«Чорні запорожці»: українські козаки, які ніколи не здавались і не брали полонених.

16.12.2019 Sribnovit відчайдушність, вірність, незламність, сила, сміливість, Чорні запорожці

Назарій Яремчук. Гей, ви, козаченьки.

«Чорні запорожці» були найгрізнішими бійцями Громадянської війни на території України. Запам’яталися вони не тільки військовими подвигами, а й зовнішнім виглядом. Всі козаки одягалися в чорне вбрання і носили на голові шапки з довгими шликами. Билися вони під прапором з черепом і гаслом «Україна або смерть!». Запорожці відповідали кличу. Вони не брали противника в полон і самі ніколи не здавалися.

Гетьман Скоропадський.

Після зречення імператора Миколи II, національні окраїни колишньої Російської імперії почали оголошувати про свою незалежність. З приходом до влади більшовиків, пожежа Громадянської війни запалала в повну силу. Україна не стала вийнятком. Користуючись підтримкою німців, колишній генерал царської армії Павло Скоропадський розігнав Центральну раду, оголосив себе гетьманом і приступив до побудови Української держави під протекторатом Німецької імперії.

Гетьман Павло Петрович Скоропадський

Для захисту незалежності формувалися національні збройні сили. Однією з найбільш боєздатних частин став 2-й кінний полк полковника Петра Болбочана, який бився в складі Окремої Запорізької дивізії. У полку діяла кінна сотня значкового Петра Дяченка. Казаків використовували для блискавичних рейдів і розвідки. У військах бійці Дьяченко вважалися аналогом сучасного спецназу.

Козацький чуб і чорна форма.

Під час боїв у Харківській губернії, на залізничній станції Лозова, бійці сотні відбили у махновців два вагона сірого і чорного сукна і три вагони цукру. У Кременчуці Дьяченко замовив кравцем зшити для своїх козаків кілька сотень комплектів форми, а за роботу розплатився здобутим в бою цукром.

Командир сотні значковий Петро Гаврилович Дяченко.

Гетьман Скоропадський робив ставку на відродження козацьких традицій. Особливо характерно це було для армії, де вводилися забуті звання і елементи форми в вигляді шапок зі шликами і шаровар. Всі бійці сотні Дяченко носили зачіску козаків-запорожців – довгий «чуб» на голеній голові і вуса.

Свою другу назву – «чорношличники» – вони отримали завдяки довгому чорному шликові на шапці. Красива чорна форма і вуса з чубом створювали бійцям образ завзятих рубак, які немов прийшли з далеких часів гетьманів Сагайдачного і Хмельницького. Коли отаман Болбочан приїхав подивитися на сотню, то був вражений зовнішнім виглядом козаків і сказав, що навіть царська гвардія на їх фоні блякне.

Політ Соколів.

Основу «чорних запорожців» становили відчайдушні рубаки і кавалеристи старої російської армії. Офіцер 2-го Запорозького полку, сотник Никифор Авраменко згадував:

«Чорношличниками в полон не здавалися, билися відчайдушно. Мали славу нещадних і непримиренних … Люди, які, крім нестримної відваги, були готові на найнебезпечніше діло, стратили в собі разом з почуттям страху все інше людське, добре ».
Коли армія УНР була змушена відступати через розташування румунських військ, то «чорношличники» виявилися єдиною структурою , яка відмовилася здавати зброю і повернулася на територію України з усім військовим майном. Колишній командувач армією УНР генерал Михайло Омелянович-Павленко писав:

«Це був справжній політ соколів. Козаки в усьому чорному, з летючими в повітрі довгими шликами викликали серед ворогів паніку ».

У 1920 року 10-тисячна армія зробила Зимовий похід, з якого повернулося 4300 виснажених і поранених бійців. Після рейду полк «чорношличників» ,чисельністю в 500 шабель став легендою. У боях вони показали себе грізною силою й захопили багато кулеметів, тачанок, гармат і іншого трофейного озброєння.

Кінець полку.

Взимку 1920-го року «чорний полк» пішов з Лівобережної України і з’єднався з поляками. Всю весну і літо козаки билися з більшовиками. 2 жовтня 1920 року в Ризі пройшли переговори між Польщею і Радянським Союзом. Війна була припинена, а полк інтернували. Ще раніше Петра Болбочана,видатного командира, Петлюра наказав розстріляти за зраду,якої не було. Це одна з найганебніших сторінок в біографії Петлюри.

Петро Федорович Болбочан.

Петро Дяченко залишився в Польщі, де служив у польській армії. Під час війни він перейшов на бік німців і командував протитанкової бригадою «Вільна Україна». Після перемоги СРСР і союзників переїхав в США, вирощував троянди і консультував американську розвідку. Помер Дяченко в Філадельфії в 1965 році.

За матеріалами сайту https://bigpicture.ru/?page_id=473177

Література,яку можна замовити тут: