирів, історію. Залишилося передати їм у руки кирилицю, якою писали НАШІ пращури. Наша мова усна і писемна – це останній артефакт, останній речовий доказ, що саме ми прямі нащадки тієї цивілізації, а не московити.

4. Тисячу років тому наш пращур, киянин, стояв на службі божій у Софійському Соборі і дряпав на стіні слова: «О горе тобі, Андрониче, ти в піст з’їв порося». Він дряпав мовою, якою говорили на вулицях Києва, він дряпав буквами, якими всі користувалися. Він писав, а на півночі шуміли берези. Він і гадки не мав, що колись на місці тих беріз постане Московська держава і скаже, що його мови не існувало, а його народ був неписьменний і не мав своєї абетки. Він писав і гадки не мав, що Софія вистоїть не одне століття, ніби оберігаючи оте його «порося». Він дряпав у відчаї, що порушив святе письмо, і гадки не мав, які випробування на знищення випадуть його народові протягом тисячі років, а потім через тисячоліття його напис знайде київський учений Сергій Висоцький. Він знайде ті слова і вони будуть зрозумілі, бо українці й досі так розмовлятимуть. Він знайде ті слова, і букви будуть читабельні, бо українці й досі так писатимуть. І та знахідка спрацює як вибухівка, яка вщент рознесе нав’язану всім теорію московитів, що української мови і писемності не існувало. Прадавній киянин не знав, що його видряпане кириличними літерами «порося», пройшовши крізь віки, підсуне таку свиню московитам, розвінчавши їхні міфи. Але знайдуться такі сучасні українці, які подивляться на те древнє українське кириличне письмо і скажуть: «Ну то й що. Нам уже не треба кирилиця. Це незручно й немодно. Ми йдемо в Європу. А там латинка. Нехай московити забирають кирилицю собі».

Відмова від нашого кириличного письма і перехід на латинку – це буде царський дарунок Московії від українців.

Література по темі. Книги можна замовити тут:

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=225

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=231

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=214

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=204

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=186

http://magazin.intelektnacii.top/index.php?route=product/product&product_id=124

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення.

×
Завітайте в наш магазин!